ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.02.2023Справа № 910/7723/22
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП"
про визнання умов договору недійсними, стягнення 293 854,95 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Лозовський В.М.;
від відповідача: Левченко В.С.; Унгул Р.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про визнання умов договору недійсними, стягнення 293 854,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки сільськогосподарської продукції № 344-04/22С від 05.04.2022 в частині здійснення повної оплати за поставлений товар. Крім того, позивач вважає, що умова Договору, викладена у п. 4.1. щодо терміну оплати вартості товару з вказівкою на подію, яка не є такою, що відповідає ознакам неминучості, суперечить ч. 1. ст. 530 Цивільного кодексу України, а також не узгоджується із принципами добросовісності, розумності та справедливості господарського зобов'язання, тому є недійсною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/7723/22 позовну заяву залишено без руху.
14.09.2022 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2022 відкрито провадження у справі № 910/7723/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.11.2022.
26.10.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на подачу відзиву. У поданому відзиві відповідач зазначив, що строк виконання зобов'язання в частині сплати 293 854,95 грн. не настав. Відшкодування ПДВ є неминучою подією, оскільки врегульовано законодавством.
У судовому засіданні 03.11.2022 розгляд справи відкладено на 01.12.2022.
07.11.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що включена відповідачем у Договір умова оплати 14 % вартості товару не відповідає вимогам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України у зв'язку із вказівкою на подію, яка не відноситься до визначених і може не настати взагалі, що є підставою для визнання її недійсною.
У судовому засіданні 01.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.02.2023.
Розгляд справи у судовому засіданні 02.02.2023 відкладено на 23.02.2023.
22.02.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
23.02.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові заперечення.
У судовому засіданні 23.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
05.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (постачальник) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № 344-04/22С (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: соняшник (код товару 1206009900 згідно з УКТ ЗЕД, урожаю 2021 (далі - товар).
Постачальник гарантує, що має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році (пункт 1.3. Договору).
Згідно з п. 2.1., 2.2. Договору загальна кількість товару - 200,00 тон (+/- 10 %), загальна його вартість - 3 500 000,64 грн. (разом з ПДВ).
Відповідно до п. 3.1. Договору постачальник поставляє товар в заліковій вазі на умовах поставки DAP відповідно до правил Інкотермс 2020 року - Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВТ Грейн" за адресою: 32101, Хмельницька область, Ярмоленський район, смт Ярмолиці, вулиця Гагаріна, будинок 44/1, надалі - "елеватор поставки", автомобільним транспортом. Базис поставки DAP використовується з урахуванням умов, визначених в цьому Договорі.
Згідно з п. 3.2. Договору строк поставки - до 05.05.2022 року включно. Поставка партіями допускається.
За умовами пунктів 3.3.-3.4. Договору товар поставляється на елеватор на ім'я покупця. Постачальник несе всі ризики втрати (пошкодження) товару до моменту його передачі покупцеві в місці поставки, вказаному в пункті 3.1. договору. Обов'язок постачальника по поставці товару вважається виконаним з моменту її приймання товару елеватором поставки на ім'я покупця.
Датою поставки товару вважається фактична її передача покупцеві на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням останньому видаткової накладної на товар. Під терміном "залікова вага" розуміється фізична вага товару, зменшена на розрахункову величину маси відхилень від показників якості по вмісту вологи та смітної домішки, які визначені в пункті 6.1. Договору (п. 3.5. Договору).
Відповідно до п 3.6. Договору приймання товару по кількості та якості здійснюється у заліковій вазі згідно з вимогами чинного законодавства України.
Згідно з п. 4.1. Договору оплата товару відбувається наступним чином:
-80% вартості кожної окремої партії товару - протягом 2 банківських днів з моменту відвантаження покупцем партії товару у залізничний транспорт, підписания даного Договору, отримання покупцем рахунка-фактури та видаткової накладної на товар;
-6% вартості товару протягом 3 банківських днів, наступних за датою отримання кінцевим покупцем партії товару з урахуванням якісних показників, зазначених в п. 6.1 даного Договору;
-14% вартості партії товару протягом 3 банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ кінцевим покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника та покупця.
Постачальник зобов'язався не пізніше дати постачання товару надати покупцю видаткові накладні (п. 5.3. Договору).
За умовами п. 5.4. Договору постачальник зобов'язався зареєструвати податкові накладні на товар у строки та в порядку, що передбачені діючим законодавством України.
