Іменем України
14 березня 2023 року м. Чернігівсправа № 742/4461/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.
за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1
АДРЕСА_1
E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА",
код ЄДРПОУ: 41084239,
вул. Генерала Алмазова, 13, оф. 524, м. Київ, 01133
E-mail: legal.office24@gmail.com
третя особа-1: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович,
АДРЕСА_3
E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2
третя особа-2: Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович
АДРЕСА_2
E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3
предмет спору: про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню
Учасники справи не з'явились.
14 листопада 2022 року на адресу Господарського суду Чернігівської області від Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області надійшли матеріали справи №742/4461/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович та Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2022 року у справі №742/4461/21 провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович та Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - закрито; постановлено матеріали справи №742/4461/21 направити до Господарського суду Чернігівської області.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2022 року у справі №742/4461/21 встановлено, що оскільки предметом даного позову є кредитний договір, який оформлений на позивача як на фізичну-особу підприємця, і спірні правовідносини відносяться до юрисдикції Господарського суду.
Матеріали справи №742/4461/21 містили квитанцію про сплату №52748 від 18 листопада 2021 року на суму 908,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17 листопада 2022 року позовну заяву залишено без руху; ухвалено позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду: квитанції (платіжного доручення) про сплату судового збору у розмірі 1573,00 грн; доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
05 грудня 2022 року на адресу Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви до якого додано докази сплати судового збору у розмірі 1573,00 грн, а саме квитанцію №147 від 24 листопада 2022 року та докази відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 27 грудня 2022 року; встановлено учасникам справи процесуальні строки.
Про отримання 08 грудня 2022 року третьою особою-2 Приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним Олександром Петровичем ухвали Господарського суду Чернігівської області від 07 грудня 2022 року свідчить повідомлення про вручення у матеріалах справи /Том 2 а.с. 23/.
Про отримання 08 грудня 2022 року відповідачем ухвали Господарського суду Чернігівської області від 07 грудня 2022 року свідчить повідомлення про вручення у матеріалах справи /Том 2 а.с. 24/.
Відповідач у судове засідання 27 грудня 2022 року не з'явився, уповноваженого представника не направив, відзив на позов у встановлений судом строк не надав. Про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином про, що свідчить повідомлення про вручення №1400055396495 у матеріалах справи.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Згідно пунктів 1, 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
У судовому засідання 27 грудня 2022 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до розгляду по суті на 30 січня 2023 року.
У зв'язку з перебуванням судді Белова С.В. на лікарняному у період з 26 січня 2023 року по 06 лютого 2023 року, розгляд справи №742/4461/21, 30 січня 2023 року не відбувся.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07 лютого 2023 року призначено справу до розгляду по суті на 15 лютого 2023 року.
15 лютого 2023 року у судовому засіданні суд перейшов до розгляду справи по суті. Cуд постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 14 березня 2023 року.
Про отримання 20 лютого 2023 року відповідачем ухвали Господарського суду Чернігівської області від 15 лютого 2023 року свідчить повідомлення про вручення у матеріалах справи.
Відповідач та треті особи своїм процесуальним правом участі у судових засіданнях не скористались, повноважних представників для участі у судових засіданнях не направили, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не надав та не заперечив стосовно позовних вимог, поважність причин неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив, заяв та клопотань від відповідача не надходило. За таких обставин рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
09 березня 2023 року на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання 14 березня 2023 року без участі сторони позивача.
Вислухавши у ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника позивача, встановивши обставини справи та дослідивши подані докази, суд встановив:
Мотивуючи свої позові вимоги позивач у позовній заяві зазначає, що 22.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем вчинений виконавчий напис (реєстровий номер 14571) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованості у розмірі 65918,43 грн.
Постановою державного виконавця від 22.09.2021 відкрито виконавче провадження №66913058 з примусового виконання виконавчого напису №14571, виданого 22.06.2021.
Позивач у позовній заяві зазначає, що оскільки, станом на день вчинення виконавчого напису були відсутні правові підстави для його вчинення, відсутність кредитного договору, який би був посвідчений в нотаріальній формі, крім того виконавчий напис вчинений з порушенням закону, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису, адже право вимоги не підтверджене належними доказами.
Позивач не визнає заборгованості, так як будь-яких фінансових відносин з відповідачем не мав, будь-які договори між позивачем та відповідачем нотаріально не посвідчувались, а тому документи, що подані нотаріусу не можливо вважати безспірними.
Враховуючи те, що станом на час вчинення виконавчого напису зазначена у ньому заборгованість не була безспірною, а також, враховуючи, те, що нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису застосовано не чинні норми, які регулюють вчинення виконавчих написів по кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі, позивач вважає, що спірний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 та п.10 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлений Законом України "Про нотаріат".
За змістом ст. 1, 7, 34, 39, 87 Закону України "Про нотаріат", нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Нотаріуси, вчиняють такі нотаріальні дії як, зокрема вчинення виконавчих написів.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595, затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, главою 16 розділу II якого передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені, зокрема відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
Згідно з ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Статтею 50 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису-надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц.
Подібні за своїм змістом висновки містяться в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 910/14168/19, від 10.06.2021 у справі № 922/3050/20, від 13.07.2021 у справі № 925/1282/20 та від 10.08.2021 у справі № 924/1336/20.
За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку, звертаючись з позовом до суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач посилається на те, що заборгованість, яка стала предметом стягнення за виконавчим написом, не була безспірною, а також на те, що кредитний договір, на підставі якого було винесено виконавчий напис, не був посвідченій у нотаріальній формі.
Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення та заперечення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
На виконання вимог статті 87 Закону України "Про нотаріат" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 29.06.1999 №1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".
Відповідно до п. 1 Переліку документів, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11.11.1999 №2075, від 24.04.2000 №693 та від 29.11.2001 №1602, до відповідних документів було віднесено виключно нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, а для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", було внесено зміни до Переліку документів та доповнено останній після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" такого змісту: "Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.".
Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", а саме в частині: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу". п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості." Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Тобто, станом на дату вчинення виконавчого напису, Перелік документів у редакції постанови №662, був нечинним згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.
Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, зокрема, що оскільки у судовому порядку постанову №662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
З огляду на викладене вище, кредитний договір, який у даному випадку не було нотаріально посвідчено, не може відноситися до документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, у розумінні положень ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат".
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат").
Термін безспірності знайшов своє відображення у судовій практиці вищих судових інстанції при вирішенні спорів, пов'язаних із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, якими вказується на те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання, а встановлення при вирішенні таких спорів наявності розбіжностей у посиланнях сторін щодо таких ознак зумовлювало висновки про відсутність безспірності не в залежності від існування судових спорів (постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 13.11.2018 у справі №914/163/14 та інші).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Інші докази та пояснення судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис (реєстровий номер 14571) вчинений 22 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239) заборгованості у розмірі 65918,43 гривень.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (код ЄДРПОУ: 41084239, вул. Генерала Алмазова, 13, оф. 524, м. Київ, 01133) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2481,00 грн судового збору.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 14 березня 2023 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/