10 серпня 2010 р. Справа № 2-а-2559/10/0270
м.Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича, при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : Жученко Т.П. - представник
відповідача : Кравчук В.Й. - представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: Приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна"
про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного сільськогосподарського підприємства «Фортуна» про стягнення адміністративно - господарської санкції.
Позов мотивований тим, що відповідачем не виконано вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме, не забезпечено встановленого нормативу 2-х робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а також не розраховано та не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій, яка у відповідності до ст. 20 вищевказаного Закону становить 19850 грн..
У строк, визначений ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, вказана сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем сплачена не була, що спричинило нарахування позивачем пені у розмірі 369,52 грн. з 16.06.2010 р.. Адміністративно-господарські санкції та пеня у добровільному порядку відповідачем сплачені не були, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про їх стягнення.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та письмові докази у справі.
Представник відповідача щодо позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Зокрема зазначив, що ПСП «Фортуна» вживало протягом 2009 року всі необхідні заходи для працевлаштування інвалідів. Крім того, товариство протягом 2009 р. повідомляло Липовецький районний центр зайнятості про наявність вільних вакантних місць, а саме для працевлаштування інвалідів, про що свідчать звіти про наявність вакансій, які були долучені до матеріалів справи. На звернення підприємства орган зайнятості осіб з числа інвалідів для працевлаштування направив ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 проте останні відмовились від працевлаштування посилаючись на низьку заробітню плату та недоступністю транспортних засобів, при цьому, всі ці дії відбувались в центрі зайнятості, вказані особи на підприємство не прибували.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 60 осіб, з них: відсутня середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність , кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, становить 2 осіб (а.с.4).
На запит позивача - Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за №01-08/666-10/39 від 06.05.2010 р. (а.с.5) Липовецький районний центр зайнятості у Вінницькій області надав відповідь за вих. №02-17/908-1 від 25.05.2010 р. (а.с.7,8), згідно з яким ПСП «Фортуна» у 2009 році регулярно подавало звіти за формою №3-ПН щодо інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
За даними Липовецького районного центру зайнятості направлення для працевлаштування інвалідів з числа безробітних видано :
28.01.2009 року ОСОБА_3 - відмовився у зв'язку з не знаходженням роботи за місцем проживанням;
24.03.2009 року ОСОБА_4 - відмовився за станом здоров'я;
04.06.2009 року ОСОБА_5 - останній відмовився у зв'язку з транспортною недоступністю;
27.07.2009року ОСОБА_6- відмовився у з зв'язку з низькою заробітною платою;
28.10.2009року ОСОБА_7 відмовився за станом здоров'я під час співбесіди.
Крім того, фактів відмов роботодавця у працевлаштуванні інвалідів не було, а протягом 2009 року підприємством прийнято участь у 8-ми семінарах, які проводив центр зайнятості.
Судом досліджено розрахунки адміністративно-господарських санкцій та пені (а.с.21,22), згідно з якими розмір адміністративно-господарських санкцій становить 19850,00 грн., пені -369,52 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить зобов'язати відповідача сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2009 році, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити в 2009 році 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, оцінюючи доводи сторін та надані ними докази, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
З аналізу положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” витікає, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку ст. 18 Закону, при цьому ст. 18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 р. “Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Порядок).
Згідно з п. 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Суд встановив, що відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 р. “Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо подання інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Наказом Міністерства праці та соціального захисту політики України №223 від 15.05.2007 р. затверджено порядок нарахування пені та її сплати. Відповідно до п. 3.3 наказу документами, що підтверджують невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, є звіт за формою 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів”, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. №42, рішення суду, акт перевірки відділенням Фонду роботодавця.
Згідно з наданими суду документами, зокрема, звіту підприємства-відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2009 році на підприємстві становила 60 осіб, згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2009 році становить 2 особи. Фактично, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність на підприємстві-відповідача відсутні.
Судом було досліджено відповідь Липовецького районного центру зайнятості за вих. №01-/08/66-10/39 від 06.05.2010 р. згідно з якою, в 2009 році 5 безробітним інвалідам було видано направлення для працевлаштування на ПСП «Фортуна», однак останні відмовилося від запропонованої вакансії в зв'язку з віддаленістю населеного пункту, в якому знаходиться підприємств, низькою заробітною платою та за станом здоров'я.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Виходячи з вимог ст. 71 КАС України суд повинен всебічно перевіряти всі обставини справи. В даному випадку, досліджуючи спірні правовідносини, суд враховує, що працевлаштуванню інваліда передує створення роботодавцем робочих місць відповідно до розрахованого нормативу та інформування органів з працевлаштування про наявність таких робочих місць.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем були виконані вимоги ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” щодо створення робочих місць для інвалідів, що підтверджується наявними доказами у справі.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства-відповідача, позивачем не були представлені і у справі відсутні.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відносно відповідача - приватного сільськогосподарського підприємства «Фортуна» відсутні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні позову відмовити
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України..
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 16.08.10
Суддя Сторчак Володимир Юрійович
10.08.2010