25 серпня 2010 р. № 19/301
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючого),
Гончарука П.А.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2010 року у справі № 19/301 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми, -
Встановив:
У листопаді 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 120 452, 29 грн. заборгованості та штрафних санкцій за договором купівлі-продажу товару.
Рішенням господарського суду Луганської області від 25 січня 2010 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 56 045, 12 грн. заборгованості за договором, 32 850, 12 грн. курсової різниці, 6 746, 68 грн. пені, 1 056, 64 грн. 3 % річних, 8 600, 40 інфляційних нарахувань, 4 203, 38 грн. штрафу, 5000 грн. витрат на послуги адвоката та судові витрати.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2010 року дане рішення частково скасоване, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 56 045, 12 грн., 3 % річних в сумі 1 056, 64 грн., інфляційні нарахування в сумі 8 600, 40 грн., штраф у сумі 8 406, 76 грн., пеню в сумі 8 004, 02 грн., витрати на послуги адвоката в сумі 3 408, 53 грн. та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду у справі - залишити без змін.
Сторони не скористались правом на участь в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21 квітня 2008 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 01-27-08, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача засоби захисту рослин на умовах відстрочення платежу, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору.
Предметом даного спору є вимоги про стягнення суми боргу, курсової різниці, пені, 3 % річних, інфляційних збитків і штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезгаданим договором. Також поставлено питання про відшкодування судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи № 19/301, які складаються з витрат на оплату послуг адвоката та витрат по оплаті державного мита.
Приймаючи рішення про стягнення основного боргу у сумі 56 045, 12 грн. та 3 % річних у сумі 1 056, 64 грн, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про підставність даних вимог.
Встановивши, що умовами договору сторони передбачили штрафні санкції (пеню і штраф) за прострочення виконання зобов'язань відповідачем по оплаті придбаного товару, та збільшили позовну давність щодо їх стягнення до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для їх стягнення.
При цьому, суд першої інстанції, виходячи з вимог ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 частини першої ст.83 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість зменшення розміру неустойки ( штрафу, пені), навівши належне обґрунтування свого висновку.
Даний висновок ґрунтується на фактичних обставинах справи, на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, проте суд другої інстанції без достатніх правових підстав скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та стягнув неустойку у повному, визначеному ним, розмірі. Тому постанова апеляційного господарського суду у даній частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно договору сторони обумовили спосіб визначення суми, що підлягає оплаті відповідачем у разі збільшення курсу долара США на день оплати порівняно з курсом долара США на день підписання договору, шляхом застосування обумовленої формули.
Встановивши наявність заборгованості, її розмір та приймаючи рішення про її стягнення, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про стягнення курсової різниці, а суд другої інстанції, вказуючи на необхідність стягнення курсової різниці лише після фактичного перерахування відповідачем на користь позивача у майбутньому існуючої заборгованості, без обгрунтування свого висновку нормами матеріального права та достатніх підстав, скасував законне рішення суду першої інстанції за даною позовною вимогою та відмовив у задоволенні даної частини позовних вимог.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині вимоги про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення його виконання, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Однак погодитись з таким висновком не можна.
Відповідно до змісту ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.
Судом встановлено, що у договорі сторони обумовили спосіб визначення суми, що підлягає оплаті шляхом застосування обумовленої формули виходячи з курсу долара США на день оплати порівняно з курсом долара США на день підписання договору.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті -гривні, то норми ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.
Попередні судові інстанції на зазначене, а також на те, що борг стягується з урахуванням курсу іноземної валюти, уваги не звернули і без достатніх правових підстав прийняли рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
У зв'язку з викладеним, прийняті судові рішення у даній частині позовних вимог підлягають скасуванню і в позові у цій частині слід відмовити.
З огляду на викладене, висновки апеляційної інстанції в частині вирішення спору щодо стягнення курсової різниці, пені і штрафу, інфляційних нарахувань і судових витрат, та висновки місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних нарахувань є незаконними, необґрунтованими, а тому підлягають скасуванню у цій частині.
В решті судові рішення попередніх інстанцій є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2010 року в частині вирішення спору щодо стягнення 32 850, 12 грн. курсової різниці, стягнення пені і штрафу в сумі відповідно 8 004, 02 грн. та 8 406, 76 грн., 8 600, 40 грн. інфляційних нарахувань, судових витрат, та рішення господарського суду Луганської області від 25 січня 2010 року в частині стягнення 8 600, 40грн. інфляційних нарахувань скасувати і в стягненні 8 600, 40 грн.-відмовити.
В решті вказані судові рішення залишити без змін.
Головуючий Остапенко М.І.
Судді Гончарук П.А.
Стратієнко Л.В.