вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
21 липня 2010 р.Справа №2а-3182/10/7/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії:
головуючий суддя Маргарітов М.В. , суддя - Александров О.Ю. суддя - Кушнова А.О.
за позовом ОСОБА_1
до Начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК
при залученні третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим
про визнання незаконним звільнення з посади
за участю:
позивач - не з'явився
від відповідача (Начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим) - не з'явився
від відповідача (Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим) - представник за довіреністю Морозов О.О.
від третій особи - представник за довіреністю ОСОБА_5
Обставини справи: ОСОБА_1 звернувся до Начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим та просить визнати незаконним звільнення з органів внутрішніх справ старшого оперуповноваженого групи БНОН 2- го (Лівадійського) міського відділу внутрішніх справ Ялтинського ГУ ГУМВС України в АР Крим капітана міліції ОСОБА_1 (Е - 171957), відповідно до наказу начальника ГУМВС України в АР Крим №178 о/с від 28.07.05р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ є незаконним оскільки відповідачем не враховано знаходження позивача на лікарняному на день видання наказу про його звільнення.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час дату та місце його проведення повідомлений належним чином, у прохальній частині позову вказав, що просить розглянути справу у його відсутність.
Відповідач (Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим) проти позову заперечує, в обґрунтування правової позиції зазначає, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням у період коли він не знаходився на лікарняному та відповідачем не було допущено порушень діючого законодавства при звільненні позивача з органів внутрішніх справ.
Відповідач (Начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим) у судове засідання не з'явився, про час дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.
Представник третій особи проти позову заперечував, підтримав правову позицію відповідача Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши надані докази, суд
Наказом Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим №178 о/с від 28.07.2005 року (а.с.39) ОСОБА_1 звільнений з посади старшого оперуповноваженого групи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків 2-го (Лівадійського) відділу Ялтинського міського управління у відповідності до п.64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ із служби за власним бажанням з 29.07.2005р.
Не погодившись із звільненням з органів внутрішніх справ позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (далі - Положення), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114. встановлений порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ їх права і обов'язки.
З положень п.п. «Ж» п. 64 Положення вбачається, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас за власним бажанням.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом від 25.07.05р. (а.с.72), у якому просив звільнити його з органів внутрішніх справ з 29.07.05р., вказавши при цьому, що ознайомлений з Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, від проходження військової - лікарської комісії відмовився та просив розглянути питання про його звільнення з ОВС на комісії управління роботи з персоналом ГУМВС України в АР Крим у його відсутність.
З матеріалів справи не вбачається, а з боку позивача не заперечується факт звернення до начальника з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 29.07.05р.
Вказане свідчить про наявність у відповідача встановлених Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підстав для його звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж».
Матеріали справи свідчать, що наказ Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим №178 о/с від 28.07.2005 року, яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ України з 29.07.05р., прийнятий на підставі його рапорту.
Оцінюючи доводи позивача щодо звільнення його з органів внутрішніх справ під час його непрацездатності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Належним доказом, що підтверджує непрацездатність особи є лист непрацездатності, зразок якого затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 р. N 532/274/136-ос/1406, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 р. за N 1454/10053.
З боку позивача та відповідача не був наданий лист непрацездатності встановленого зразка, що підтверджував би знаходження позивача на лікарняному 29.07.05р.
В обґрунтування позовних вимог позивачем були надані витяги поліклініки Ялтинського МУ ГУМВС України в АР Крим від 06.11.06р., від 24.11.06р. та від 09.02.07р. (а.с.13, 15, 18) з амбулаторної карти ОСОБА_7, а також копія аркушу амбулаторної карти ОСОБА_7 (а.с.19).
Копія аркушу амбулаторної карти містить інформацію про перебування позивача на лікарняному з діагнозом розтягнення зв'язок лівого ліктьового суглоба з 25.07.05р. по 27.07.05р. (а.с.19).
З вказаних витягів поліклініки вбачається, що в них міститься інформація щодо проходження позивачем лікування, у тому числі, в період з 25.07.05р. по 29.07.05р. з діагнозом розтягнення зв'язок лівого ліктьового суглоба, інформації щодо непрацездатності позивача у цей період витяги не містять.
Слід зазначити, що проходження позивачем лікування не є тотожним поняттям тимчасової непрацездатності, отже надані витяги не підтверджують знаходження позивача на лікарняному 29.07.05р.
З метою встановлення фактичних обставин щодо перебування позивача на дату звільнення на лікарняному ухвалою суду були витребувані докази - від Ялтинського МУ ГУМВС України в АР Крим оригінали лікарняних листків, які були видані позивачу у 2005р. та від поліклініки Ялтинського МУ ГУМВС України в АР Крим відомості про знаходження позивача на лікарняному у 2005р.
На виконання вказаної ухвали Ялтинське МУ ГУМВС України в АР Крим листом від 08.06.10р. №50/817 повідомило, що позивач у 2005році до відділу кадрового забезпечення Ялтинського міського управління лікарняні листки не надавав (а.с.89).
Листом від 03.06.10р. №п/64 (а.с.90) поліклініка Ялтинського МУ ГУМВС України в АР Крим повідомила, що відповідно до журналу видачі листків непрацездатності, позивач знаходився на лікарняному у 2005 році у період з 25.07.05р. по 27.07.05р.
З викладеного вбачається, що позивачем не надано належних доказів його перебування на лікарняному 29.07.05р., матеріалами справи також не підтверджується факт перебування позивача на лікарняному у день звільнення з органів внутрішніх справ.
Таким чином, доводи позивача про звільнення його з органів внутрішніх справ у період тимчасової непрацездатності є необґрунтованими.
Крім того суд вважає, що навіть перебування позивача на лікарняному у день звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням не може свідчити про порушення відповідачем порядку звільнення, виходячи з наступного.
Позивача було звільнено за власним бажанням, а не внаслідок застосування до нього дисциплінарного стягнення в порядку встановленому Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», нормами якого передбачений окремий порядок виконання дисциплінарних стягнень у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ стосовно тимчасово непрацездатних осіб.
При цьому, відповідач звільнив позивача у вказаний ним власноруч в рапорті строк, тим самим не вчинив дій щодо порушення прав позивача шляхом затягування строку звільнення про який він просив.
Норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не містять приписів щодо заборони звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за власним бажанням у період тимчасової непрацездатності.
Подібні приписи також не містяться у положеннях КЗпП України з підстав розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Більш того ст.38 КЗпП України встановлює підстави, відповідно до яких власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про додержання відповідачем встановленого порядку звільнення позивача з органів внутрішніх справ та про відсутність порушень діючого законодавства при звільнені, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Також суд зазначає, що відповідач наполягає на відмові у задоволені позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод, інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
Зокрема, при розгляді справ з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю необхідно виходити із строків звернення до суду, встановлених ч.1 ст. 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, Дисциплінарним статут не передбачено особливостей застосування строку позовної давності для поновлення на службі.
Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.09р. по справі №22-а-13041/08 (а.с.38) за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 18 грудня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління МВС України в АР Крим, Головного управління МВС України в АР Крим про визнання дій протиправними, скасування наказу №178 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ України за власним бажанням.
Зазначеною ухвалою було встановлено, що позивач дізнався про звільнення з органів внутрішніх справ та порушення своїх прав 06.11.2006 року.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом 05.03.2010р., що свідчить також про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Під час судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанова оформлена та підписана 26.07.2010р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163, 167 КАС України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Суддя Маргарітов М.В.