Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
щодо заяви про забезпечення позову
14 березня 2023 року м. ХарківСправа № 922/788/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву (вх. №5880/23 від 13.03.2023) Фізичної особи ОСОБА_1 про забезпечення позову
по матеріалам справи
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УА-Системи", м. Харків
про визнання недійсними рішень
Фізична особа ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася 28 лютого 2023 року до Господарського суду Харківської області з позовом про: - визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УА-Системи" (далі - Відповідач), оформлені протоколом б/н від 23.12.2022; - визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Відповідача, оформлені протоколом б/н від 13.01.2023, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А., зареєстрований за №55: - суму судових витрат покласти на Відповідача.
Позовні вимоги вмотивовані порушенням корпоративних прав Позивача, шляхом винесення рішення, оформлені протоколами від 23.12.2022 та від 13.01.2023, які були прийняті Загальними зборами учасників Товариства.
Ухвалою суду від 03 березня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на "23" березня 2023 р. о 11:15.
Представником Позивача - ОСОБА_2 подано до Господарського суду Харківської області заяву (вх. №5880/23 від 13.03.2023) про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 922/788/23, де просить суд забезпечити позов шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «УА-СИСТЕМИ» (код ЄДРПОУ 41210946) використовувати Статут в редакції від 13.01.2023 р., затверджений рішенням Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «УА-СИСТЕМИ», оформленим протоколом від 13.01.2023 р., в ході здійснення господарської діяльності у правовідносинах з фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, та заборонити Директору ТОВ «УА-СИСТЕМИ» (код ЄДРПОУ 41210946) укладати правочини, передбачені ч.2 ст. 44 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», без попереднього надання згоди загальними зборами учасників Товариства.
Подана заява мотивована тим, що на думку заявника, призведе до запобігання таких негативних наслідків для фінансово-господарської діяльності Товариства шляхом заборони Відповідачу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі використовувати Статут в редакції від 13.01.2023 р. під час здійснення господарської діяльності та заборонити Директору ТОВ «УА-СИСТЕМИ» укладати правочини, передбачені ч.2 ст. 44 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» без попереднього надання згоди загальними зборами учасників Товариства.
Отже, на думку Позивача, невжиття заходів забезпечення позову унеможливить в подальшому виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів Позивача та призведе до негативних наслідків для фінансово-господарської діяльності Товариства.
Вирішуючи вказану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, на підставі висновків, зроблених в результаті дослідження наявних у справі доказів та доказів поданих позивачем разом із позовною заявою та заявою про забезпечення позову, враховуючи підтверджені ними обставини справи, аналізу доводів заяви, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ст.ст. 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд в силу приписів ст.ст. 136, 140 ГПК України не розглядає і не вирішує питань щодо обґрунтованості майбутніх позовних вимог.
Питання обґрунтованості позовних вимог буде предметом окремого дослідження судом після подачі заявником відповідного позову на стадії розгляду спору по суті.
Згідно із ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
За п.п.1, 2, 4, 10 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.10 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов'язаних з предметом спору.
Так, предметом даного позову є вимоги Позивача немайнового характеру про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УА-Системи", оформлені протоколом б/н від 23.12.2022 та про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Відповідача, оформлені протоколом б/н від 13.01.2023, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А., зареєстрований за №55.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, остання ґрунтується на доводах заявника, що використання Статуту в редакції від 13.01.2023 р. в господарській діяльності, а також укладення значних правочинів директором Товариства може завдати Позивачу невідворотних майнових втрат до набрання судовим рішенням законної сили.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відтак, для обґрунтування заявником необхідності застосування заходів забезпечення позову є достатнім надання доказів, які вказують на те, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були, тобто надають достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, але не виключно задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення та уникнення негативних наслідків в результаті невжиття таких заходів.
Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішеннях Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18.
Згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін [рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року. п. 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11]. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок [рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V.
Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Суд нагадує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Тобто забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову (Постанова ВС від 31.10.2019 по справі № 754/10714/18 (провадження № 61-1670св19), Постанова від 16.11.2020 по справі № 465/581/20 (провадження № 61-14189св20).
