18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
14 березня 2023 року м. Черкаси Справа № 925/119/23
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вапноцентр»
про стягнення 203 755,99 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань» (вул. Дерев'янка, 7, м. Умань, Черкаська область, 20300, код ЄДРПОУ 42990454) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вапноцентр» (вул. Грушевського, 59/10, м. Умань, Черкаська область, 20301, код ЄДРПОУ 41439989) про стягнення суми попередньої оплати - 145 000,00 грн, та 58 755,99 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. Наведено орієнтовний (попередній) розрахунок суми судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури він частково здійснив оплату партії товару до його передання продавцем (попередню оплату), а відповідач порушив зобов'язання щодо поставки товару за укладеним у спрощеній формі між сторонами договором поставки. Правовими підставами визначив зокрема статті 202, 207, 599, 626, 629, 530, 610, 625, 662, 663, 691, ч. 2 ст. 693, ст. 712 Цивільного кодексу України (ЦК України), статті 174, 180, 181, 193, 265 Господарського кодексу України (ГК України).
Ухвалою від 25 січня 2023 року Господарський суд Черкаської області залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань» без руху; встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
26 січня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 27 січня 2023 року Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом.
Ухвала відповідачем не отримана, про що свідчить поштове повідомлення про повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Наведене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
Ухвалою від 06 лютого 2023 року Господарський суд Черкаської області залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань» без руху; встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
07 лютого 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 08 лютого 2023 року Господарський суд Черкаської області постановив продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, відзив на позов або будь-які інші письмові заперечення по суті спору не надав.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
16 вересня 2020 року відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вапноцентр», як постачальником, було складено видаткову накладну № РН-023 від 16.09.2020 на поставку товару (вапно мелене) в кількості 45 тонн, вартістю 225 000,18 грн. Видаткова накладна не містить підпису та печатки позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань», як покупця.
16 вересня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вапноцентр» (із зазначенням своїх платіжних та поштових реквізитів) виставило позивачу як одержувачу та платнику рахунок-фактуру № СФ-0023 на оплату товару (вапно мелене) в кількості 45 тонн на суму 225 000,18 грн.
Сформований відповідачем рахунок-фактура, крім відомостей про назву товару - вапно мелене, одиниці виміру - тонна, кількість - 45,000, ціну без ПДВ - 4166,67, суму без ПДВ - 187 500,15, всього з ПДВ - 225 000,18, містить відомості про те, що «рахунок дійсний до сплати до 16.09.2020». У рядку замовлення зазначено «без замовлення».
Суду не надано доказів узгодження сторонами інших умов поставки товару, ніж визначені в рахунку-фактурі, долученому позивачем до позову.
Про те, що будь-яких особливих умов поставки, таких як порядок відвантаження/завантаження, самовивозу або доставки постачальником товару, як і строків поставки, вказаний рахунок-фактура не містить, зазначає й сам позивач у позовній заяві.
Позивач здійснив оплату товару авансовими платежами на суму 145 000,00 грн:
08.10.2020 в сумі 20 000,00 грн згідно з платіжним дорученням № 99, призначення платежу «за вапно мелене згідно рахунка № 23 від 16.09.2020р. У сумі 16666.67 грн., ПДВ - 20 % 3333.33 грн.»,
12.11.2020 в сумі 25 000,00 грн згідно з платіжним дорученням № 110, призначення платежу «за вапно мелене згідно рахунка № 23 від 16.09.2020р. У сумі 20833.33 грн., ПДВ - 20 % 4166.67 грн.»,
12.11.2020 в сумі 50 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 111, призначення платежу «за вапно мелене згідно рахунка № 23 від 16.09.2020р. У сумі 41666.67 грн., ПДВ - 20 % 8333.33 грн»,
26.05.2021 в сумі 50 000,00 грн згідно з платіжним дорученням № 177, призначення платежу «за вапно мелене згідно рахунка № 23 від 16.09.2020р. У сумі 41666.67 грн., ПДВ - 20 % 8333.33 грн».
Відтак, платежі були здійснені у відповідності до виставленого відповідачем зазначеного вище рахунку-фактури.
Отже, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносин на підставі договору поставки, укладеного у спрощеній формі: шляхом виставлення рахунку та часткової оплати товару на підставі рахунку № СФ-0023 від 16.09.2020.
Вказані обставини також встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.12.2022 у справі № 925/925/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вапноцентр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Буд Умань» про стягнення з відповідача, в тому числі, заборгованості за поставлений товар за видатковою накладною № РН-023 від 16.09.2020 у розмірі 80 000,00 грн.
Також, судом не було встановлено факту поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Вапноцентр» (позивач у справі № 925/925/22) товару (вапно мелене) в кількості 45 тонн, вартістю 225 000,18 грн на підставі видаткової накладної № 23 від 16.09.2020 з огляду на складення видаткової накладної позивачем одноособово. Видаткова накладна не містить підпису та печатки відповідача.
Факт поставки товару (вапно мелене) в кількості 45 тонн іншими доказами Товариство з обмеженою відповідальністю «Вапноцентр» (позивач у справі № 925/925/22) також не довело.
