Справа № 577/4193/20
Провадження № 2/577/7/23
12 січня 2023 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого судді Буток Т.А.
при секретарі Кузнєцової О.Л.
з участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Конотоп справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,
Позивач ОСОБА_3 звернувся з вказаним позовом до суду та просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності його та відповідача 19\50 частин будинку з надвірними будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_4 на його користь понесені судові витри. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 14.01.2006 року, вони сторони по справі, вступили у шлюб, який розірвано 07.05.2018 року. Після реєстрації шлюбу прізвище у дружини залишилося дошлюбне ОСОБА_5 . Неповнолітніх дітей від шлюбу немає. 22.02.2000 року ОСОБА_4 купила 19/50 частин будинку по АДРЕСА_1 . Згідно даних договору купівлі-продажу, вартість спірної частини будинку становить 6088 грн. У вказаній частині будинку проживав та зареєстрований з 2004 року. На даний час вимушений подати до суду позов, оскільки має право на спірну частину будинку, а ОСОБА_4 бажає його виселити. На час придбання спірне житло являло собою одну жилу кімнату з кухнею та верандою, що була зроблена з дощок. Під час сумісного проживання, за спільні кошти, він з ОСОБА_4 зробили прибудову «а4» до даного будинку, переробили дерев'яну веранду у капітальну ванну, вітальню та туалет, поміняли перегородки з дерев'яних на цегляні, зробили мансарду у вигляді жилої кімнати «А-2» та побудували гараж, обшили будинок сайдингом - 41 кв.м., поміняли старі вікна на З склопакети та 3 нових дерев'яних вікна, у всій частині будинку стеля підшита гіпсокартоном, на підлогу покладено 18 кв.м. ламінату, покладено на стіни у ванній та кухні 22 кв.м. кахельної плитки та на підлогу у кухні, коридорі, ванній, прихожій 31 кв.м плитки, поставлено 19 м., бетонного паркану. Житлова прибудова «А-2» (мансарда), прибудова «а 4» (до першого поверху), гараж «Д» були узаконені у 2013 році. Внаслідок цього змінився статус спірної частини будинку - він став спільним майном подружжя, бо загальна та житлова площа, а також вартість даної частини будинку істотно збільшилися. На даний час він бажає визнати вказану частину будинку спільним майном подружжя - сторін по справі, оскільки вирішити це питання мирним шляхом не вдалося, тому він звернувся з позовом до суду.
Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, при ухваленні рішення просить врахувати відзив на позовну заяву (а.с. 29 - 31) та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. ст. 13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.05.2018 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано (а.с. 9).
Згідно копії договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 22.02.2000 року, посвідченого державним нотаріусом Конотопської державної нотаріальної контори вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 продали, а ОСОБА_4 купила 19/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 (а.с. 10).
З копії довідки виконавчого комітета Конотопської міської ради № 33 від 02.06.2020 року вбачається, що в будинку розташованому в АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_4 , зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 11).
Згідно копії технічного паспорта та копії довідки - характеристики виданої КП Конотопським МБТІ встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , складається з: А-1 - житлового будинку, А1-2 - житлової прибудови, а - сіней, а1 - сіней, а2 - веранди, а3 - веранди, а4 - сіней, пг1 - погріба, пг3 - погріба, Б - гаражу, В - сарая, Г - сарая, Д - гаражу, пг - погріба, пг2 - погріба, пг 4 - погріба, №2 - огорожі. Власником якого є ОСОБА_4 (а.с. 48 - 59).
З копії робочого проекта ТОВ “Конотоп-Газбіуд” про газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 , вбачається, що його замовником є ОСОБА_4 (а.с. 60 - 67).
Згідно висновку № 62/2020 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 09.04.2021 року вбачається, що ринкова вартість на час проведення експертизи, зареєстрованих за ОСОБА_4 19/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель, без урахування проведених будівельно-ремонтних робіт, складає: 140 821 грн., в тому числі: ринкова вартість 19/50 частини житлового будинку, господарських будівель та споруд - 107533 грн.; ринкова вартість 19/50 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5910400000:04:006:0002 - 33 288 грн. Ринкова вартість на час проведення експертизи, будівельно- ремонтних робіт з реконструкції, зареєстрованих за ОСОБА_4 19/50 частини будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , а саме: побудованої житлової прибудови “А/-2”, побудови “а4”, гаражу “Д”, бетонного паркану, обшивки будинку сайдингом; ремонту приміщень в будинку становить 364 005 грн.(а.с. 83 - 116).
Згідно матеріалів інвентаризаційної справи на 19/50 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , наданих КП Конотопське МБТІ, та досліджених в судовому засіданні вбачається, що інформація про побудовані А1-2 - житлова прибудова, а4 - сіни, Д - гараж, пг 4 - погріб отримана лише у вересні 2008 року.
Свідок ОСОБА_9 , допитаний в судовому засіданні, пояснив, що він є сином ОСОБА_4 . З народження проживав в будинку по АДРЕСА_1 разом з матір'ю та ОСОБА_3 . Прибудова була зведена в 2006 році. Позивач весь час працював з 2006 року по 2015 рік столярем у ПП “ ОСОБА_10 ”. Також підробляв тамадою, щоб заробити кошти. Дід та баба (батьки матері) ніколи з ними в цьому будинку не проживали. Бабуся померла, ніяких коштів на будівництво не давала, все робив ОСОБА_3 . ОСОБА_11 стосунків з матір'ю немає. Бачив особисто запис в трудовій книжці, з 2016 року працює в будинку культури. Будівництво розпочалося з весни 2006 року, а в 2011 - 2012 роках закінчили всі роботи по облаштуванню. Добре пам'ятає обставини, оскільки йшов до першого класу, йому виділили кімнату. З 2017 року проживає самостійно в м. Києві. В 2022 році допомагав ОСОБА_3 вивозити речі із спірного будинку.
У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, про який повідомив свідок. Даних про його заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, його показання підтверджуються і доповнюються іншими зібраними по справі доказами.
Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно зі ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
У ч. 7 вказаної статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 СК України той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.
У ст. 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також вказано, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Таким чином, за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Ст. 41 Конституції України гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції", пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
Ст. 62 СК України передбачено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак, при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Тому у ст. 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Зі змісту ст. 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у ст. 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18) вказано, що: «у ст. 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника. Зі змісту ст. 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у ст. 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном».
Відповідно до положень ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ч. 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, оцінивши докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, керуючись законом вважає, що оскільки вартість спірної частини домоволодіння істотно збільшилася в вартості за рахунок проведення будівельно-ремонтних робіт з реконструкції під час шлюбу у результаті спільних трудових та грошових затрат подружжя, приходить до висновку про те, що вказану частину домоволодіння слід визнати спільною сумісною власністю подружжя позивача та відповідача.
Суд не приймає до уваги пояснення представника відповідача про те, що більшість ремонтних робіт була проведені відповідачем ще в 2006 році до укладення шлюбу з позивачем, оскільки вони спростовуються іншими матеріалами справи в їх сукупності.
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 840,80 грн. судового збору та 6000 грн. витрат на проведення судової експертизи Керуючись ст. ст. 60-71 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 76-78, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 19\50 частин будинку з надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витри, а саме 840,80 грн. судового збору та 6000 грн. витрат на проведення судової експертизи.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до Конотопського міськрайонного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Буток Т. А.