Справа №461/4039/21
02 березня 2023 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Романюка В.Ф.
з участю:
секретаря судового засідання Решетова Д.Ю.
представника відповідачів ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ: 04055896) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐЕОҐРАФІЯ» (79026, м.Львів, вул. Ак. Лазаренка, 48А/69, код ЄДРПОУ: 42920193), з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОКПЛОР «БТІ та ЕО» (м.Львів, вул. Липинського, 54) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 - правонаступника ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґеоґрафія", третя особа: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», в якому просить: скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна: гараж загальною площею 20,5 кв.м на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна: гараж загальною площею 20,5 кв.м на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101); скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна: гараж загальною площею 20,5 кв.м на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна: гараж загальною площею 20,5 кв.м на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101); скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТзОВ "ҐЕОҐРАФІЯ” на об'єкт нерухомого майна: гараж загальною площею 20,5 кв.м на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101) з одночасним припиненням права приватної власності ТзОВ "ҐЕОҐРАФІЯ" на об'єкт нерухомого майна: гараж загальною площею 20,5 кв.м на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101).
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що із документів (рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих від 25.05.1976 №522, довідки №10/208 від 15.11.1976 управління головного архітектора м. Львова, довідки №204 від 09.04.1948) вбачається, що ОСОБА_5 надано дозвіл встановити тимчасовий металевий збірно-розбірний гараж. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Згідно з п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України №1127 від 25.12.2015, для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор Павлишин Назар-Павло Андрійович зареєстрував право власності за відсутності документів, які підтверджують набуття спадкодавцем права власності на споруду на АДРЕСА_2 , який є тимчасовою спорудою, а отже взагалі не підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Звертає увагу на постанову ВП ВС від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, в якій ВС сформулював правову позицію, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.Відтак, позивач змушений звернутися із даним позовом до суду, щоб захистити свої порушені права. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 18 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, з викликом сторін у підготовче судове засідання. /а.с.20-21/.
Ухвалою суду про забезпечення позову від 18 травня 2021 року заяву Львівської міської ради про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна гараж площею 20,5 кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна (1781628946101) /а.с.22-24/.
Ухвалою судового засідання від 30.11.2021 року заяву представник позивача Львівської міської ради - Шевченко М. про залучення до участі у справі правонаступника - задоволено. Залучено до розгляду цивільної справи правонаступника померлої ОСОБА_3 ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 /а.с. 104-105/.
Ухвалою суду від 12.05.2022 року підготовче судове засідання закрито та призначено судове засідання /а.с.171-172/.
Ухвалою судового засідання від 05.09.2022 року залучено до розгляду цивільної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОКПЛОР «БТІ та ЕО» /а.с.192-193/.
Ухвалою суду від 07.12.2022 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі задоволено. Витребувано із ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» інвентаризаційні справи за адресами: м. Львів, вул. Снопківська, 35 та АДРЕСА_2 /а.с. /.
У судових засіданнях представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали із підстав, аналогічних викладеним у фабулі позовної заяви та заяв із процесуальних питань від 19.07.2022 та 27.09.2022, у яких представник ОСОБА_7 ставить під сумнів існування рішення Народного суду Ленінського району м. Львова від 14.09.1983 р. та достовірність реєстраційного посвідчення, виданого ЛМБТІ 07.11.1996 року. Просили задовольнити позов.
Представником відповідачів подано до суду відзив на позовну заяву та письмові пояснення. Заперечення проти пред'явлених позовних вимог обґрунтовані наступним. У матеріалах інвентаризаційних справ за адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 наявне рішення Народного суду Ленінського району м. Львова від 14.09.1983 р. у справі за позовом/заявою ОСОБА_4 про продовження строку на прийняття спадщини та визнання права на спадкове майно, згідно з яким позов задоволено та визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно - гараж по АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_2 . На підставі зазначеного судового рішення Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 07.11.1996 р. було видано реєстраційне посвідчення, яким ЛМБТІ посвідчило, що гараж, розташований в АДРЕСА_4 (по АДРЕСА_2 ) в цілому зареєстрований за гр. ОСОБА_4 на праві особистої власності. Про зазначену проведену державну реєстрацію прав зроблено відмітку у довідці приналежності будівель будинковолодінь АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 . 01.03.2019 р. державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишином Н.-П.А. проведено державну реєстрацію прав та зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на гараж загальною площею 20,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене майно після смерті ОСОБА_4 увійшло до спадкової маси (спадкового активу) та право власності на нього в порядку спадкування перейшло до дружини покійного спадкодавця ОСОБА_3 , котра 03.04.2019 внесла його до статутного капіталу ТзОВ "Ґеоґрафія", а 05.04.2021 р. державним реєстратором Барбуляк Х.М. було проведено державну реєстрацію прав та зареєстровано право приватної власності за ТзОВ "Ґеоґрафія" на вказаний гараж. З огляду на зазначене вважає, що при здійсненні реєстрації речових прав за новим власником у ДРРПНМ було чітко встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Із приводу заяв із процесуальних питань, поданих до суду представником позивача адвокатом Юхименко Р.І. та наданих нею в судовому засіданні пояснень заперечує. Вважає такі необґрунтованими та безпідставними. Із приводу зауважень представника щодо відповідності стилістики поданого рішення 1983 року стилістиці написання сучасних судових рішень, зазначає, що вказане твердження повною мірою спростовується даними спеціалізованої юридичної літератури із прикладної цивілістики 1970-1980-х рр. (О судебной практике по делам о наследовании (Постановление Пленума от 1 июля 1966 г. №6 // Сборник постановлений пленума Верховного Суда СССР (1924-1977 гг.) / ред. Л. Алексеева, Х. Шейнин, - Москва : Известия, 1978. - С. 236; Про практику розгляду судами Української РСР справ про спадкування (Постанова Пленуму від 24 червня 1983 р. № 4) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР (1962-1984 роки) / Верховний Суд Української РСР. - Київ : Вид-во політичної літератури України, 1985. - С. 62; ОСОБА_8 . Образцы судебных документов / отв. ред. Ю.Д. Северин. - Москва : Юридическая литература, 1987. - С. 64-65; Гражданское право в вопросах и ответах : Справочник. - Киев : Издательство политической литературы Украины, 1987. - С. 252-253). Аналіз зазначеної спеціальної літератури свідчить про використання у поданому рішенні 1983 року мовних зворотів, стилістики та норм права, що підлягали до застосування, - саме 1980-х рр. Стосовно доводів представника позивача щодо відсутності оригіналів зазначеного реєстраційного запису, рішення Ленінського районного народного суду від 14.09.1983 р. та реєстраційного посвідчення, виданого ЛМБТІ 07.11.1996 року, із покликанням на відповідь, виконану зам. директора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» Працювитим Б. 23.09.2022 (трудові відносини бюро технічної інвентаризації із котрим уже припинені) про відсутність відомостей за адресою, - зазначає, що такі є безпідставними, адже: по перше, безглуздою є відповідь про повну відсутність даних чи інвентаризаційної справи на багатоквартирний будинок; по друге, другий примірник оригіналів зазначених документів міститься у інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_2 , належним чином завірена (чинним директором ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» Мартинишиною Г.Й.) копія котрої була надана представнику відповідачів на його адвокатський запит (18.01.2023). Також зазначає, що бюро технічної інвентаризації не ведеться облік реєстрових книг ні по журналах, ні по облікових картках, оскільки в різні періоди часу (роки) по різному проводився запис про реєстрацію права власності, а саме: первинно записи велися на об'єкти нерухомого майна по всій території (зоні обслуговування Львівського БТІ) у порядку черговості виконання замовлення. Тобто в одну реєстрову книгу вносився житловий, нежитловий фонд, гаражі, квартири, будинки, незалежно від їхнього місцезнаходження. В подальшому відбулось розмежування об'єктів нерухомості за їх місцезнаходженням, тобто по районах. Надалі у зв'язку із великим обсягом замовлень на проведення реєстрації права власності реєстрові книги були розділені не лише по районах, але і за своїм правовим статусом (приватні будинки, квартири, садові будинки, гаражі…), а також за власниками, а саме: фізичні особи, юридичні особи. Відповідно, на сьогодні обліковується по декілька реєстрових книг під одним порядковим номером. Наявні також додаткові книги, де відображено переходи права власності. Реєстраторами БТІ після припинення їхніх повноважень зазначені реєстрові книги не передавалися актами прийому-передачі, суворого обліку таких книг не було. Як про те зазначено в листі-роз'ясненні Міністерства юстиції України від 10.04.2018 року, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 01.01.2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, використовуються відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації). Відтак, акцентує увагу на відмітках про реєстрацію права власності на гараж за покійним ОСОБА_4 , зроблених у довідках приналежності будівель будинковолодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 реєстраційних (інвентаризаційних) справ указаних будинків. Зазначає також про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушених, на його думку, прав чи інтересів. З огляду на вищевикладене просить суд відмовити у даному позові.
