Справа № 2а-886/10/1770
04 серпня 2010 року 12год. 22хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: представник Троянчук Д.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Приватного підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м.Рівне
про скасування податкових повідомлень рішень
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень №0000451742/0/17-122, №0000461742/0/17-122 та №0000471742/0/17-122 від 19.02.2010 року.
Позовні вимоги підтримані в судовому засіданні позивачем, який на їх обґрунтування зазначає про безпідставність визначення йому суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності та з податку на додану вартість, позаяк доходів у розмірах обумовлених податковим органом він не отримував, граничного обсягу господарських операцій, що передбачають реєстрацію платником податку на додану вартість не досягав. Доводить, що база для оподаткування при реалізації транспортних засобів була визначена податковим органом, виходячи з експертної або митної вартості, а не з фактичної ціни реалізації. Крім того, зазначає, що ревізором під час перевірки до складу його виручки віднесено таку експертну або митну вартість усіх транспортних засобів, які за даними ВРЕР УДАІ УМВС України в Рівненській області були зняті з обліку в охоплений перевіркою період, в тому числі і ті, які фактично не реалізовувались, а також ті, кошти від реалізації яких він отримає лише в майбутньому. Також вказує на безпідставність визначення йому суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкцій на підставі інформації РФ АТ "Укрінбанк" про наявність довідки про доходи, виданої ним для гр.ОСОБА_3, яка не перевірена на предмет достовірності. Відтак просить визнати оскаржувані рішення протиправними і скасувати їх в судовому порядку.
Представник відповідача позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у запереченнях не позов. Зазначає, що в ході перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем порядку оподаткування операцій з продажу транспортних засобів, внаслідок якого ним занижено базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності. Відповідно до цього, податковий орган, врахувавши експертну оцінку та митну вартість автомобілів, констатував, що позивач з III кварталу 2008 року повинен був перейти на загальну систему оподаткування, позаяк з цього часу сума одержаної ним виручки перевищила встановлений рівень. Як результат, податковим органом з врахуванням даних про експертну оцінку та митну вартість реалізованих позивачем автомобілів, було визначено, що позивачем не оподатковано суму чистого доходу отриманого від реалізації транспортних засобів на загальній системі оподаткування. Відтак, вважає нарахування позивачу податкових зобов'язань правомірним. Також стверджує, що під час перевірки позивачем не було надано документів, ні на спростування правильності визначеної податковим органом бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності та податком на додану вартість, ні на спростування інформації про виплату позивачем без утримання податку з доходів фізичних осіб доходів гр.ОСОБА_3 На таких підставах просить в позові відмовити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.
Судом встановлено, що з 30.12.2009 року по 27.01.2010 року ДПІ у м.Рівне проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року. Її результати оформлені актом №15/17-117/НОМЕР_1 від 01.02.2010 року (а.с.11-26).
Актом зафіксовано, що СПД ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 27.08.2001 року, свідоцтво ВОО №737177, і з 29.08.2001 року перебуває на податковому обліку в ДПІ м.Рівне; в період з 01.10.2006 року по 31.12.2008 року перебував за спрощеній системі оподаткування, а з 01.01.2009 року оподаткування доходів здійснював за загальній системі оподаткування; платником ПДВ не реєструвався; основним видом його діяльності є роздрібна торгівля уживаними автомобілями. Вказані обставини визнаються сторонами.
До перевірки позивачем не надано книгу обліку доходів і витрат, первинних документів обліку з покликанням на їх вилучення в ході обшуків, які проводились в рамках розслідування порушеної щодо нього кримінальної справи. На запит суду щодо надання копій вилучених під час обшуку у позивача документів, слідчим в ОВС СВ УБОЗ УМВС України в Рівненській області повідомлено, що кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.190, ч.1 ст.263, ч.2 ст.289, ч.2 ст.358, ст.290 КК України перебуває на розгляді в Рівненському міському суді (а.с.111), з огляду на що, можливість одержання таких документів ускладнена.
Посилання позивача про неврахування відповідачем документів, які підтверджують той факт, доходи від реалізації транспортних засобів він отримає лише в майбутньому (а.с.27-37), не беруться судом до уваги, оскільки на момент перевірки такі документи не були представлені позивачем органу державної податкової служби.
Згідно з розділом 2.1. акту перевірки, у III-IV кварталі 2006 року та у 2007 році розбіжностей між показниками обсягу виручки від реалізації товарів за даними підприємця та даними перевірки, відповідно до наявної інформації, не встановлено.
