10.03.2023м. СумиСправа № 920/1144/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/1144/22
за позовом Головного управління пенсійного фонду України в Сумській
області (вул. Пушкіна, буд. 1, м. Суми, 40030,
код ЄДРПОУ 21108013)
до відповідача Головне управління Державної податкової служби у Сумській
області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009,
код ЄДРПОУ 43995469)
про стягнення 8864 грн 51 коп.,
Суть спору: 30.12.2022 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить:
1) розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження;
2) стягнути з відповідача 8864 грн 51 коп. надміру сплаченої пенсії, а також стягнути судові витрати;
3) справу розглядати за участі представника управління ПФУ в Сумській області.
Ухвалою суду від 02.01.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви та зазначено спосіб усунення недоліків позовної заяви.
10.01.2023 позивачем надано лист б/н від 05.01.2023 про усунення недоліків позовної заяви та відповідні докази в підтвердження.
03.02.2023 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також витребувати у позивача належної якості документи, що перелічені в додатках до позовної заяви №№19, 11, 14, 15, 16, 17, 26 .
Ухвалою суду від 08.02.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви та зазначено спосіб усунення недоліків позовної заяви.
16.02.2023 позивач надав суду Заяву бн від 13.02.2023 про усунення недоліків позовної заяви та відповідні докази.
Ухвалою суду від 20.02.2023 продовжено розгляд справи та призначено розгляд справи по суті.
02.03.2023 позивачем надано до суду Клопотання/Заяву від 01.03.2023, в якій останній заперечує проти заяви відповідача про застосування строків позовної давності та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Сумської області встановив наступне.
На обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - головне управління) як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV зі змінами) (далі - Закон України № 1058-ІV), перебуває ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області на підставі направлення, виданого головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області від 14 вересня 2018 року № 905/04.5-10, з відома начальника, голови комісії з реорганізації ДФС у Сумській області Мазуренка Олексія Володимировича та в присутності члена комісії Бойкова Сергія Юрійовича проведено перевірку головного управління ДФС у Сумській області щодо обґрунтованості видачі документів (довідки, довідок) від 28.12.2004 № 9659/10/05 для оформлення пенсії ОСОБА_1 .
За результатами проведеної перевірки, виявлено розбіжності між сумами зазначеними у довідці про заробітну плату для обчислення пенсії ОСОБА_1 від 28.12.2004 № 9659/10/05, та сумами, зазначеним у особових рахунках за 1998-2000 роки, про що складено акт № 3437/10.2-02 від 24.10.2019, а саме:
1) травень 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 475,1, а за даними бухгалтерської звітності - 381,90;
2) червень 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 475,61, а за даними бухгалтерської звітності - 321,60;
3) липень 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 1000,00, а за даними бухгалтерської звітності - 564,98;
4) серпень 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 541,86, а за даними бухгалтерської звітності - 380,78;
5) вересень 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 381,90 а за даними бухгалтерської звітності - 361,80;
6) жовтень 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 381,90, а за даними бухгалтерської звітності - 361,80;
7) листопад 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 407,90, а за даними бухгалтерської звітності - 381,80
8) грудень 1998 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 381,90, а за даними бухгалтерської звітності - 361,80;
9) червень 1999 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 332,46, а за даними бухгалтерської звітності - 545,64;
10) липень 1999 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 500,00, а за даними бухгалтерської звітності - 444,21;
11) листопад 1999 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 383,40, а за даними бухгалтерської звітності - 488,79;
12) січень 2000 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 963,73, а за даними бухгалтерської звітності - 383,40;
13) лютий 2000 р. - за даними вказаної довідки, сума заробітної плати складає 383,40, а за даними бухгалтерської звітності - 963,72.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в ході перевірки було виявлено переплату пенсії ОСОБА_1 в загальній сумі 8517 грн. 29 коп. за період з 01.10.2017 по 31.12.2019, яка виникла у зв'язку з поданням відповідачем недостовірних відомостей для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що саме відповідачем видано довідки для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що своїми діями, зокрема надання недостовірних відомостей для призначення пенсії (первинних документів), відповідачем завдано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області матеріальну шкоду в розмірі 8864 грн. 51 коп., яка повинна бути відшкодована, відповідно до вимог ст.1212 ЦК України та ч.1 ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідач проти задоволення позову заперечує та просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Отже, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином:
- відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю; при цьому відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких віднесені: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина; відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду;
- протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням; протиправною поведінка вважається тоді, коли суб'єкт права свідомо порушує норму права; необхідною ознакою протиправності є нормативність, тобто закріплення моделі поведінки людини нормою права; протиправною поведінка вважається тоді, коли суб'єкт права свідомо порушує норму права;
- на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками; у свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків; при цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони; слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 по справі № 922/3413/17.