У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 та ТзОВ "Ґеоґрафія" проти задоволення позову заперечив із аналогічних викладеним у відзиві та поясненнях підстав.
В судове засідання 02.03.2023 представник позивача ЛМР не з'явилася із невідомих суду причин, хоча про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомила. Разом із тим, такою було надано особисті пояснення в судових засіданнях.
Представник третьої особи ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності представників позивача та третьої особи.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно матеріалів технічної інвентаризації будинковолодіння по АДРЕСА_2 (інвентаризаційна справа, квартал 323/18), а саме Генерального плану (схеми) садибної ділянки АДРЕСА_5 , масштаб М=1:500, опрацьованого бюро технічної інвентаризації 29.11.1946 р., а також Ескізу до робочого абрису, складеного бюро технічної інвентаризації 22.01.1971 р. вбачається наявність гаража на прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 між зазначеним будинком та будинком АДРЕСА_4 .
У матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_6 ) міститься копія довідки від 09.04.1948 р., виданої Виконавчим комітетом Червоноармійської Рай. Ради Депутатів Трудящих та Райпланом гр-ну ОСОБА_5 , проживаючому АДРЕСА_1 в тім, що за ним закріпляється на тимчасове користування земельний участок в розмірі 0,06 га.
Згідно рішення Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 25.05.1976 №522 «Розгляд заяви гр. ОСОБА_5 », Інвалід Радянської Армії ІІІ групи гр. ОСОБА_5 , який проживає по АДРЕСА_1 звернувся з проханням до виконкому дозволити йому встановити збірно-розбірний металевий гараж на території саду, який йому належить по АДРЕСА_5 . Враховуючи позитивні заключення управління головного архітектора, виконком районної Ради депутатів трудящих вирішив: 1. Дозволити гр. ОСОБА_5 встановити збірно-розбірний металевий гараж по АДРЕСА_5 . 2. Зобов'язати начальника житлово-експлуатаційної контори №10 тов. ОСОБА_9 скласти договір оренди на гараж до 31.05.77 р. 3. Зобов'язати гр. ОСОБА_5 під час експлуатації гаража дотримуватись санітарно-протипожежних правил.
Відповідно до наявного у матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_2 листа Виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів від 15.01.1981 р., розглянувши заяву інваліда Радянської Армії ІІІ групи гр. ОСОБА_5 , який проживає по АДРЕСА_1 , з проханням закріплення за ним обладнаного гаража в існуючому сараї, який знаходиться на прибудинковій території житлового будинку АДРЕСА_4 , враховуючи проведений ним капітальний ремонт та висновки управління головного архітектора №10/1053 від 21.12.1980 р. та міжвідомчої комісії (протокол №28 §3 від 30.12.1980 р., виконком Львівської міської Ради народних депутатів 1. Не заперечував закріпленню й передачі гаража по АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_5 ) інваліду Радянської Армії ІІІ групи гр. ОСОБА_5 для зберігання власного автомобіля «Запорожець» з ручним управлінням, а п. 2 рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 25.05.1976 №522 відмінити. 2. Зобов'язати гр. ОСОБА_5 під час експлуатації гаража дотримуватись санітарно-протипожежних правил.
У матеріалах зазначеної інвентаризаційної справи також міститься клопотання Львівської обласної ради добровільного товариства «Автолюбитель УРСР» перед Львівським міськвиконкомом про закріплення гаража по АДРЕСА_4 за членом їх товариства гр. ОСОБА_5 , інвалідом Радянської Армії ІІІ групи для зберігання автомобіля «Запорожець» з ручним управлінням в подвір'ї будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та у разі позитивного вирішення питання із проханням до міжміського бюро технічної інвентаризації внести зміни в технічній документації.
У матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_2 наявне рішення Народного суду Ленінського району м. Львова від 14.09.1983 р. у справі за позовом/заявою ОСОБА_4 про продовження строку на прийняття спадщини та визнання права на спадкове майно, згідно з яким позов задоволено та визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно - гараж по АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_5 .
У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 24.06.1983 р. за №4 «Про практику розгляду судами Української РСР справ про спадкування», роз'яснено, що передбачений ст. 549 ЦК УРСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.
На підставі зазначеного судового рішення Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 07.11.1996 р. було видано реєстраційне посвідчення, яким ЛМБТІ посвідчило, що гараж, розташований в АДРЕСА_7 ) в цілому зареєстрований за гр. ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі рішення Ленінського районного народного суду м. Львова від 14.09.1983 р. та записано в реєстрову книгу за реєстровим №253. Про зазначену проведену державну реєстрацію прав зроблено відмітку у довідках приналежності будівель будинковолодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 реєстраційних (інвентаризаційних) справ указаних будинків.
01.03.2019 р. державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишином Н.-П.А. проведено державну реєстрацію прав із відкриттям розділу при реєстрації ОНМ та зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на гараж загальною площею 20,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101; індексний номер рішення: 45848134).
21.03.2021 р. державним реєстратором - державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Бояківським О.В. проведено державну реєстрацію прав та зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на гараж загальною площею 20,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1781628946101; індексний номер рішення: 46068828).
Державну реєстрацію проведено на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою львівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , Р. №2-156, спадкова справа №331/2011.
05.04.2021 р. державним реєстратором - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. проведено державну реєстрацію прав та зареєстровано право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ґеоґрафія" на гараж загальною площею 20,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1781628946101; індексний номер рішення: 46378099).
Державну реєстрацію проведено на підставі акту приймання-передачі майна у результаті внесення його до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґеоґрафія" №1276, 1277 від 03.04.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О.С.
Відповідно до Наказу Державної судової адміністрації України №2 від 06.01.2006 «Про затвердження Переліку судових справ, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.01.2006 р. за №51/11925) /Наказ втратив чинність на підставі Наказу Державної судової адміністрації №22 від 11.02.2010/, обчислення строків зберігання справ, розгляд яких передбачено цивільним процесуальним законодавством, провадиться з моменту набрання судовим рішенням касаційної інстанції законної сили або закінчення строку на касаційне оскарження (п. 12). Відповідно до п. 30 підрозділу 3.1 (Цивільні справи позовного провадження) розділу 3 (Цивільні справи, розглянуті в судах першої інстанції) встановлено строк зберігання судових справ у «Справах про спадщину» - 20 років.
Відповідно до Переліку, затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 11.02.2010 №22 «Про затвердження Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.03.2010 р. за №201/17496) /Наказ втратив чинність на підставі Наказу Державної судової адміністрації №1087 від 07.12.2017/, обчислення строків зберігання справ господарської, цивільної чи адміністративної юрисдикції провадиться з моменту набрання судовим рішенням законної сили, у тому числі апеляційної чи касаційної інстанції (крім судового рішення, яким скасовано судові рішення судів першої та/або апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд), або закінчення строку на касаційне оскарження (п. 12). П. 36 (Справи про продовження строку для прийняття спадщини) підрозділу 3.1 (Цивільні справи позовного провадження) розділу 3 (Цивільні справи, розглянуті в судах першої інстанції) Переліку (ІІ) встановлено строк зберігання зазначених судових справ 5 років.