Щодо 2008 року, то за даними декларації позивача його дохід склав 450000 грн., а за даними перевірки 982484,25 грн., в тому числі по періодах: у I кварталі 2008 року - 206004,78 грн., у II кварталі 2008 року - 460438,67 грн., у III кварталах 2008 року -316040,80 грн.
При цьому податковим органом обсяг виручки від реалізації визначався з врахуванням вартості автомобілів, яка заявлялася при перетині митного кордону даними транспортними засобами та ринкову (оціночну) вартість експертів, яка використовувалась при постановці покупцями на облік в органах ДАІ таких транспортних засобів.
Враховуючи ту обставину, що на суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб, які відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року лише у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до зазначеного Указу, тобто в межах виручки до 500 тис.грн., податковий орган констатував, що сума такого перевищення 166443,45 грн. (за два квартали 2008 року за даними ДПІ сума виручки склала 666443,45 грн., що на 166443,45 грн. перевищує 500000 грн.) за мінусом 25% валових витрат (166443,45 грн. х 25% = 41610,86 грн.), підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно, визначено суму податкового зобов'язання в розмірі: 166443,45 грн. - 41610,86 грн. = 124832,59 грн. х 15% = 18724,89 грн.
З огляду на те, що в силу вимог ст.5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, у разі порушення вимог, установлених ст.1 цього Указу (зокрема і перевищення обсягу виручки від реалізації у 500 тис.грн.), платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), податковий орган констатував, що весь, отриманий позивачем з III кварталу 2008 року дохід підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відтак, враховуючи митну або експертну вартість автомобілів, що були зняті у III кварталі 2008 року позивачем з реєстраційного обліку, ДПІ у м.Рівне визначено суму оподатковуваного доходу з урахуванням 25% валових витрат 263367,33 грн. - (263367,33 грн. х 25%) = 197525,50 грн., і відповідно, суму податкового зобов'язання в розмірі: 197525,50 грн. х 15% = 29628,83 грн.
Щодо I-III кварталів 2009 року, то позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування. Перевіркою встановлено, що позивачем отримано і не задекларовано валовий дохід за цей період у сумі 82285,08 грн. Таку суму визначено на підставі даних довідки автотоварознавця, наданої при постановці відчуженого позивачем автомобіля на реєстраційний облік покупцем, за мінусом ПДВ. Відповідно, ДПІ у м.Рівне визначено суму оподатковуваного доходу з урахуванням 25% валових витрат 82285,08 грн. -(82285,08 грн. х 25%) = 61713,81 грн., і відповідно, суму податкового зобов'язання в розмірі: 61713,81 грн. х 15% = 9257,07 грн.
Всього, за охоплений перевіркою період податковим органом сума податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності визначена на рівні 57610,79 грн. (18724,89 грн. + 29628,83 грн. + 9257,07 грн.). Вказана сума податкового зобов'язання і нарахована позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням №0000461742/0/17-122 від 19.02.2010 року (а.с.8).
Згідно з розділом 2.3. акту перевірки, за два квартали 2008 року за даними ДПІ сума виручки позивача склала 666443,45 грн. Враховуючи те, що в силу вимог пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість), податковий орган констатував, що з першого місяця III кварталу 2008 року позивач підлягав обов'язковій реєстрації платником ПДВ. З огляду на те, що в силу вимог п.9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником ПДВ, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, позивачу за результатами перевірки було визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 69130,00 грн., в тому числі за грудень 2008 року - 52673,00 грн. та за травень 2009 року -16457,00 грн., яка обраховувалась шляхом застосування ставки податку 20% до обсягу отриманої позивачем виручки, яка, в свою чергу, визначалася як сукупна митна вартість автомобілів, або як сукупна оціночна вартість при постановці покупцями на облік в органах ДАІ транспортних засобів.
Вказана сума податкового зобов'язання - 69130,00 грн., плюс штрафна санкція у розмірі 50% від суми зобов'язання -34565,00 грн., плюс штрафна санкція за неподання декларацій з ПДВ за період з липня 2008 року по вересень 2009 року(15 періодів по 170 грн.) -2550 грн., визначена позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням №0000451742/0/17-122 від 19.02.2010 року (а.с.10).