Як вказано в частині 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, рішення Господарського суду Черкаської області від 01.12.2022 у справі № 925/925/22, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Отже, позивач зазначає, що оскільки він здійснив попередню оплату у розмірі 65 % від вартості партії товару згідно з досягнутими між сторонами домовленостями, у відповідача виникли зобов'язання з поставки товару (вапна меленого) на суму 145 000,00 грн, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару, зокрема, видатковою накладною. При цьому, видаткова накладна позивачем не підписана, оскільки покупець (позивач) не отримав товар.
Відповідно до опису вкладення у цінний лист та поштової накладної № 1007081 від 13.01.2023 позивач на адресу відповідача направляв претензію № 12-01/23 від 12.01.2023 про повернення авансу у сумі 145 000,00 грн у строк три дні з дня отримання претензії.
Відповіді на претензію відповідач не надав, грошові кошти не повернув, оплачений товар не поставив.
З огляду на вищевикладене, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з жовтня 2020 року по січень 2023 року просить суд також стягнути з відповідача 58 755,99 грн інфляційних втрат.
Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом та є предметом спору у справі.
Відповідач доказів, які підтверджують поставку товару в обумовленому сторонами обсязі не надав, доводів позивача не спростував.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ч. 1 ст. 640, ч. 2 ст. 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вже зазначено вище, дослідженими обставинами у справі та письмовими доказами, суд встановив, що між сторонами спору виникли договірні правовідносини на підставі укладеного правочину у спрощеній формі: шляхом виставлення рахунку та часткової оплати товару на підставі рахунку № СФ-0023 від 16.09.2020 між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
З огляду на фактичні обставини справи та правову кваліфікацію правовідносин сторін, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у загальному розмірі 145 000,00 грн саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх договірних зобов'язань.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 910/12382/17).
При цьому, як уже зазначалося, матеріали справи не містять належних доказів поставки відповідачем товару на суму попередньої оплати.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1, 2 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 05.06.2018 по справі № 904/8972/17.
Позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.
При цьому, слід зазначити, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Істотними умовами договору поставки є предмет поставки (товар), строк поставки, кількість і ціна товару.
Матеріали справи не містять доказів того, що сторонами було узгоджено строк поставки товару, зокрема у письмових заявках (замовленнях), усними домовленостями, тощо.
Оскільки сторони не узгодили строк поставки товару, така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред'явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Доказів звернення позивача з відповідною вимогою до відповідача про поставку товару матеріали справи також не містять. Разом з тим, матеріали справи не містять й доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, які б свідчили про намір передати позивачу оплачений товар чи узгодження умов постачання товару. На момент розгляду справи товар позивачу поставлений так і не був. Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача передати оплачений товар, однак його дії свідчать про невиконання ним свого зобов'язання з його передачі позивачу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст. 662 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Позивач 13.01.2023 на адресу відповідача, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить опис-вкладення, направляв претензію № 12-01/23 (повторно) про повернення авансу у сумі 145 000,00 грн у строк три дні з дня отримання претензії, яка в розумінні ст. 530 ЦК України є вимогою позивача про виконання відповідачем свого зобов'язання щодо повернення 145 000,00 грн.
При цьому ні претензія, ні, як вже зазначалося вище, інші докази не містять інформації щодо погодження позивачем/сторонами строку та умов поставки, місця поставки товару.
Відтак, враховуючи відсутність доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про отримання оплаченого товару, відсутні підстави для висновку щодо порушення відповідачем власних зобов'язань з поставки оплаченого товару.
У даному випадку вимоги позивача є передчасними, оскільки він не звертався до відповідача з вимогою поставити товар у порядку, передбаченому ст. 530 Цивільного кодексу України і через не поставку такого - з втратою інтересу. Тільки після звернення з такою вимогою і не виконання продавцем відповідного зобов'язання з поставки товару у заявника виникне право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, як це передбачено ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
Водночас позивач не обмежений в праві звернутися з такою вимогою до відповідача і після цього скористатися одним із можливих варіантів, передбачених ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про повернення попередньої оплати задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення інфляційних втрат.
Позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з жовтня 2020 року по січень 2023 року просить суд також стягнути з відповідача 58 755,99 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки обов'язок щодо повернення суми попередньої оплати на час розгляду справи у відповідача не виник.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За змістом підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивач заявив вимогу майнового характеру про стягнення коштів у розмірі 203 755,99 грн.
Отже, за подання до господарського суду позовної заяви мав сплатити судовий збір у розмірі 2684,00 грн (203 755,99 грн х 0,015 х 0,8 = 2445,07, але не менше 2684,00 грн).
Позивач за подання позовної заяви до Господарського суду Черкаської області сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 (квитанція про сплату № 6256-9826-3480-005 від 21.01.2023), у розмірі 373,00 грн (квитанція № 32528798800006278702 від 07.02.2023).
Тобто, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у сумі 373,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд звертає увагу позивача, що він вправі звернутись до суду з клопотанням про повернення з Державного бюджету України надмірно сплаченого судового збору у розмірі 373,00 грн.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя О.В. Чевгуз