< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
16 серпня 2010 р. Справа № 2а-15155/10/0570
час прийняття постанови: 14 год.15 хвил.
приміщення суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17
головуючого - судді Зекунова Е.В.,
суддів - Чучко В.М.
Іванченкова А.С.
при секретар судового засідання Васнева Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до апеляційного суду Донецької області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення частини заробітної плати, пов'язаної з утриманням податку з доходів фізичних осіб,
Позивач, ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Донецької області, Міністерства Фінансів України, Державної Судової Адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов'язаної з утриманням податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2004р. по 31.12.2006р. в розмірі 18 889,21 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до п.1 Указу Президента України від 10.07.1995р. “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р “Про деякі питання оплати праці суддів” передбачено, що суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаного зі сплатою податку здійснюються компенсаційні виплати.
Просив стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь втрату частини заробітної плати, пов'язану з утриманням податку відповідно до Закону України “Про податок з фізичних осіб” у розмірі 18 889,21 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву від 07.07.2010 року, якою просив розглянути справу без його участі.
Представник Апеляційного суду Донецької області в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Міністерство фінансів України подало письмові заперечення проти позову, в яких зазначало, зокрема, що головним розпорядником коштів, передбачених на оплату праці суддям є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. Оскільки, Міністерство фінансів України у правовідносинах з позивачем не знаходилося і не знаходиться, то вимоги до Мінфіну є безпідставними. Бюджетний кодекс України та Положення про Міністерство фінансів підстав для стягнення з Міністерства на користь позивачів заборгованості по заробітній платі, матеріальної допомоги та інших надбавок не передбачають. Просило в задоволенні позову до нього відмовити.
Представники Державної Судової Адміністрації України та Державного казначейства України в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїх заперечень та заяв про відкладення розгляду справи до суду не надали.
За таких підстав і відповідно до ст. 128 КАС України суд вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі та на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 20 червня 2003 року працює на посаді судді апеляційного суду Донецької області, постановою Верховної Ради України № 731-ІV від 17 квітня 2003 року обрано суддею безстроково.
Середній заробіток позивача за IV квартал 2003 року, становив 3 373,07 грн.
З 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року з заробітної плати позивача відраховано податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 18 889,21 грн., з них:
- протягом 2004 року -в сумі 3 054,42 грн.;
- протягом 2005 року - 6 036,16 грн.;
- протягом 2006 року -10 138,91 грн.
Утримані суми податку з доходів фізичних осіб компенсовано не було.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Конституційні засади правосуддя закріплені розділом 8 Конституції України.
Відповідно до ст. 128 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
До таких законів відноситься Закон України “Про судоустрій України” (редакція якого діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами), який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності судів та регулювання інших питань судоустрою.
Закон України “Про статус суддів” також з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає статус суддів.
Відповідно до ст. 11 вказаного Закону незалежність суддів серед іншого забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає структуру заробітної плати (складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок).
Жодна з наведених норм не передбачала компенсацію втрати частини заробітної плати, пов'язаної із справлянням податку згідно із Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб” як складову частину матеріального забезпечення суддів.
В той самий час в період до 1 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання прибутковим податком був Указ Президента України від 10 липня 1995 року 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів”, який втратив чинність з 01 січня 2004 року відповідно до Указу Президента України від 25 грудня 2003 року №1497/2003.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”, який не передбачав пільг для суддів при сплаті вказаного податку.
Відповідно до підпункту “д” пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” дохід із джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі дохід у вигляді заробітної плати, нарахований (виплачений, наданий) унаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.
При цьому, наведений Закон окремо не виділяє заробітну плату судді як дохід, що не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, та не встановлює для судді будь-яких пільг по оподаткуванню цим податком.
Стаття 92 Конституції України та ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” визначають можливість встановлення пільг щодо оподаткування виключно відповідними законами України.
З 01 січня 2004 року законами України пільг щодо оподаткування доходів суддів встановлено не було, у зв'язку з чим з їх доходів підлягав утриманню відповідний податок.
Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році було розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р “Деякі питання оплати праці суддів”.
Вказаним розпорядженням, зокрема, головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року.
У пункті 2 вказаного Розпорядження зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Отже, вказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України, зокрема, головам судів загальної юрисдикції, лише дозволено, здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям.
Тобто, передбачена у Розпорядженні норма не є зобов'язальною, а лише надає право головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати.
Після 2004 року законодавством такого права передбачено не було.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись статтями 24, 94, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Апеляційного суду Донецької області, Міністерства Фінансів України, Державної Судової Адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов'язаної з утриманням податку з доходів фізичних осіб відмовити повністю.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданн 16 серпня 2010 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Зекунов Е. В.
Судді Чучко В.М.
А.С. Іванченков