Згідно з розділом 2.2. акту перевірки, РФ АТ "Укрінбанк" податковий орган повідомлено, що гр.ОСОБА_3 для підтвердження розміру своїх доходів надано довідку про доходи від 04.01.2008 року про те, що він працює у ПП ОСОБА_1 і його доходи за період з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року становлять 28500,00 грн. Згідно з відібраними у позивача поясненнями підтверджено факт виплати доходів вказаному громадянину. Враховуючи ту обставину, що при виплаті доходу, позивачем порушення вимог п.1.3, п.1.15 ст.1, п.3.5 ст.3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп."а" п.19.2 ст19, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року як податковим агентом не оподатковано доходи, виплачені гр.ОСОБА_3, за результатами перевірки донараховано податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмір 15% від суми виплаченого доходу 28500,00 грн. х 15% = 4275,00 грн.
Вказана сума податкового зобов'язання - 4275,00 грн., плюс штрафна санкція у подвійному розмірі - 8550,00 грн. визначена позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням №0000471742/0/17-122 від 19.02.2010 року (а.с.9).
Суд погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, а відтак вважає позов в частині оскарження податкового повідомлення-рішення №0000471742/0/17-122 від 19.02.2010 року, таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. Доходом з джерелом походження з України відповідно пп."д" та пп. "ї" п.1.3. ст.1 Закону є доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, інші доходи як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержувані резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує). Доходи з джерелом їх походження з України, в силу вимог пп.3.1.3 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, є об'єктом оподаткування і підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті. Ставка податку, відповідно до п.7.1. ст.7 Закону, становить 15% від об'єкта оподаткування. В силу вимог пп."а" п.17.2 ст.17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. В свою чергу, податковим агентом, відповідно до абз.2 п.1.15, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, відповідно до положень пп.8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку, та сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.
Враховуючи ту обставину, що позивач, будучи суб'єктом підприємницької діяльності, безпосередньо здійснив виплату на користь фізичної особи -гр.ОСОБА_3 коштів у розмірі 28500,00 грн., як винагороду за працю, що власноручно засвідчив у довідці від 04.01.2008 року (а.с.95), він у даних правовідносинах набув статусу податкового агента, визначеного п.1.15 ст.1 даного Закону, а відтак був зобов'язаний здійснити утримання за рахунок таких коштів податку і перерахувати його до бюджету. Оскільки ж, як встановлено в ході податкової перевірки, він цього не зробив, відповідач, з врахуванням приписів пп."а" п.20.3 ст.20 Закону, яка визначає, що особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є податковий агент, обґрунтовано і правомірно донарахував йому податкове зобов'язання по даному виду податку в розмірі 4275,00 грн., як 15% суми коштів сплаченої на користь гр.ОСОБА_3, а відповідно, і цілком правомірно застосував до позивача, встановлену пп.17.1.9 пп.17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року штрафну санкцію у подвійному розмірі від суми нарахованого податкового зобов'язання.
Доводи позивача про те, що дані кошти носили характер позички, чи дружньої матеріальної допомоги, суд відхиляє, як такі, що не узгоджуються з поясненнями, які позивач надав в рамках податкової перевірки, та як такі, що не підтверджуються жодними допустимими доказами у справі. Суд не бере до розгляду копію постанови Рівненського міського суду у справі №3-1976/10 від 26.02.2010 року (а.с.143), згідно з якою закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1, порушеної по факту не утримання ним податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4275,00 грн. за ч.1 ст.163-4 КУпАП, позаяк вказаний доказ, з огляду на закриття провадження у адміністративній справі суто з підстав закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності, не містить інформації щодо предмету доказування.
З висновком податкового органу про порушення позивачем вимог ст.1Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, ст.ст.13,14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, п.7.1 ст.7,пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, суд погодитися не може, а відтак вважає позов в частині оскарження податкового повідомлення-рішення №0000461742/0/17-122 від 19.02.2010 року, таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, дохід фізичної особи охоплює суму будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. В свою чергу, дохід з джерелом його походження в Україні, згідно з п.1.3. ст.1 вказаного Закону -це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкт рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із Законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України (пп."ж"). Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються в тому числі і частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11-12 цього Закону. Дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15% від об'єкта оподаткування).
На відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, при якому дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі -продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства, при продажі рухомого майна вказаний Закон не містить вимог до визначення бази оподаткування не нижче оціночної вартості такого майна. За таких обставин висновок відповідача про визначення доходу від продажу рухомого майна виходячи з оціночної його вартості не ґрунтується на вимогах чинного законодавства про оподаткування, а відтак і визначення позивачу податкового зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна, за даними ВРЕР УДАІ УМВС України в Рівненській області про зняті позивачем з реєстраційного обліку транспортні засоби (а.с.127-139), вартість яких визначена податковим органом з митної або експертної оцінки транспортних засобів, проведено неправомірно.
