ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.03.2023Справа № 910/218/23
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансфер»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елкаро Холдінг»
про стягнення 150 000,00 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансфер» (надалі - ТОВ «Транспортна компанія «Трансфер») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елкаро Холдінг» (надалі - ТОВ «Елкаро Холдінг») про стягнення 150 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом №ПР-000181/2022 від 08.08.2022, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 150 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, у зв'язку з малозначністю справи.
Зазначена ухвала направлена на адресу місцезнаходження ТОВ «Елкаро Холдінг» поштовим відправленням за №0105493376930, проте відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вказаний лист було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, та надавалась у ЄДР самим відповідачем, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою відповідача, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 04.01.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Натомість, відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
08.08.2022 між ТОВ «Елкаро Холдінг» (експедитор) та ТОВ «Транспортна компанія «Трансфер» (перевізник) укладено про перевезення вантажу автомобільним транспортом №ПР-000181/2022 (далі - «Договір»), відповідно до п. 2.1 якого перевізник згідно умов цього договору здійснює перевезення вантажу власним (або найманим) автомобільним транспортом і несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажів з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі вантажоодержувачу. У разі залучення перевізником третіх осіб до виконання своїх зобов'язань за даним договором, перевізник залишається відповідальним перед експедитором за дії чи бездіяльність таких третіх осіб.
Згідно з п. 3.1 Договору вартість перевезення обумовлюється сторонами на кожне перевезення в заявці.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що підставою для здійснення оплати послуг перевізника є оригінал рахунку-фактури, наданий останнім в одному екземплярі, оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН, CMR) по відповідній заявці з відміткою вантажоодержувача про прийомку вантажу та оригінал інших документів, зазначених в заявці на перевезення, акт виконаних робіт у двох екземплярах підписаний з боку перевізника та податкові накладні, оформлені у відповідності до діючого податкового законодавства України. Вказані документи мають бути надані не пізніше 14 днів після виконання перевезення. Ненадання перевізником повного комплекту вищевказаних документів дає право експедиторові відмовити в здійсненні оплати до моменту надання необхідних документів. Експедитор оплачує замовлені послуги протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання експедитором всього переліку документів, вказаних в заявці.
Заявкою на здійснення перевезення №360 від 08.08.2022 сторони погодили перевезення вантажу та дійшли згоди про вартість такого перевезення - 150 000,00 грн.
На виконання умов Договору, відповідно до заявки на здійснення перевезення №360 від 08.08.2022, позивачем здійснено перевезення вантажу за встановленим у вказаній заявці маршрутом, що підтверджується товарно-транспортною накладною CMR №ВС00306 від 10.08.2022.
Виставлений позивачем рахунок на оплату №218 від 16.08.2022, акт наданих послуг №217 від 16.08.2022, товарно-транспортна накладна CMR №ВС00306 від 10.08.2022 та податкова накладна №221 від 16.08.2022 направлені відповідачу у спосіб погоджений сторонами у п. 6.7 заявки на здійснення перевезення №360 від 08.08.2022 за допомогою підприємства поштового зв'язку ТОВ «Нова пошта», що підтверджується експрес-накладною №59000853100872.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих на підставі Договору послуг перевезення, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 150 000,00 грн.
Укладений між сторонам Договір є договором перевезення, а тому права та обов'язки сторін визначаються, в тому числі, положеннями глави 64 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
На виконання умов Договору, позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 150 000,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною CMR №ВС00306 від 10.08.2022.
Також, позивачем направлено відповідачу документи, які є підставою для здійснення оплати послуг перевізника, а саме: рахунок на оплату №218 від 16.08.2022, акт наданих послуг №217 від 16.08.2022, товарно-транспортна накладна CMR №ВС00306 від 10.08.2022 та податкова накладна №221 від 16.08.2022, що підтверджується експрес-накладною №5900085310087. При цьому, за інформацією сайту ТОВ «Нова пошта» відправлення за №5900085310087 було отримано одержувачем 23.08.2022.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.4 Договору, у відповідача наявна заборгованість з оплати наданих послуг перевезення у розмірі 150 000,00 грн., а строк виконання такого грошового зобов'язання на момент подачі позову до суду настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 150 000,00 грн. за отримані на підставі Договору послуги з перевезення. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Транспортна компанія «Трансфер» про стягнення з ТОВ «Елкаро Холдінг»» заборгованості у розмірі 150 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.
Також, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму судових витрат, яка складається із судового збору у розмірі 2 481,00 грн., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 100,00 грн. та гонорару успіху у розмірі 5 000,00 грн.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги підтверджується договором про правову допомогу від 09.12.2022, укладеним з адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, актом приймання-передачі наданих послуг від 12.12.2022, квитанцією до прибуткового касового ордеру №03-12 від 12.12.2022.
Судом досліджено наданий позивачем акт приймання-передачі наданих послуг від 12.12.2022 та встановлено, що адвокатом Лозою В.М. надано ТОВ «Транспортна компанія «Трансфер» наступну правову допомогу: огляд, наліз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням - 6 год. 05 хв.; проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу - 0 год. 20 хв.; аналіз судової практики - 0 год. 45 хв.; підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви - 12 год. 20 хв.; вивчення інших дій необхідних для розгляду справи її повного юридичного супроводу - 5 год. 00 хв.
Судом встановлено, що Лоза В.М. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим.
По-перше, суд вважає, що дана справа є незначної складності, що було зазначено в ухвалі суду від 04.01.2023 та стало підставою для розгляду її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
По-друге, суд не вбачає обґрунтованою, співмірною та розумною витрату суб'єктом професійної діяльності в сфері надання юридичних послуг (професійним адвокатом) для аналізу судової практики.
Послуги адвоката зі здійснення аналізу, пошуку і вивчення судової практики в аналогічних справах (вивчення нормативної бази, публікацій науковців, коментарів спеціалістів тощо) охоплюються послугою зі здійснення підготовки заяв по суті спору (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20.
По-третє, огляд, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням - 06 год. 05 хв., проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу - 0 год. 20 хв., вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу - 5 год. 00 хв. не підтверджуються матеріалами справи, зокрема, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують необхідності витрачення професійним адвокатом на огляд, аналіз та попередню правову оцінку документів 6 год. 05 хв., а також не підтверджують здійснення будь-яких заходів досудового врегулювання спору та інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.
По-четверте, в даному випадку, витрата часу на підготовку пакета документів, необхідних для звернення до суду, підготовку позовної заяви є значно завищеною, а саме: 12 год. 20 хв. є надмірним для підготовки цієї позовної заяви разом з доданими до неї документами.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про правову допомогу від 09.12.2022.
Стосовно гонорару успіху у розмірі 5 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
Таким чином не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Суд дійшов висновку, що в частині стягнення «гонорару успіху» в розмірі 5 000,00 грн. такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування «гонорару успіху» за рахунок відповідача.
Отже, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн. відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансфер» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елкаро Холдінг» (04201, м. Київ, вул. Петра Дегтяренка, будинок 35; ідентифікаційний код 39880549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансфер» (61030, Харківська обл., м. Харків, вул. Сидоренківська, будинок 58; ідентифікаційний код 37459701) заборгованість у розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., втрати на професійну правничу допомогу у розмір 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий