Єдиний унікальний номер справи: 369/7978/22. Номер провадження 33/824/1135/2023. Категорія: ч. 1 ст. 130 КпАП України. Головуючий у суді першої інстанції - Козак І.А. Головуючий у апеляційній інстанції - Дзюбін В.В.
Іменем України
28 лютого 2023 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду - Дзюбін В.В.,
за участю захисника - адвоката Куцар Х.П.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи за апеляційною скаргою захисника - адвоката Куцар Христини Петрівни на постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2022 року,
Цією постановою судді місцевого суду:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 грн., із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст. 40-1 КпАП України з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 496,20 грн.
Постановою судді місцевого суду ОСОБА_1 притягнений до адміністративної відповідальності за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від походження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Як визнав установленим у постанові суддя місцевого суду, адміністративне правопорушення вчинене за таких обставин.
18 липня 2022 року о 22:49 годині по вул. Семенюка, 88 в сел. Горенка Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки "Skoda Fabia", знак державної реєстрації НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння відповідно до встановленого порядку ОСОБА_1 - відмовився, порушивши вимоги п. 2.5 ПДР України.
У поданій апеляційній скарзі адвокат Куцар Христина Петрівна, яка діє у захист прав і законних інтересів ОСОБА_1 , оспорюючи законність, обґрунтованість та підстави притягнення підзахисного до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України, просить: постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2022 року - скасувати та провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
На обґрунтування апеляційних вимог захисник - адвокат Куцар Х.П. зважає на те, що дана постанова винесена з порушенням норм як процесуального адміністративного закону так і неправильним застосуванням норм матеріального адміністративного права, при цьому суддя місцевого суду неповно та однобічно з'ясував фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення фактичних обставин справи, а також - не сприяв повному, всебічному та неупередженому її розгляду, внаслідок чого безпідставного та незаконно притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду щодо змісту оскарженої постанови судді місцевого суду та доводів захисника - адвоката Куцар Х.П., викладених нею у апеляційній скарзі; вислухавши її пояснення в судовому засіданні апеляційної інстанції, яка підтримала апеляційну скаргу за наведених обставин; вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши доводи учасників процесу, - суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню за огляду на таке.
За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно припису ст. 8 КпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.
Згідно положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року за №3477-ІV рішення ЄСПЛ - є джерелом права в Україні.
Відповідно до положення частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Бендерський проти України" (заява №22150/02, пераграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно не виконані.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністратвної відповідальності грунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Також відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), "Малофєєва проти Росії" (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), "Карелін проти Росії" рішення від 20.09.2016 р., заява №926/08), як і у кримінальному провадженні, суд в справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Дане формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у вчиненні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом ч. 1 ст. 130 КпАП України, однією з підстав для притягнення до адміністративної відповідальності є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ( п. 2.5 ПДР України).
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Крім того, однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є не лише наявність достататності підстав вважати, що водій перебуває у стані сп'яніння чи в нього маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він у такому стані керував транспортним засобом.
Тому для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, передбаченої ч. 1 ст. 130 КпАП України, матеріали справи мають містити належні та допустимі докази сукупності наступних обставин:
- керування особою транспортним засобом у конкретних час і місці;
- вимоги поліцейського до такої особи пройти відповідно до встановленого порядку медичний огляд на стан наявності чи відсутності стану алкогольного сп'яніння;
- наявність категоричної відмови особи пройти відповідно до встановленого порядку медичного огляду на стан такого сп'яніння.
Відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 року №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу.
Як об'єктивно вбачається із долученого до матеріалів справи відеозапису на диску, знятого з бодікамери поліцейського /а. с. 5/, відеозйомка обстановки та обставин подій даного правопорушення з моменту початку виконання службових обов'язків поліцейськими велася не з моменту початку виконання ними службових обов'язків (момент зупинки транспортного засобу), який перебуває в запаркованому положенні; переривалася, тобто здійснена епізодично, загалом тривала 01 година 40 хвилин, при чому на відеофіксації факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом - не зафіксований та ознаки сп'яніння: водій автомобіля перебуває в запаркованому автомобілі, факт вживання алкоголю до парковки - не заперечує; при цьому цей відеозапис не містить будь-яких даних стосовно фактичних обставин правопорушення, не відтворює подій перед зупинкою автомобіля, саму зупинку, підстав і процедури направлення ОСОБА_1 на медичний огляд, у тому числі факту складення направлення його на медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння, що фактично знеславлює належність та допустимість цього відеозапису як доказу винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
При цьому, однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є не лише наявність достататності підстав вважати, що водій перебуває у стані сп'яніння чи в нього маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він у такому стані керував транспортним засобом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 265-2, ч. 1 ст. 266 КПК України, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема, частинами 1, 2, 3 і 4 статті 130 цього Кодексу, працівник відповідного підрозділу поліції МВС України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані, зокрема, алкогольного сп'яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан такого сп'яніння.
Проте ніяких даних про тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення ОСОБА_1 від керування автомобілем, тобто належне виконання цих вимог закону, як протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №065988 від 28.07.2022 року /а. с. 1/, так і матеріали адміністративної справи - не містять.
Отже, ОСОБА_1 після складення зазначеного протоколу міг без будь-яких перешкод продовжити керувати транспортним засобом.
Статтею 62 Конституції України , зокрема, передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
У відповідності до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі "Кобець проти України" (з урахуванням первісного визначення принципу "поза розумним сумнівом" у справі "Авшар проти Туреччини") доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені винуватість особи та його подія мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, недотримання суддею місцевого суду вимог ст. ст. 7, 8, 9, 245, 251, 252, 254, 256, 268, 278, 280, 283, 284 КпАП України про необхідність всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, і вирішення її в точній відповідності із законом, призвело до прийняття щодо ОСОБА_1 незаконного й необґрунтованого судового рішення.
За таких обставин, постанова судді місцевого суду не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, а провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі
п. 1 ст. 247 КпАП України - закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов остаточного висновку про задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294 КпАП України, Київський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу адвоката Куцар Христини Петрівни, яка діє у захист прав і законних інтересів ОСОБА_1 , - задовольнити.
Постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2022 року щодо ОСОБА_1 - скасувати.
Провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України - закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду В. В. Д з ю б і н