Слід зазначити, що дані Відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ про оцінку транспортних засобів зібрані даним органом на виконання покладених на них завдань по здійсненню контролю за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів при проведені їх державної реєстрації, (перереєстрації), державного техогляду і зняття з обліку. Згідно з Правилами державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок и моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 року, реєстрація транспортних засобів здійснюється на основі заяви власника, поданої особисто, і документів, посвідчуючи його особистість, правомірність набуття транспортного засобу, оцінку його вартості, яка проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мин'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою і Фондом держмайна і що має відповідні документи. Відповідно такі дані є лише свідченням того, що той чи інший транспортний засіб має ту чи іншу оціночну вартість, але зовсім не є доказом того, що такий транспортний засіб був придбаний чи відчужений його власником саме за такою ціною, позаяк сторони договору купівлі-продажу рухомого майна вільні у визначені ціни і жоден нормативний акт не встановлює, що при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між фізичними особами договірна ціна не повинна бути меншою від оціночної вартості такого автомобіля.
Аналогічним чином, не можуть вважатися доказом ціни придбання чи відчуження транспортних засобів дані митних органів, отримані ними з вантажно-митних декларацій про ввезення таких транспортних засобів на територію України.
Фактично, при визначенні виручки позивача, відповідачем застосовано експертну або митну вартість транспортних засобів, яка, як вбачається з акту перевірки (а.с.16), вважається звичайною ціною.
В той же час, порядок визначення "звичайної ціни" визначений п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, за нормою якою, звичайна ціна в першу чергу визначається виходячи з рівня справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів. Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо товари, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам, стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів. Відповідно до пп.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням таких норм, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтер-ського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна.
З акту перевірки та з долучених до матеріалів справи копій документів, які використовувались відповідачем під час податкової перевірки позивача (а.с.61-100) слідує, що податковим органом не здійснювались заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари, що не заперечується в судовому засіданні і представником відповідача.
Відповідач, в супереч порядку визначення звичайних цін, обумовлених п.1.20 названого Закону, прийняв за звичайну ціну відповідно -експертну або митну вартість товарів, однак така вартість товару не є звичайною ціною в розумінні обумовленого закону.
Крім того, ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, ні Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, взагалі не покладає обов'язку по застосуванню "звичайної ціни" при продажу рухомого майна. В силу вимог п.12.4. ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, застосування ставки податку до вартості рухомого майна, розрахованої за звичайними цінами, передбачено лише при обміні об'єктами рухомого майна. В той же час позивач операцій по обміну транспортними засобами в охопленому перевіркою періоді не здійснював.
Оскільки за змістом п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка не є нижчою за його оціночну вартість, об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно одержана такою фізичною особою.
Відповідач в ході проведення перевірки позивача об'єкт оподаткування визначив не з ціни, яка зазначена в біржових угодах, а з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, в тому числі, використовуючи висновки оцінювачів, які визначали вартість автотранспортних засобів при постановці їх на облік в органи ДАІ, після відчуження позивачем, та дані митних декларацій при ввезені таких автотранспортних засобів на територію України.
Такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року є методикою непрямих методів. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін платнику податку, в силу вимог пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, також здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року. При цьому, пп.4.3.5 вказаної статті передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.
Ні повідомлення митниці про митну вартість транспортних засобів, ні дані про експертну оцінку поставлених на облік транспортних засобів, попередньо зареєстрованих за СПД ОСОБА_1, не є належними і допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України, позаяк не містять інформацію щодо предмету доказування. В силу вимог ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно з пунктом "б" пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, податковому органу надано право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у тому випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов'язань допустиме лише у випадку підтвердження факту заниження суб'єктом господарювання суми зобов'язань, який, в свою чергу, підтверджено документально.
Оскільки твердження про необхідність нарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності ґрунтуються на тому, що позивачем занижено базу оподаткування таким доходом, то податковий орган мав право зробити такі висновки лише маючи в своєму розпорядженні документи, які б підтверджували факт настання такої події, як отримання позивачем доходу за відчужені транспортні засоби у розмірі, що дорівнює їх експертній оцінці чи митній вартості. Втім, ні на момент перевірки, ні на момент розгляду справи судом, жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що позивачем у охопленому перевіркою періоді отримано такий дохід, відповідач в своєму розпорядженні не мав.
Пунктом 1.7. Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності -фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України №326 від 11.06.2004 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.2004 року за №803/94025, на податковий орган покладено обов'язок викладати в акті документальної перевірки факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів. Форма і зміст акту перевірки, що був складений відповідачем, в ході перевірки позивача, свідчить про порушення посадовими особами вимог вказаного Порядку, позаяк в акті, в якості встановленого перевіркою факту, наведені твердження, які не підтверджені документально, зокрема щодо того, що обсяг отриманої позивачем виручки від реалізації ввезених з-за кордону транспортних засобів становить у 2008 році - 982484,25 грн., у I -III кв.2009 року - 82285,08 грн.
