Справа № 2а-1061/10/1770
10 червня 2010 року 09год. 39хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2
відповідача: представник Оніщук В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Суб"єкт підприємницької діяльності- фізична особа ОСОБА_1
до Державна податкова інспекція у м.Рівне
про скасування податкового повідомлення-рішення
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі - СПД ФО ОСОБА_1) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі -ДПІ у м.Рівне) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000441742/0 від 18.02.2010 року, згідно якого йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 11015,80 грн., в тому числі 7498,00 грн. - основного платежу та 3517, 80 грн. - штрафної санкції.
Позовні вимоги підтримані в судовому засіданні позивачем та його представником, які обґрунтовують їх положеннями пп.7.4.1 -7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року. Висновки податкового органу, які покладено в основу спірного рішення, щодо відсутності у СПД ФО ОСОБА_1 підстав відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні вартості отриманого у фінансовий лізинг автомобіля та винагороди лізингодавця вважають неправомірними, позаяк сума ПДВ підтверджена податковими накладними, а транспортний засіб придбавався позивачем для використання у власній господарській діяльності. Також зазначають про надуманість тверджень перевіряючих щодо неналежного оформлення вказаних податкових накладних, позаяк відсутність номеру квартири СПД ФО, якій виписано податкові накладні, жодним чином не впливає, ні на дійсність таких податкових накладних, ні на законність формування такою особою на їх підставі податкового кредиту. Також доводять, що все придбане позивачем пальне використане для надання послуг з автоперевезення та вся кількість використаного пального включена до розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища, а висновок про протилежне, базується не на первинних документах обліку, а на припущеннях ревізора. За сукупністю наведених обставин, просять позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Суду пояснив, що під час проведення перевірки було встановлено, що отриманий у фінансовий лізинг позивачем автомобіль, підлягає реєстрації за ним, як за фізичною особою, а не як за суб'єктом підприємницької діяльності, що вказує на відсутність зв'язку такого придбання з господарською діяльністю позивача, а тому сума ПДВ, сплачена в ціні такого автомобіля, не підлягала включенню до складу податкового кредиту. Окрім того, в ході перевірки ревізором було встановлено, що частина придбаного позивачем пального, ПДВ в ціні по якому в повній мірі включена до складу податкового кредиту, не була використана ним у господарській діяльності. Відповідно, податковим органом обґрунтовано і правомірно виключено суму такого ПДВ зі складу податкового кредиту позивача. На таких підставах, просить відмовити в позові.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, оцінивши докази та всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що СПД ФО ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.05.1993 року, свідоцтво про державну реєстрацію ВОО №822064, є платником податку на додану вартість та за результатами фінансово - господарської діяльності згідно з вимогам чинного податкового законодавства подає до податкового органу за встановленою формою податкову звітність з ПДВ.
З 20 січня по 02 лютого 2010 року посадовими особами ДПІ у м. Рівне була здійснена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 року. Її результати оформлені актом №18/24444300515/17-117 від 05.02.2010 року (а.с.8-22).
На підставі вказаного акту, 18.02.2010 року ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення №0000441742/0, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11015,80 грн., в тому числі 7498,00 грн. -за основним платежем та 3517,80 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.7).
Вказане рішення ґрунтується на висновках акту перевірки про формування позивачем податкового кредиту в порушення пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1-7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року.
Згідно з п.2.2 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року платником ПДВ є, зокрема, будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку. Об'єктом оподаткування ПДВ, в силу вимог п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону, є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
В свою чергу, в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, поставка товарів -це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього.
При цьому, в силу вимог пп.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону, датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу). При визначенні бази оподаткування об'єкта фінансового лізингу слід враховувати положення пункту 4.1 статті 4 Закону, відповідно до якого база оподаткування операції з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.
Стосовно лізингових платежів, то слід зазначити, що відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 року лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Оскільки нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за об'єктом фінансового лізингу відбувається при його передачі, то сума, яка у вигляді частини вартості предмета лізингу відшкодовується орендарем орендодавцю, не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Крім того, не підлягає оподаткуванню, відповідно до пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону, нарахування та сплата процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ. У разі, якщо до лізингового договору включено винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно та/чи компенсацію інших витрат лізигодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, то зазначені частини лізингового платежу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та оподатковуються у визначеному порядку.
Таке розуміння правових норм відповідає позиції Державної податкової адміністрації України, наведеній у листі №2288/7/16-1517-26 від 06.02.2009 року.
