14 березня 2023 року № 640/39635/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
I. Зміст позовних вимог
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Святошинського відділу державної виконавчої у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо повернення виконавчого листа №826/25885/15, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 17 березня 2021 року, ОСОБА_1 без прийняття до виконання;
-визнати протиправним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бережної К. В. від 17 грудня 2021 року про повернення виконавчого листа №826/25885/15, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 17 березня 2021 року, ОСОБА_1 без прийняття до виконання;
-зобов?язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 грудня 2021 року та за результатами розгляду прийняти вмотивоване процесуальне рішення відповідно до вимог з України «Про виконавче провадження».
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний виконавець не правомірно повернув виконавчий лист позивача без прийняття до виконання.
Відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2022 у справі було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 адміністративну справу №640/39635/21 прийнято до провадження та призначено судове засідання на 14 березня 2023 року о 15:30.
14.03.2023 у судове засідання не прибули сторони, про дату, час та місце про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Суд вирішив розгляд справи проводити без участі сторін за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Згідно виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва від 17.03.2020 зобов?язано Національну бібліотеку України імені Ярослава Мудрого надати ОСОБА_1 на його запит на інформацію від 25.09.2015 №420 публічну інформацію, що ним запитувалася.
15 грудня 2021 року стягувач пред'явив виконавчий документ до примусового виконання шляхом особистого подання відповідальній особі Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - заяви про примусове виконання, додавши до неї оригінал виконавчого документу та копію запиту на інформацію від 25.09.2015 №420.
21 грудня 2021 року стягувачу було вручено повідомлення від 17 грудня 2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Відповідач повернув виконачий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо виконавчий документ пред?явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Вважаючи таке повідомлення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII).
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, визначено, що виконавчі листи, які видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIIІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
VI. Оцінка суду
Протиправність постанови про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання позивач обґрунтовує порушенням територіальної підвідомчості державного виконавця.
З цього приводу суд зазначає таке.
Завданням державної виконавчої служби, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Відповідно до цього Закону примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом, покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби, якими є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що право державного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Таким чином, для правильного вирішення цієї справи суд має встановити місце виконання рішення суду.
Згідно виконавчого листа - місцезнаходження боржника - Національної бібліотеки України ім. Ярослава Мудрого є м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 1.
Згідно рішення Київської міської ради №162/1139 від 30.01.2001 «Про адміністративно-територіальний устрій м. Києва», утворено в місті Києві десять районів і присвоєно їм такі назви: Голосіївський, Дарницький, Деснянський, Дніпровський, Оболонський, Печерський, Подільський, Святошинський, Солом'янський, Шевченківський.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про примусове виконання рішення, стягувач просить відкрити виконавче провадження за місцезнаходженням стягувача, звертаючись до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження щодо місця проживання, перебування, роботи боржника стягувачем при зверненні до державного виконавця надано не було. Таких доказів позивачем і не було додано суду під час розгляду цієї справи.
Суд зазначає, що закон встановлює обов'язок виконавця перед відкриттям виконавчого провадження перевірити, в тому числі, підвідомчість виконавчого листа, надісланого для примусового виконання. Предявлення такого не за місцем виконання або не за підвідомчістю є безумовною підставою для повернення такого стягувачу.
Згідно із пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу державним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були порушені вимоги законодавства щодо пред'явлення виконавчого документу за місцем виконання.
З огляду на встановлені судом обставини справи та правове регулювання спірних відносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для скасування повідомлення старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись статями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 14.03.2023