13 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/21702/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Рогач Л.І., Краснова Є.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) ?Київтеплоенерго?
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) ?Київтеплоенерго?
до Комунального підприємства ?Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва?
про стягнення 46 738,31 грн,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) ?Київтеплоенерго? (далі - КП ?Київтеплоенерго?, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства ?Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва? про стягнення 46 738,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії, яка поставлялася у спірні періоди в нежитлове приміщення загальною площею 38,6 м2 за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 28.
На підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Господарський суд міста Києва дійшов висновку розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, у зв'язку з її малозначністю (ухвала суду від 05.01.2022).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2022 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з КП ?Київтеплоенерго? на користь Комунального підприємства ?Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва? витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 500,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що: за твердженням позивача, відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, площею 38,6 м2, в якому надавалися послуги з теплопостачання, проте за даними Департаменту комунальної власності міста Києва, які розміщенні на офіційній сторінці за посиланням: https://gukv.gov.ua/, на балансі відповідача за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, знаходиться інше нежитлове приміщення, сміттєзбірник, площею 16,00 м2; жодних документів, які б свідчили про те, що спірне нежитлове приміщення, площею 38,6 м2 за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 28, знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, позивачем не надано, такі документи відсутні й у матеріалах справи, а відтак, доводи позивача про те, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, є необґрунтованими; у порушення приписів абз. 2 частини 4 статті 9 Закону України ?Про житвово-комунальні послуги? позивачем включено спірну заборгованість у рахунок-фактуру без деталізації інформації щодо складових такої плати. Частково задовольняючи вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 апеляційну скаргу КП ?Київтеплоенерго? на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у справі №910/21702/21 задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 змінено в частині розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви Комунального підприємства ?Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва? про стягнення з КП ?Київтеплоенерго? витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10 000,00 грн. відмовлено повністю; в іншій частині рішення залишено без змін
21.02.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) КП ?Київтеплоенерго? звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022, в якій просить судові рішення скасувати в повному обсязі та передати справу на новий розгляд для продовження розгляду.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п'ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 46 738,31 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
У касаційній скарзі КП ?Київтеплоенерго? вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання пріоритетності застосування норм права, а саме: Закону України ?Про теплопостачання?; Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198; Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630; статей 204, 256, 267, 514, 516-518 Цивільного кодексу України. Крім того, у касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що справа має значний суспільний інтерес і має виняткове значення з огляду на те, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування; такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства в цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Суд звертає увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що справа має суспільний інтерес та виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.
При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/21702/21 за касаційною скаргою скаржника на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.
Відповідно до положень частини шостої статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/21702/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) ?Київтеплоенерго? на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2022.
2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді Л.І. Рогач
Є.В. Краснов