Отже, у даному випадку Позивач, з урахуванням положень частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, повинен довести обставини наявності всіх названих підстав для відшкодування спричиненої йому шкоди за рахунок Відповідача.
Оцінюючи доведеність відповідних обставин, суд зазначає, що відповідно положень статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
За статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Водночас, згідно з пунктом 38 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який діяв на момент звернення та призначення пенсії ОСОБА_1 , при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
а) перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів;
в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, органи Пенсійного фонду контролюють і перевіряють правильність всіх документів, що подаються, та відповідно у разі обґрунтованих сумнівів мають право вимагати як від підприємств, установ та організацій, так і від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі. Остаточне рішення щодо відповідності поданих документів для призначення та нарахування пенсії вимогам Закону приймається саме органами Пенсійного фонду. При цьому працівники цих органів законом зобов'язані перевірити такі документів та нарахувати і призначити пенсію у відповідному розмірі.
Аналогічне сприйняття наведених правових норм викладене у Постанові Верховного Суду від 14.11.2019 по справі № 917/1860/17.
Проте, відповідна перевірка працівниками Позивача при подачі ОСОБА_1 довідки № 9659/10/05 від 28.12.2004 не здійснювалася, про що свідчить сам факт явної помилковості даних, наведених у довідці, а саме невідповідність розміру заробітної плати у період з травня 1998 року по лютий 2000 року з даними вказаними у довідці та з даними бухгалтерської звітності. Отже, явна помилковість даних довідки могла бути встановлена при її вивчені на момент подачі.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріальна шкода щодо виплати ОСОБА_1 надмірної суми пенсії виникла внаслідок неправомірних дій самого Позивача, адже саме ним було прийнято рішення про призначення відповідної пенсії, встановлений її розмір та проведена безпосередня виплата грошових коштів. Безпосередньо його посадові особи не були позбавлені можливості перевірити обґрунтованість поданих документів, необхідних для обчислення пенсії, проте зазначеного не зробили. Так, перевірка даних довідки Позивачем здійснена, але після спливу 14 років.
За змістом частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях роз'яснював, що існує низка причин, за якими необхідно притримуватись прецеденту. Перш за все в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецеденту не тільки прямо відповідає вимогам незалежності і безсторонності суду, але й відображає саму суть судової політики (рішення у справі «Коссі проти Сполученого Королівства» від 27.09.1990 року, п. 35).
Зокрема, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже, наявний факт невиконання безпосередньо працівниками Позивача власних обов'язків зі своєчасної перевірки поданих ОСОБА_1 документів для перерахунку пенсії спричинив тривале (близько 14 років) використання неналежної довідки для такої виплати, у зв'язку з чим, суд не вбачає причинного зв'язку між фактом видачі Відповідачем довідки про заробіток для обчислення пенсії від № 9659/10/05 від 28.12.2004 та надміру виплачених сум пенсій ОСОБА_1 у розмірі 8864 грн 51 коп.
За таких обставин, Позивачем недоведена наявність всіх елементів, необхідних для застосування до Відповідача деліктної відповідальності, а тому суд зазначає про відсутність правових підстав для стягнення спірної суми у розмірі 8864 грн 51 коп переплаченої суми пенсії.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Щодо вирішення питання про застосування строку позовної давності у даній справі суд зазначає наступне:
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
З огляду на наведене, враховуючи, що судом встановлено відсутність порушення права та охоронюваного законом інтересу позивача, суд не вбачає правових підстав для застосовування строків позовної давності та відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.
Розподіл судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно, які згідно з приписами статті 129 ГПК України відносяться на нього.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області до Головне управління Державної податкової служби у Сумській області про стягнення 8864 грн 51 коп. - відмовити.
2. Судові витрати в частині сплати судового збору за розгляд справи в першій інстанції покласти на Позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.03.2023.
Суддя С.В. Заєць