Відповідно до п. 10.2., 10.3. Договору зміни та доповнення до договору здійснюються в письмовій формі, підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід'ємними частинами вказаного правочину.
Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 11.1. Договору).
Додатковою угодою № 1 від 29.04.2022 сторони внесли зміни до Договору в частині кількості та загальної вартості товару.
На виконання умов Договору позивачем поставлено товар на суму 2 098 963,90 грн., що підтверджується видатковою накладною № 91 від 16.04.2022 на суму 709 474,68 грн., видатковою накладною № 92 від 17.04.2022 на суму 341 197,49 грн., видатковою накладною №97 від 26.04.2022 на суму 354 672,73 грн., видатковою накладною № 98 від 27.04.2022 на суму 693 619,00 грн.
Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару у розмірі 1 805 108,95 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:№ 3374 від 19.04.2022 на суму 567 579,74 грн.;№ 3375 від 19.04.2022 на суму 272 957,99 грн.;№ 3440 від 04.05.2022 на суму 283 738,18 грн.; № 3460 від 10.05.2022 на суму 277 477,60 грн.; № 111 від 13.05.2022 на суму 277 417,60 грн.; № 3523 від 31.05.2022 на суму 42 568,48 грн.; № 3524 від 31.05.2022 на суму 20 471,85 грн.; № 3525 від 31.05.2022 на суму 21 280,37 грн.; № 3526 від 31.05.2022 на суму 41 617,14 грн.
Позивач зазначає, що за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 293 854,95 грн., що і стало підставою для звернення до суду. Крім того, позивач зазначає, що умова Договору, викладена у п. 4.1. щодо терміну оплати вартості товару з вказівкою на подію, яка не є такою, що відповідає ознакам неминучості, суперечить ч. 1. ст. 530 Цивільного кодексу України, а також не узгоджується із принципами добросовісності, розумності та справедливості господарського зобов'язання, тому є недійсною.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував на те, що з незалежних від нього причин на його рахунки на момент розгляду даного спору не надійшло відшкодування ПДВ, а тому згідно з положеннями пункту 4.1. договору стягнення з відповідача 14 % вартості поставленої продукції є неправомірним.
Згідно з пунктом 4.1. Договору 14% вартості партії товару сплачується протягом 3 банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ кінцевим покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника та покупця.
Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
За частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об'єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині 2 статті 252 Цивільного кодексу України, має неминуче настати.
Податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, у порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, зокрема ті, що не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1. статті 200 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) у частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, у частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 200.7. Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Як передбачено пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України, платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу.
Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України ( пункт 200.12 статті 200 Податкового кодексу України).
Зі змісту пункту 200.13. статті 200 Податкового кодексу України вбачається, що на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.
Таким чином, з системного аналізу вищезазначених норм Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України суд дійшов висновку про те, що подію з відшкодування ПДВ відповідачу, настання якої є лише ймовірним, але не обов'язковим, не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні статті 251 Цивільного кодексу України, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності самого відповідача, а також податкових органів та органів казначейства, що не є сторонами вказаного договору поставки.
Оскільки судом встановлено, що сторони у договорі поставки не визначили термін оплати 14 % вартості поставленої продукції відповідно до приписів чинного законодавства, до цієї оплати слід застосовувати приписи частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України - після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки заявлена до стягнення сума основного боргу, яка складає 293 854,95 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення цієї суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним п. 4.1. Договору поставки сільськогосподарської продукції № 344-04/22С від 05.04.2022, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що подію з відшкодування ПДВ відповідачу, настання якої є лише ймовірним, але не обов'язковим, не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні статті 251 Цивільного кодексу України, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати і в силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України не є визначеним строком виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Оскільки відповідна умова Договору є нікчемною, то визнання її недійсною судом не вимагається.
Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним п. 4.1. Договору поставки сільськогосподарської продукції № 344-04/22С від 05.04.2022 задоволенню не підлягають.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 293 854,95 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про визнання умов договору недійсними, стягнення 293 854,95 грн. - задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 41 літ "А", офіс 310, ідентифікаційний код 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (12716, Житомирська обл., Баранівський р-н, село Радулин, вулиця Шевченка, будинок 2, ідентифікаційний код 38107051) 293 854 (двісті дев'яносто три тисячі вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 95 коп. заборгованості, 4 407 (чотири тисячі чотириста сім) грн. 82 коп. витрат по сплаті судового збору.
3.У іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 14.03.2023.
Суддя С. В. Стасюк