З матеріалів справи вбачається, а актом перевірки підтверджено, що СПД ФО ОСОБА_1, уклавши 04.11.2008 року з ТОВ "АІС-Лізинг" договір фінансового лізингу №545-А (а.с.50-57) та підписавши 18.11.2008 року акт приймання-передачі майна, за умовами яких позивач прийняв у володіння і користування предмет лізингу -вантажний автомобіль МАЗ-630308-224, реєстр.№АА77961А, загальною вартістю 375000,00 грн. в т.ч. ПДВ (а.с.107), вчинив господарську операцію, яка є об'єктом оподаткування ПДВ. На суму ПДВ від вказаної операції - 62500 грн. лізингодавець для позивача виписав податкову накладну №3540/1 від 18.11.2008 року (а.с.59), а позивач цю суму включив до складу свого податкового кредиту. Сплативши лізингодавцю винагороду за отримане у лізинг майно та отримавши на суму ПДВ -594,02 грн. від вказаної операції податкову накладну №4196 від 19.12.2008 року (а.с.60), позивач включив цю суму до складу свого податкового кредиту. Сплачуючи лізингодавцю авансовий лізинговий платіж (а.с.62), позивач суму податкового кредиту на розмір ПДВ в складі такого платежу не збільшував і доказів зворотного податковим органом не надано.
Відповідно, суд приходить до висновку, що в охопленому періоді позивач здійснював операції, які є об'єктом оподаткування ПДВ, і порушень щодо порядку оподаткування таких операцій не допустив.
Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. У відповідності до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.
Таким чином Законом визначено два випадки неможливості включення витрат зі сплати ПДВ до податкового кредиту звітного періоду:
- у разі не підтвердження витрат на сплату цього податку податковими накладними,
- у разі не підтвердження використання придбаних товарів чи послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" №1775-III від 01.06.2000 року, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 року. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 року затверджені спільним наказом Держкомпідприємництва, Мінтрансзв'язку №9/119 від 01.02.2008 року, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.02.2008 року за №140/14831, пунктом 1.3 яких визначено, що ліцензійні умови є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 року та суб'єктами господарювання, які мають діючі ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.
З наявних в матеріалах справи доказів (а.с.74-101) вбачається, що позивач здійснює підприємницьку діяльність щодо надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом загального користування на підставі ліцензії АБ №296431 на здійснення внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом зі строком дії з 17.11.2005 року по 16.11.2010 року (а.с.106). Вказаний вид діяльності визначений і у свідоцтві платника єдиного податку Е №573883 на 2008 рік та Є №275252 на 2009 рік (а.с.104-105). Актом перевірки податкового органу підтверджено, що позивач у перевірямому періоді здійснював діяльність саме з надання послуг перевезення, з використанням вантажного автомобіля МАЗ-630308-224, реєстр.№АА77961А. Матеріалами справи також підтверджено, що автомобіль використовувався саме в оподатковуваних ПДВ операціях, по яких у позивача, як у продавця транспортних послуг виникало податкове зобов'язання з ПДВ (а.с.76,80,84,88,92,96,100,101).
Відповідно до цього, податковий кредит в сумі 63094,00 грн.(62500 грн. ПДВ від операції з отримання у фінансовий лізинг автомобіля + 594 грн. ПДВ від операції з виплати лізингодавцю винагороди) сформований позивачем у повній відповідності до вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року.
Доводи податкового органу про те, що отриманий у фінансовий лізинг позивачем автомобіль, підлягає реєстрації за ним, як за фізичною особою, а не як за суб'єктом підприємницької діяльності, що вказує на відсутність зв'язку такого придбання з господарською діяльністю позивача, а тому сума ПДВ, сплачена в ціні такого автомобіля, не підлягала включенню до складу податкового кредиту, суд відхиляє як алогічні.
Так, Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 року встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів здійснюється органами Державтоінспекції МВС лише за юридичними та фізичними особами. Тобто, реєстрації автомобілів за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, або фізичною особою - підприємцем не передбачено.
Разом з тим, для використання транспортного засобу у власній господарській діяльності суб'єктом підприємницької діяльності не вимагається, щоб такий транспортний засіб був зареєстрований за ним, як за приватний підприємцем, та й взагалі був зареєстрований за ним, позаяк Закон не ставить вимогу використання у власній господарській діяльності лише власних транспортних засобів. Враховуючи наявність договору фінансового лізингу як належної правової підстави для використання позивачем вантажного автомобіля МАЗ-630308-224, реєстр.№АА77961А у господарській діяльності, висновки податкового органу є голослівними та протиправними.
Сума податку на додану вартість позивача підтверджена податковими накладними, які оформлені у повній відповідності до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.