Відповідно до п. 38 (Справи про продовження строку для прийняття спадщини) підрозділу 3.1 (Цивільні справи позовного провадження) розділу 3 (Цивільні справи, розглянуті в судах першої інстанції) Переліку (ІІ), затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 № 1087 «Про затвердження Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання» (Із змінами, внесеними згідно з Наказами Державної судової адміністрації №524 від 30.11.2020, №319 від 14.09.2021), встановлено строк зберігання зазначених судових справ 5 років.
Відтак, строк зберігання справи та рішення Ленінського районного народного суду від 14.09.1983 р. сплив ще 24.09.2003 р., зазначена справа була знищена, тому, на переконання суду, безпідставними видаються покликання представника ЛМР на відповідь Галицького районного суду м. Львова від 21.09.2022 р. вих. №01-13/463/2022 на її адвокатський запит щодо відсутності зазначеної справи у архіві суду. Тим більше, що приміщення Народного суду Ленінського району (пізніше Ленінського районного народного суду) разом із архівом суду раніше знаходилося по АДРЕСА_8 .
Доводи представника позивача стосовно нібито недостовірності реєстраційного посвідчення, виданого ЛМБТІ 07.11.1996 року, з огляду на те, що таке видано нібито у святковий день спростовуються рішенням І сесії І демократичного скликання Львівської обласної ради народних депутатів від 28.04.1990 р. №27 «Про святкування національних та основних релігійних свят на території Львівської області», в силу якого 7-8 листопада стали робочими днями.
Із приводу зауважень представника позивача про те, що вказане реєстраційне посвідчення підписане не ОСОБА_10 , а іншою особою, варто зауважити, що як про те слідує із відповіді БТІ представнику позивача на її адвокатський запит, станом на 1996 р. право підпису в документах, що видавалися ЛМБТІ належало ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (п. 3 Наказу ЛМБТІ №9 від 26.02.1996 «Про зміну назви структурних підрозділів бюро»). Окрім того, на реєстраційному посвідченні, що видавалося заявнику, проставлялась гербова печатка. На другому примірнику реєстраційного посвідчення, що долучався до матеріалів інвентаризаційної (реєстраційної) справи, гербова печатка не проставлялась.
Як про те роз'яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 за №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 року №56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18.02.2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Як про те зазначено в листі-роз'ясненні Міністерства юстиції України від 10.04.2018 року за №13490/2831-32-18/8.3.1 у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 01.01.2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, використовуються відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).
Адже сам по собі факт державної реєстрації речового права не підтверджує абсолютність і цілковиту непорушність зареєстрованого права. Запис про проведену реєстрацію можна визнати дією, похідною від підстави виникнення в особи речового права, тому юридична чинність державної реєстрації не може вважатися безумовною, оскільки залежить від законності підстави, за якою в особи виникло право власності, що зареєстроване.
На аркуші інвентаризаційної (реєстраційної) справи на будинок АДРЕСА_2 «Справка о принадлежности строений домовладения АДРЕСА_2 » містяться відомості про проведену 07.11.1996 р. реєстрацію права власності на гараж за ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного народного суду м. Львова від 14.09.1983 р., - чим повною мірою спростовуються доводи представника позивача щодо відсутності зазначених фактів. При цьому, у матеріалах технічної інвентаризації (генеральному плані від 29.11.1944 та робочому абрисі від 22.01.1971) наявні дані щодо розміру вказаного гаража.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 №553 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, якими запропоновано норму, що знайшла відображення у п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), а саме: для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця. Вказана норма набрала чинності 06.09.2016 року.
Статтею 316 ЦК України правом власності визначено право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Момент і підстави виникнення права власності та момент державної реєстрації такого права не завжди є тотожними.
Поняття реєстрації права власності виникло із вступом в силу у 2002 році Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, згідно з яким реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ. Отже, як вбачається із самого визначення терміну, це внесення записів про права, які вже виникли на підставі правовстановлювальних документів, тобто розмежовано момент виникнення прав та момент внесення реєстраційного запису. Поняття державної реєстрації виникло із набуттям чинності у 2004 році ЦК, а фактично сама повноцінна державна реєстрація запрацювала з січня 2013 року, коли набув чинності сучасний Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. До нього існували реєстри, в яких реєструвались права та правочини, а саме Державний реєстр правочинів, який наповнювався нотаріусами, та Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого було в компетенції територіальних бюро технічної інвентаризації.