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду:
Суд суб'єктивно оцінює підстави для вжиття заходів забезпечення позову в межах суб'єктивного права наданого йому законодавцем в межа ст.ст. 136-137 ГПК України задля найбільш ефективної реалізації обраного позивачем способу захисту його порушеного права цивільного в межах заявленого позову та виходить з наступного.
Корпоративні права акціонерів обумовлені певною кількістю (відсотком) акцій. Це означає, що їх здійснення залежить від кількості (відсотка) акцій, що перебувають у власності акціонера. Іншими словами, акціонери здійснюють свої права у співвідношенні із кількістю (відсотком) акцій.
Співвідношення із кількістю (відсотком) акцій спричиняють існування двох засад здійснення корпоративних прав акціонерів: 1) засада «пропорційності до кількості акцій» у здійсненні корпоративних прав (засада «пропорційності»); 2) засада «співмірності із певним відсотком акцій» у здійсненні корпоративних прав (засада «співмірності»).
Зміст засади «пропорційності» полягає у тому, що здійснення корпоративних прав залежить від кількості акцій, яка належить саме цьому (конкретному) акціонеру.
На думку заявника, у випадку задоволення позовних вимог буде скасовано нову редакцію Статуту, чинною стане його попередня редакція, а також буде скасовано згоду, надану директору Товариства на вчинення значних правочинів та правочинів із заінтересованістю у правовідносинах з замовниками публічних закупівель (тендерів) за результатами таких закупівель. Проте під час розгляду справи Товариство як активний учасник публічних закупівель може укласти чималу кількість таких правочинів з використання нової редакції Статуту, що є обов'язковим документом для подання до тендерної документації. Отже задоволення позовних вимог призведе до того, що правочини за результатами публічних закупівель стануть такими, що укладені з порушенням встановленого законом порядку, отже такими, що можуть бути визнані недійсними. Саме тому, з метою запобігання таких негативних наслідків для фінансово-господарської діяльності Товариства необхідно заборонити Відповідачу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі використовувати Статут в редакції від 13.01.2023 р. під час здійснення господарської діяльності та заборонити Директору ТОВ «УА-СИСТЕМИ» укладати правочини, передбачені ч.2 ст. 44 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» без попереднього надання згоди загальними зборами учасників Товариства.
Суд враховує, що при розгляді поданої заяви має досліджуватися обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Водночас суд бере до уваги, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" та постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.76-78 ГПК України).
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому, суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанови Верховного Суду від 25.01.2021 у справі №902/775/20, від 27.01.2021 у справі №910/3480/20).
Однак, будь яких доказів стосовно того, що Відповідач чи директор Товариства на час подання заяви про забезпечення позову вже вчиняє чи має намір вчинити будь-які дії, що призведе до негативних наслідків для фінансово-господарської діяльності Товариства, заявником не подано. При цьому, у самій заяві про забезпечення позову, представник Позивача вказує, що вжиття спірних заходів забезпечення позову спрямоване на збереження балансу інтересів сторін спірних правовідносин, що на думку суду розцінюється, як запобігання і м о в і р н и м порушенням корпоративних прав позивача.
Відповідно до наданих Позивачем матеріалів вбачається, що останні не містять будь-яких чітких, конкретних, об'єктивних доказів на підтвердження факту реальної загрози вчинення Відповідачем чи Директором Товариства будь-яких дій, спрямованих на встановлення негативних наслідків для фінансово-господарської діяльності Товариства.
Водночас, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
За вказаного, суд дійшов висновку, що заявником не підтверджено підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, а доводи останньої ґрунтуються виключно на припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки Відповідача та Директора Товариства, а також не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку Відповідача у разі задоволення позовних вимог, відтак заявник не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист прав чи законних інтересів держави.
У відповідності до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статей 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що заява про забезпечення позову, не містить обґрунтованих мотивів та посилань на відповідні докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності обраного ним забезпечення позову. Заявником не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За вказаного, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів Позивача щодо необхідності вжиття заявлених ним заходів, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні заяви.
При цьому, відхиляючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову суд також зауважує, що клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто, на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.74, 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні заяви (вх. №5880/23 від 13.03.2023) Фізичної особи ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №922/788/23 - відмовити.
Ухвала набрала законної сили 14.03.2023 та може бути оскаржена в порядку та строки визначені ст.ст.256, 257 ГПК України.
Суддя І.П. Жигалкін
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.