вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"14" березня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/161/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромус-Поліграф"
про: стягнення в сумі 85 573,31 грн
секретар судового засідання: С.Коваль;
представники:
від позивача: А.Городицький;
від відповідача: не з'явився;
Державне підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромус-Поліграф" про стягнення 85 573,31 грн штрафних санкцій.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25 серпня 2021 року між ТОВ "Ромус-Поліграф" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені, якого діяв Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було укладено договір поставки №53-122-01-21-11140.
Згідно з умовами вказаного договору відповідач взяв на себе зобов'язання поставити продукцію згідно погодженої специфікації в строк до 24 вересня 2021 року, однак відповідачем вказані зобов'язання виконані були з простроченням, у зв'язку з цим позивачем нараховано штрафні санкції, а саме: 46 788,09 грн пені та 38 785,22,00 грн штрафу.
Відзиву на позовну заяву з відображенням своєї правової позиції відповідач суду не надав.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 16 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 14 березня 2023 року.
В судовому засіданні позивач підтримав позов.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що стверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Разом з тим, 13 березня 2023 року відповідач подав суду заяву про визначення (зміну) територіальної підсудності, у якій просив передати позов до Господарського суду Львівської області. Таку заяву відповідач обґрунтував тим, що на його думку предметом даного спору є стягнення збитків, а не спір стосовно виконання договору поставки. А тому розгляд справи має відбуватися за місцезнаходженням відповідача.
Щодо поданого відповідачем клопотання про передачу справи на розгляд за підсудністю до Господарського суду Львівської області суд зауважує наступне.
Згідно з правилами статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з правилами статті 29 ГПК України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Як видно з позовної заяви предметом даного спору є стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за невиконання зобов'язання котре виникло із укладеного сторонами договору поставки. А отже цей спір виник саме з договору поставки та не стосується стягнення шкоди.
Відповідно до приписів частини 5 статті 29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Умовами договору встановлено, що місцем виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області (пункт 1.4. договору).
Таким чином, оскільки спір виник з договору, місцем виконання якого сторонами погоджено Рівненську область місто Вараш, суд вважає, що в даному випадку позивач обґрунтовано звернувся до Господарського суду Рівненської області.
З огляду на таке суд відхилив дане клопотання відповідача.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
25 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ромус-Поліграф" (відповідач/постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (позивач/замовник) укладено договір поставки №53-122-01-21-11140 (надалі договір), відповідно до предмету якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).
Згідно з умовами пункту 2.2. договору, загальна сума договору (вартість продукції) становить 554 074,56 гривень.
Пунктом 4.2. договору визначено, що якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічній специфікації (додаток 2 до даного договору).
Згідно з умовами пункту 8.1. договору, приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом": "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів передбачених пунктом 8.2. даного договору.
Згідно з положеннями пункту 8.3. договору, успішне проходження продукцією вхідного контролю (ВК-1) підтверджується відповідним актом та ярликом на придатну продукцію згідно Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021.
Відповідно до пункту 6.2. договору, про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
Згідно зі специфікацією що є додатком №1 до договору, сторонами погоджено найменування товару, кількість, та ціну. Загальна вартість товару складає 554 074,56 грн.
У пункті 3.1. договору визначено, що продукція поставляється у строк до 24 вересня 2021 року. Продукція поставляється постачальником на умовах DDP, згідно з Incoterms -2010.
Згідно із накладними №73974 від 22 жовтня 2021 року на суму 124 833,23 грн (фактично товар отримано 28.10.2021), №77346 від 11 листопада 2021 року на суму 36 744,49 грн (фактично товар отримано 25.11.2021), №20441 від 06 січня 2022 року на суму 392 496,84 грн відповідач поставив позивачу товар обумовлений умовами договору. Таким чином поставка відбулася поза межами строку погодженого сторонами у договорі.
08 листопада 2021 року позивач направив відповідачу претензію №19437/001-юр в якій зазначив про неналежне виконання зобов'язань, а саме прострочення поставки товару, у зв'язку з чим повідомив відповідача що позивачем нараховано неустойку у вигляді штрафу та пені.
Пунктом 9.1 договору поставки передбачено, що у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення. У випадку прострочення поставки понад тридцять днів постачальник додатково зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 7 % вартості непоставленої продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов'язань по договору.
За період з 25 вересня 2021 року по 05 січня 2022 року позивач нарахував відповідачу 46 788,09 грн пені. Окрім того, у зв'язку з простроченням поставки понад тридцять календарних днів позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 38 785,22 грн.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання товару/продукції за договором поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає порушеними свої права, оскільки відповідач не виконав договір у погоджені строки.
Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями статті 525 ЦК України, та частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено умовами договору (пункт 3.1.), продукція поставляється в строк до 24 вересня 2021 року.
А проте фактична поставка товару відбулася із порушенням зазначеного строку. Так, продукція на суму на суму 124 833,23 грн отримана позивачем 28 жовтня 2021 року (накладна №73974 від 22 жовтня 2021 року), продукція на суму 36 744,49 грн отримана 25 листопада 2021 року (накладна №77346 від 11 листопада 2021 року), продукція на суму 392 496,84 грн отримана 06 січня 2022 року (накладна №20441 від 06 січня 2022 року).
Таким чином відповідач допустив прострочення виконання негрошового зобов'язання з поставки товару.
У частинах 1 і 4 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).
Одним з основоположних принципів цивільного права є правова максима pacta sunt servanda (договори мають виконуватись). Цей принцип знайшов відображення в цивільному законодавстві: договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Також pacta sunt servanda, як один з основоположних цивільно-правових принципів, становить основу норм, що регулюють виконання господарських зобов'язань.
Так, у силу вимог положень статті 193 ГК України, які кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з визначенням статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Статтею 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено в статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.
Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто в розумінні статей 173, 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 року у справі №923/760/16, від 02.04.2019 року у справі №917/194/18, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Відповідно до пункту 9.1 договору поставки, у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7 % вартості непоставленої продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов'язань по договору.
Суд, здійснивши перерахунок пені та штрафу робить висновок, що вказаний розрахунок є законним та обґрунтованим.
Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Висновки суду
На думку суду, встановлені обставини щодо прострочення строків виконання відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару свідчать про порушення відповідачем прав позивача.
Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості позовних вимог про стягнення 46 788,09 грн пені та 38 785,22 грн штрафу.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 2 684,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромус-Поліграф" (79052, м. Львів, вул.Широка 81, код ЄДРПОУ 25551379) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046) 46 788 (сорок шість тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 09 коп. пені, 38 785 (тридцять вісім тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 22 коп. штрафу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
Позивач (Стягувач): Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046).
Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромус-Поліграф" (79052, м.Львів, вул.Широка 81, код ЄДРПОУ 25551379).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено та підписано 15 березня 2023 року.
Суддя Андрій Качур