Відповідно до п.2, п.5, п.6.2 та п.18 Порядку, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість; податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість; податкова накладна вважається недійсною у разі іі заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку; всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Податкові накладні виписані лізингодавцем ТОВ "АІС-Лізинг" - особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Недоліки у заповненні спірних податкових накладних, що виявлені ДПІ у м.Рівне в результаті перевірки, а саме: не зазначення номеру квартири позивача, не роблять ці податкові накладні недійсними, а тому суд прийшов до висновку про можливість ідентифікації контрагента позивача та про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати ПДВ.
Таким чином висновки податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту на 63094,00 грн.(62500 грн. ПДВ від операції з отримання у фінансовий лізинг автомобіля + 594 грн. ПДВ від операції з виплати лізингодавцю винагороди) не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Що стосується висновків про завищення позивачем податкового кредиту внаслідок того, що частина придбаного позивачем пального, ПДВ в ціні по якому в повній мірі включена до складу податкового кредиту, не була використана ним у господарській діяльності, слід зазначити наступне.
За змістом акту, дані висновки зроблені на підставі аналізу наданих позивачем актів виконаних робіт і шляхових листів. Методології розрахунку в акті перевірки не зазначено. Як пояснив суду представник відповідача, ревізором до складу податкового кредиту по ПДВ прийнято вартість пального, яке було використане при перевезенні вантажів згідно маршрутів, що вказані в актах виконаних робіт та шляхових листах. Проте, яким чином ревізор визначав витрати пального на 100 км. по відповідному транспортному засобу і відстань, яку долав транспортний засіб, виконуючи те чи інше перевезення, пояснити не зміг.
Обставини в частині формування позивачем податкового кредиту по факту придбання пального, тобто підтвердження відповідних сум ПДВ податковими накладними не є спірними між сторонами, а тому приймаються судом без перевірки їх документального підтвердження. Жодних зауважень щодо форми і змісту податкових накладних податковий орган в ході перевірки не мав, як і не мав зауважень з приводу реєстрації платниками ПДВ осіб, якими виписано податкові накладні для позивача. Відповідно, податковий кредит, сформований позивачем вважається таким, що підтверджений податковими накладними.
Крім того, документально підтверджено, що придбане пальне, в ціні якого сплачено ПДВ, було використане позивачем при перевезенні вантажів, тобто у межах провадження власної господарської діяльності. В матеріалах справи наявні акти виконаних робіт та товарно-транспортні накладні, складені в рамках здійснення ліцензованого виду підприємницької діяльності та наявного дозволу на внутрішні перевезення вантажів, відповідно, податковий кредит, вважається таким, що пов'язаний з використанням пального в ціні якого сплачено ПДВ в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Окремо слід зазначити, що висновки відповідача про використання позивачем частини придбаного пального за межами його господарської діяльності ґрунтуються на самостійно здійсненому ревізором розрахунку, який є доволі приблизним, і не може вважатися належним і допустимим доказом в розумінні ст.70 КАС України, позаяк не містить інформацію щодо предмету доказування і документального підтвердження правильності розрахунків.
Крім того, такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року є методикою непрямих методів. Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року. При цьому, пп.4.3.5 вказаної статті передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість не приймалося.
Згідно з пунктом "б" пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, податковому органу надано право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у тому випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов'язань допустиме лише у випадку підтвердження факту заниження суб'єктом господарювання суми зобов'язань, який, в свою чергу, підтверджено документально.
Втім, ні на момент перевірки, ні на момент розгляду справи судом, жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що позивачем у охопленому перевіркою періоді використано пальне не в оподатковуваних ПДВ операціях, відповідач у своєму розпорядженні не мав.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що твердження ДПІ у м.Рівне про завищення позивачем податкового кредиту на 937,00 грн. у 2 кв.2008 року не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, як наслідок, є надуманим.
За змістом ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Всупереч цьому, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення, а зокрема відповідачем не підтверджено належними доказами у справі обставини щодо завищення позивачем розміру податкового кредиту. За таких обставин, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000441742/0 від 18.02.2010 року підлягає скасуванню.
Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне від 18.02.2010 року за №0000441742/0, згідно якого суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 11015,80 грн., в тому числі 7498,00 грн. - основного платежу та 3517, 80 грн.- штрафної санкції, - скасувати.
Присудити на користь позивача суб"єкта підприємницької діяльності- фізичної особи ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя < Підпис > Друзенко Н.В.
Постанова складена в повному обсязі 15.06.2010 року