Справа №461/7180/22
10 березня 2023 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова
в складі:
головуючого судді Радченка В.Є.
з участю:
секретаря судового засідання Бобик Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб, укладений між сторонами, дитину залишити проживати з відповідачем ОСОБА_2 .
Позовну заяву мотивує тим, що 28 травня 2018 року Бучанським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У цьому шлюбі у них народилась спільна дитини - ОСОБА_3 , 2021 року народження. З моменту укладення шлюбу у позивача з вiдповiдачем були загалом хороші сімейні відносини, подружжя намагалося вирішувати усі проблеми спільно, знаходити порозуміння, дбати одне про одного, хоча завжди виникали різні суперечки. Так, відповідач завжди дорікав позивачці, що вона не обрала його прізвище при укладенні шлюбу. Позивач і відповідач щиро сподівалися, що народження довгоочікуваної дитини зміцнить їхню сім'ю. Однак, після народження дитини у жовтні 2021 року відносини між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 погіршилися. Дрібні суперечки переростали у сварки та відсутність комунікації. Відповідач більше уваги почав приділяти дитині, аніж позивачці, що лише погіршувало взаємовідносини між подружжям. З початком повномасштабноi агресії проти України сім'ї довелося виїхати iз м.Ворзель, яке було окуповане за перших днів та уберегти позивачку і піврічну дитину від негативних наслідків окупації. 18 березня 2022 року позивачка з дитиною виїхала у Чехію, де отримала тимчасову вiзу захисту. Зараз позивачка перебуває у Чехії. Вiдповiдач залишився у м.Львiв i набув статусу внутрішньо переміщеної особи. Стосунки між подружжям фактично припинилися, хоча відповідач продовжує цікавитись життям позивачки і життям сина. Однак, перебуваючи у Чехії позивачка остаточно зрозуміла, що налагодити спiльне життя із відповідачем не вдасться. У них рiзне бачення спільного майбутнього, що фактично призвело до припинення комунікації між ними. Єдине, що їх об'єднує - це прагнення забезпечити належне виховання та утримання дитини - ОСОБА_6 . Позивачка зазначає, що хоче залишитися за кордоном на постійне місце проживання. Відповідач не заперечував і фактично поставився байдуже до її рішення. Водночас, усі намагання ОСОБА_7 налагодити відносини з чоловіком ОСОБА_8 не мали успіху. Фактично сiмейнi вiдносини, як і спiлкування, ведення спільного господарства, спільне проживання, між ними припинені з 18 березня 2022 року. У зв'язку із наведеним вище, на думку позивача, немає змісту застосовувати заходи щодо примирення подружжя, оскільки це, як і збереження фактичного припиненого шлюбу, суперечитиме інтересам позивача. Позивачцi станом на сьогодні важко забезпечити належні умови виховання та утримання дитини, вона намагається облаштувати свій побут у Чехiї та влаштуватися на роботу. Однак, ОСОБА_9 позбавлена такої можливості, оскільки постійно повинна бути бiля дитини, а забезпечити дитині догляд няні не має змоги. У зв'язку із цим, позивачка хоче після розірвання шлюбу передати дитину на виховання батькові, який погоджується здiйснювати її виховання, дбати про неi та забезпечувати належнi виховання та утримання. При цьому позивачка наголошує, що не вiдмовляється від своїх обов'язкiв щодо дитини і братиме участь у її вихованні.
Ухвалою від 03 січня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі, призначено підготовче судове засідання.
24.01.2023 року відповідач подав письмові пояснення щодо позовних вимог ОСОБА_1 , в яких зазначив, що визнає позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 15.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились. Належним чином були повідомленні про день, час та місце розгляду справи телефонограмою. До суду представник позивача подала клопотання про розгляд справи у відсутності позивача та її представника.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи телефонограмою. До суду подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Зазначив, що позов визнає в повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вважає за можливе слухати справу у відсутності позивача, представника позивача, відповідача, які належним чином повідомлені про судове засідання, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 25 травня 2018 року між сторонами було зареєстровано шлюб Бучанським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 95.
Згідно з частиною третьою статті 105 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
Стаття 112 СК України передбачає, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони не підтримують подружніх стосунків і бажають розлучитися.
Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Суд вважає, що на даний час спільне проживання сторін стало неможливим і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тобто фактично шлюб не існує, а тому його слід розірвати, що не позбавляє сторін права повторно зареєструвати шлюб після усунення обставин, що були підставою для його розірвання.
Відповідно до частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що згідно абзацу 2 частини третьої статті 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується дослідженою копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 .
Згідно ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_10 з відповідачем ОСОБА_2 . Разом з цим відповідач повністю визнає позовні вимоги ОСОБА_1
Таким чином встановлені обставини та наведені у сукупності положення закону вказують на те, що між сторонами не існує спору. Наведеними нормами ст.ст. 141, 160, 161 СК України не передбачено прав позивача визначати місце проживання дитини через суд, якщо між сторонами немає спору щодо місця проживання дитини.
За положеннями ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
На підставі досліджених доказів й у співставленні з нормами законів суд дійшов висновку, що право позивача не було порушене, а тому немає підстав у застосуванні заходів судового захисту. Відтак у задоволенні позову щодо визначення місця проживання дитини слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 76-81, 89, 141, 229, 258-259, 263-265, 273, 274, 279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.
Шлюбу між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), зареєстрований 25 травня 2018 року Бучанським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №95 - розірвати.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) 992,40 грн. понесених нею судових витрат за сплату судового збору.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Львівського апеляційний суд або через Галицький районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.Є.Радченко