За чинною нормою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. Як вбачається з наведеного вище, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності, тобто права, яке вже мало виникнути до її проведення. Таким чином, момент виникнення права власності на нерухоме майно не може пов'язуватись виключно з його державною реєстрацією, адже сама реєстрація згідно із законодавством не є правовстановлюючим чинником, а є лише фактом визнання цього права з боку держави.
Аналіз норм Закону України від 1 липня 2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що державна реєстрація речового права - це акт офіційного визнання і підтвердження державою відповідного факту, але в дійсності - запис, фіксація явищ, обставин, фактів, які вже відбулися, з метою надання їм юридичної сили. Відсутність державної реєстрації речового права безпосередньо не впливає на юридичну чинність підстави, за якою воно було набуте особою, хоча й позбавляє таку особу можливості використовувати увесь комплекс відповідних правомочностей власності чи його частину. Законодавство нашої держави свідчить про те, що в Україні не діють принципи реєстрації прав, характерні для «моделі реєстрації прав ОСОБА_12 », оскільки сам по собі факт державної реєстрації речового права не підтверджує абсолютність і цілковиту непорушність зареєстрованого права. Запис про проведену реєстрацію можна визнати дією, похідною від підстави виникнення в особи речового права, тому юридична чинність державної реєстрації не може вважатися безумовною, оскільки залежить від законності підстави, за якою в особи виникло право власності, що зареєстроване.
Аналогічну правову позицію висловлено в постанові КГС ВС від 09.02.2018 року у справі №906/538/16, згідно з якою, в силу положень наведеного Закону суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами. Всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами, по суті носять технічний характер, направлений на виконання встановленого Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі саме наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів.
Отже, розглядаючи кожну конкретну можливість застосування п. 66 Порядку, варто визначити саме момент та підставу набуття та подальшого виникнення прав власності у померлої особи. Новелою п. 66 Порядку є те, що він надає повноваження спадкоємцю померлої особи вчинити певні юридичні дії, які б вчинив сам спадкодавець, якби був живим.
А відтак, правомірно застосовувати п. 66 Порядку щодо гаража, побудованого до 05.08.1992 року.
До 05.08.1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Фактично єдиним документом, що засвідчував факт існування об'єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23.02.2016 року №8.4-35/18/1). Зазначені правові висновки викладені в постанові КЦС ВС від 10.10.2018 року у справі №557/1209/16-ц провадження №61-19875св18.
Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації) /п. 53 Порядку/.
Повертаючись до тези, що спадкоємець є правонаступником померлого в питаннях внесення записів до реєстру прав, ті самі ж дії та документи, які мав би вчинити та подати померлий власник, можуть бути подані реєстратору для внесення запису про право власності його спадкоємцем. Отже, беручи до уваги п. 53 та п. 66 Порядку, при внесенні запису про реєстрацію права власності за померлою особою на підставі документів, які втрачені та дублікати яких отримати неможливо, не створюються нові права у померлої особи. У такому випадку реєстратором створюється запис про права, які виникли та належним чином були зареєстровані за особою ще за її життя.
Рішення Ленінського районного народного суду м. Львова від 14.09.1983 р., видане 07.11.1996 р. на його підставі Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації реєстраційне посвідчення на гараж та записи у реєстраційних справах будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 підтверджують правомірність набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, що відтак спричиняє до відсутності сумнівів у правомірності переходу зазначеного права до спадкоємців.
З огляду на наведене, на переконання суду, при здійсненні реєстрації речових прав за новим власником у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було чітко встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, та правомірно, у чіткій відповідності до закону, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Жодних неправомірних дій не вчинялося, а мотиви пред'явленого позову в цій частині видаються необґрунтованими, неспроможними та безпідставними.