Оскільки вказані висновки, в їх сукупності, стали базисом для висновку про отримання позивачем доходу, сума якого на 01.07.2008 року перевищила 500000 грн., а відтак і для висновків про те, що всі доходи позивача з вказаної дати підлягають оподаткуванню на загальних підставах, з огляду на втрату права застосовувати спрощену систему оподаткування, суд вважає спірне податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності для позивача в сумі 57610,79 грн. таким, що фактично винесене із застосуванням непрямих методів, з порушенням п.4.3, п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, п.1.7. Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України №326 від 11.06.2004 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.2004 року за №803/94025.
З цих же міркувань суд не може погодитися з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, а відтак вважає позов в частині оскарження податкового повідомлення-рішення №0000471742/0/17-122 від 19.02.2010 року, таким, що також підлягає до задоволення.
В силу вимог п.9.4 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником ПДВ, у тому випадку, коли вона підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку, відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 цього Закону (перевищення сумою виручки 300000 грн.), несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
В той же час, п.1 ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, надає фізичним особам право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000 грн. і така спрощена система оподаткування звільняє суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість. Указом визначено, що у разі перевищення граничної межі отриманої виручки, такі підприємці мають перейти на загальну систему оподаткування з подальшою реєстрацією платниками податку на додану вартість.
Оскільки, відповідачем не доведено, що позивач в охопленому перевіркою періоді отримав від реалізації транспортних засобів доходи у обумовлених актом перевірки розмірах, тобто досягнув граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість, підстав для нарахування йому податкових зобов'язань з ПДВ та застосування 50% штрафної санкції з ПДВ, у податкового органу не було.
Крім того, оскільки документально не підтверджено, що в грудні 2008 року позивач одержав виручку в сумі 316040,80 грн., в т.ч. ПДВ 52673,47 грн., та в травні 2009 року - виручку в сумі 98742,10 грн., в т.ч. ПДВ 16457,00 грн., то не доведено і його обов'язок по нарахуванню та сплаті до бюджету податку на додану вартість в розмірі 69130,00 грн.
Стосовно висновків відповідача про необхідність застосування до позивача штрафу за неподання до податкового органу декларацій з податку на додану вартість за період з липня 2008 року по вересень 2009 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Враховуючи зазначене, а також те, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа (у тому числі і несвоєчасної реєстрації) не має права на подання податкової декларації, то штрафні санкції, передбачені пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість суб'єктом підприємницької діяльності, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються.
Відтак, податкове повідомлення-рішення №0000471742/0/17-122 від 19.02.2010 року підлягає скасуванню в повному обсязі.
За змістом ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Всупереч цьому, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення, а зокрема відповідачем не підтверджено належними доказами у справі обставини щодо отримання позивачем доходу в обумовлених вище розмірах та відповідно досягнення граничного рівня доходу оподатковуваних операцій, за наявності якого виникає обов'язок реєструватися платником ПДВ та перебувати на загальній системі оподаткування.
За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов в частині визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень №0000451742/0/17-122, №0000461742/0/17-122 від 19.02.2010 року підлягає до задоволення.
Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Државної податкової інспекції у м.Рівне №0000451742/0/17-122 від 19.02.2010 року, згідно якого приватному підприємцю ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 106245,00 грн., в тому числі 69130,00 грн. - за основним платежем та 37115,00 грн. - за штрафними санкціями та №0000461742/0/17-122 від 19.02.2010 року, згідно якого приватному підприємцю ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності" в розмірі 57610,79 грн., в тому числі 57610,79 грн. - за основним платежем та 0,00 грн. - за штрафними санкціями.
В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Државної податкової інспекції у м.Рівне №0000471742/0/17-122 від 19.02.2010 року, згідно якого приватному підприємцю ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 12825,00 грн., в тому числі 4275,00 грн. - за основним платежем та 8550,00 грн. - за штрафними санкціями, - відмовити.
Присудити на користь позивача приватного підприємця ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1,70 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо справа розглядається судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, суд не надсилає копії такого рішення, а лише повідомляє про можливість отримання копії судового рішення безпосередньо в суді і десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду в такому випадку обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя < Підпис > Друзенко Н.В.
Постанова складена в повному обсязі 09.08.2010 року