ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.03.2023Справа № 910/635/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Океаніка Лоджистік" про стягнення 24 360,64 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
У січні 2023 року Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Океаніка Лоджистік" (далі - Товариство) заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 24 360,64 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як роботодавець винної у вказаній ДТП фізичної особи, всупереч статтям 1172, 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, яка залишилась невідшкодованою після виплати страховиком відповідача страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 січня 2023 року вищенаведену позовну заяву Компанії прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/635/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 16 січня 2023 року про відкриття провадження у справі № 910/635/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2.
Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами пункту 1 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.
З матеріалів справи вбачається, що копія вищенаведеної ухвали Господарського суду міста Києва від 16 січня 2023 року була отримана уповноваженим представником Товариства 17 лютого 2023 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи відповідне рекомендоване повідомлення про вручення цього поштового відправлення № 0105493290009.
Проте відповідач в установлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.
Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
24 лютого 2023 року через загальний відділ діловодства суду від Компанії надійшла заява від 7 лютого 2023 року № 15/04/8/2/0117-23, у якій зазначено, що ціна позову не змінилася.
Приймаючи до уваги те, що Товариство належним чином було повідомлене про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у її матеріалах достатньої кількості документів для розгляду даного спору по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2021 року, яке набрало законної сили 21 вересня 2021 року, у справі № 910/7044/21 за позовом Компанії до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." (далі - ТДВ "СК "Ю.Ес.Ай.") про стягнення 63 529,61 грн встановлено, що 4 червня 2021 між Компанією та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № CLAU-17664, за умовами якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "Peugeot 3008", державний номерний знак: НОМЕР_1 , 2011 року випуску.
22 грудня 2020 року, приблизно о 13 год. 00 хв., у місті Києві по проспекту Степана Бандери, 24-Д, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "Mercedec-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , з напівпричепом "Fahrzeugbau", державний номерний знак: НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з припаркованим автомобілем "Peugeot 3008", державний номерний знак: НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів. Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 пункту 13.1. Правил дорожнього руху України.
Зазначені обставини були встановлені постановою Оболонського районного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року в справі № 756/699/21, якою водія автомобіля "Mercedec-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , з напівпричепом "Fahrzeugbau", державний номерний знак: НОМЕР_3 , ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови також наявна в матеріалах справи № 910/635/23).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2021 року в справі № 910/7044/21 також встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Компанії із заявою про виплату страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування. Згідно з рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю "Віді Авеню" (далі - ТОВ "Віді Авеню") від 28 грудня 2020 року № ВТпС-0020634 вартість відновлювального ремонту, автомобіля "Peugeot 3008", державний номерний знак: НОМЕР_1 , у результаті його пошкодження внаслідок вказаної ДТП склала 66 129,61 грн.
Крім того, судом встановлено, що 15 січня 2021 року позивач склав страховий акт від цієї ж дати № 8063, у якому була визначена сума страхового відшкодування - 66 129,61 грн (у тому числі ПДВ).
Ця сума страхового відшкодування була перерахована Компанією на рахунок суб'єкта господарювання, який здійснював ремонт застрахованого транспортного засобу, - ТОВ "Віді Авеню", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: платіжного доручення від 20 січня 2021 року № 248 та нарядом-замовленням (актом виконаних робіт) від 10 лютого 2021 року № ВТпСА-000746.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Компанія, здійснивши виплату страхового відшкодування, набула прав потерпілої у ДТП особи в межах здійсненої виплати у сумі 66 129,61 грн.
У справі № 910/7044/21 судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Mercedec-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , з напівпричепом "Fahrzeugbau", державний номерний знак: НОМЕР_3 , за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, застрахована ТДВ "СК "Ю.Ес.Ай." на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/5085270, яким передбачено, що франшиза за ним становить 2 600,00грн.
У межах зазначеної справи суд також встановив, що відповідно до звіту про оцінку КТЗ від 26 грудня 2020 року № 05-26/12, виконаного Фізичною особою - підприємцем Кулішем Олександром Васильовичем на замовлення Компанії, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля "Peugeot 3008", державний номерний знак: НОМЕР_1 , складає 0,572. Оскільки з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та розміру франшизи, розмір страхового відшкодування становить 41 768,97 грн, тому пред'явлення Компанією до ТДВ "СК "Ю.Ес.Ай." вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є безпідставним.
На підставі зазначеного, рішенням Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2021 року в справі № 910/7044/21 позов Компанії задоволено частково та стягнуто з ТДВ "СК "Ю.Ес.Ай." на користь позивача 41 768,97 грн страхового відшкодування, а також 1 492,46 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
29 вересня 2022 року Компанія звернулася до Товариства, як роботодавця ОСОБА_2 , з вимогою від 27 вересня 2022 року № 15/04/8/2/1055-22, в якій просила на підставі статей 1172, 1194 ЦК України відшкодувати різницю між фактичним розміром завданої шкоди та стягнутим за рішенням суду страховим відшкодуванням, що становить 24 360,64 грн (66 129,61 грн - 41 768,97 грн).
Вказана вимога була отримана відповідачем 24 жовтня 2022 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення № 0319408761103, проте була залишена без відповіді та задоволення.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За загальними правилом частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Зі змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно шкоди, зокрема, майнової.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини 2 цієї статті таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 1 статті 1172 ЦК України).
Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 10 серпня 2022 року в cправі № 904/6092/21, від 1 листопада 2021 року в справі №920/343/20, а також у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року в справі (провадження) № 6-108цс13.
Для покладення на юридичну чи фізичну особу відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належить: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною чи фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків (виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, які хоч і виходять за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу; якщо така шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов'язані з виконанням трудових (службових) обов'язків, роботодавець відповідальності нести не буде).
Судом встановлено, що в матеріалах справи № 910/635/23 відсутні будь-які докази, на підставі яких суд міг би встановити, хто є власником автомобіля "Mercedec-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , а також докази, які б свідчили про те, що вказаний автомобіль належав відповідачу на відповідній правовій підставі.
Крім того, судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять будь-яких доказів, які підтверджують факт існування трудових відносин між ОСОБА_2 та Товариством, а також того, що вказана ДТП відбулася під час виконання зазначеною фізичною особою своїх трудових (службових) обов'язків, зокрема: наказ про прийняття на роботу, наказ про звільнення, накази про здійснення трудової діяльності, довідки про нарахування та виплату заробітної плати, наявність трудового договору, допущення працівника до роботи, виконання трудової функції та обсягу робіт, ознайомлення його з правилами внутрішнього трудового розпорядку, показання свідків, тощо.
Вказані обставини також не були встановлені ні рішенням Господарського суду міста Києва від 30 серпня 2021 року в справі № 910/7044/21, ні постановою Оболонського районного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року в справі № 756/699/21.
У той же час, суд не бере до уваги те, що в постанові Оболонського районного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року в справі № 756/699/21 зазначено, що вказаним судом розглядалися адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , працюючого водієм Товариства, оскільки зазначені відомості вказані лише у вступній частині цієї постанови, однак в її мотивувальній частині не встановлено ні факт перебування даної фізичної особи у трудових відносинах з відповідачем, ні факт вчинення спірної ДТП під час виконання таких трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що позивачем не доведено належними доказами того, що на момент вчинення зазначеної ДТП власником або належним володільцем автомобіля "Mercedec-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , було Товариство, а також те, що вказана ДТП відбулася саме під час виконання ОСОБА_2 його трудових (службових) обов'язків з відповідачем, тому позов Компанії є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 15 березня 2023 року
СуддяЄ.В. Павленко