У постанові від 21 січня 2019 року у справі №910/22093/17 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, аналізуючи підстави відмови у задоволенні позову про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, вказав, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про безпідставність доводів позивача щодо самовільного зайняття земельної ділянки, посилався на положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України і дійшов висновку, що власник нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно, а отже визнав позовні вимоги необґрунтованими. У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
У правовому висновку щодо виключної правової проблеми у постанові від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
У зв'язку з наведеним безпідставними видаються твердження позивача щодо обмеження проведеною реєстрацією його права як власника землі.
Суд також звертає увагу на неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту порушених, на його думку, прав чи інтересів.
Зокрема, у постановах від 21 вересня 2022 року у справі №461/3490/18 (провадження №61-5180св21), від 27 жовтня 2021 року у справі №202/7377/16-ц (провадження №61-20139св19), від 08 липня 2020 року у справі №462/5536/16-ц (провадження №61-34501св18), від 15 травня 2019 року у справі №462/5804/16-ц (провадження №61-39342св18), від 03 жовтня 2018 року у справі №520/15125/16-ц (провадження № 61-455св17) ВС дійшов наступних правових висновків.
У постанові від 08 липня 2020 року у справі №462/5536/16-ц Верховний Суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними, скасування рішень державних реєстраторів та приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно скасування державної реєстрації права власності та рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваними договорами купівлі.
«Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на приміщення магазину від 23 червня 2014 року та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на приміщення цього магазину суди не врахували, що зазначені вимоги не забезпечать усунення порушень спричинених самочинним будівництвом; власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.
Тому належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови».
Відтак, «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом» (постанова КЦС ВС від 21 вересня 2022 року у справі №461/3490/18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що «задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою».
У постанові від 15 травня 2019 року у справі №462/5804/16-ц зазначено, що Верховним Судом також враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу.
Аналогічно в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №520/15125/16-ц наголошено, що Верховним Судом також враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів з відчуження нерухомого майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача.
У ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
У постанові КГС ВС від 23 червня 2020 року у справі №922/2589/19 вказано на те, що ухвалення зазначених судових рішень має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за їх наявності). Якщо ж на момент ухвалення судового рішення речові права та їх обтяження відсутні, визнання припиненими таких прав не вимагається. Такого висновку КГС ВС дійшов у постанові від 10 листопада 2021 року у справі №916/1988/20.
ВП ВС у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/608/20 конкретизувала цю позицію, зауваживши, що скасування державної реєстрації речових прав має бути пов'язане з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама собою державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття такого права.
Тож положення абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
У постанові від 02 червня 2021 року у справі №569/10336/18 (провадження №61-4829св20) ВС прийшов до наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження №14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №331/6927/16-ц, провадження №14-651цс18).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
На переконання суду, зазначеним вимогам пред'явлені в суді позивачем вимоги не відповідають.
Таким чином, з'ясувавши характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), можливості порушення прав позивача та їх захисту в обраний ним спосіб; чи є відновлення становища, що існувало до можливого порушення права, тим правовим способом, що не лише ефективно захистить цивільний інтерес позивача, а й буде адекватним та пропорційно збалансованим з негативними наслідками для відповідачів та інших осіб, з'ясувавши характер, суть та підстави заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку долученим доказам у їх сукупності,- суд приходить до переконання про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, тому підстав для задоволення позову не вбачає.
Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною 9 статті 158 ЦПК України передбачено, що увипадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову вжиті ухвалою суду від 18 травня 2021 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - гараж площею 20,5 кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна (1781628946101) /а.с.22-24/, підлягають скасуванню.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 141, 158, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.15, 316, 376 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», -
У задоволенні позову Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ:04055896) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐЕОҐРАФІЯ» (79026, м.Львів, вул. Ак. Лазаренка, 48А/69, код ЄДРПОУ: 42920193), з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОКПЛОР «БТІ та ЕО» (м.Львів, вул. Липинського, 54) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, - відмовити.
Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 18 травня 2021 року, - скасувати.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 13 березня 2023 року.
Суддя Романюк В.Ф.