вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
10.03.2023 Справа № 917/1238/22
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ореховська О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький механічний завод", вул. Барикадна, буд. 26, м. Запоріжжя, 69040; код ЄДРПОУ 01056280
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки", вул. Старокотелевська, буд. 2, м. Полтава, 36015; код ЄДРПОУ 41372742
про стягнення 141 550,91 грн
без виклику сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький механічний завод" (далі - ТОВ "Запорізький механічний завод", позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вх. № 1342/22 від 06.10.2022) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" (далі - ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки") про стягнення 141 550,91грн, з яких 111 521,60грн - заборгованість за поставлену продукцію, 26 509,52грн - інфляційні витрати та 3 519,79грн - 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманого від позивача товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, яка до цього часу не погашена.
Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2022 позов переданий на розгляд судді Ореховській О.О.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.10.2022 позовну заяву ТОВ "Запорізький механічний завод" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №917/1238/22; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Про відкриття провадження у справі позивач та відповідач були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення - ухвали суду від 11.10.2022 (а.с. 52, 53).
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву (вх. № 8268 від 04.11.2022), відповідно до якого відповідач не заперечує вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 111 521,60грн, проте не погоджується з позовними вимогами в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Відповідач зазначає, що позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних починаючи з 15.09.2021, тобто через 14 календарних днів з моменту внесення відповідачем попередньої оплати (01.09.2021), тоді як сторони домовились про відстрочку платежу 14 календарних днів з моменту отримання товару. За твердженням відповідача строк оплати товару за накладною № РН-0000249 від 03.09.2021 сторонами встановлено до 17.09.2021 включно, а за видатковою накладною № РН - 0000251 від 06.09.2021 - до 20.09.2021 включно. На думку відповідача вбачається різне тлумачення сторонами кінцевого строку оплати товару за угодою, що впливає на суму інфляційних втрат та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення.
Позивач подав відповідь на відзив (вх. № 9025 від 2.11.2022), в якій вважає посилання відповідача на наявність домовленості між сторонами про умови оплати товару, а саме: 50% попередня оплата за товар та 50% вартості товару підлягає оплаті протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару таким, що не відповідає дійсності. Позивач зазначає, що в листі-заявці ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" від 20.08.2021 №2021/867, що міститься у матеріалах справи, відповідачем чітко зазначено "просимо розглянути можливість оплати товару по схемі 50% передоплата та 50% відстрочка платежу 14 календарних днів". Жодного згадування про факт оплати лише після отримання товару немає, а тому, за твердження позивача, домовленість між сторонами виникла щодо оплати решти 50% вартості товару саме протягом 14 календарних днів після внесення суми попередньої оплати.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України це рішення прийнято, складено та підписано у нарадчій кімнаті.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
За попередньою усною домовленістю між ТОВ "Запорізький механічний завод" (позивач у справі, постачальник) та ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" (відповідач у справі, покупець) позивачем було виставлено відповідачу рахунок - фактуру № СФ-0000474 від 20.08.2021 на оплату вкладишів Д50 на загальну суму 211 521,60грн (а.с. 35).
Відповідач направив на адресу позивача лист за вих. № 2021/867 від 20.08.2021 з проханням розпочати виробництво вкладишів Д50 (далі - товар) згідно виставленого рахунку № СФ-0000474 від 20.08.2021, а також розглянути можливість оплати товару по схемі: 50% попередня оплата та 50% відстрочка платежу 14 календарних днів (а.с. 34).
В подальшому відповідач в рахунок попередньої оплати за товар перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 100 000,00грн за платіжним дорученням № 690 від 01.09.2021, з призначенням платежу: "сплата за товар зг рах № СФ - 474 від 20.08.2021 (а.с. 36).
Позивач на виконання взятих на себе зобов"язань передав відповідачу товар на загальну суму 211 521,60грн, підтверджується видатковими накладними:
№ РН-0000249 від 03.09.2021 на суму 173 555,69грн (а.с. 37) ,
№ РН-0000251 від 06.09.2021 на суму 37 965,91грн (а.с. 38).
Зазначені накладені підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін. Претензій щодо некомплектності та/або рекламаційних актів щодо неналежної якості товару, як зазначає позивач, від покупця на адресу позивача не надходило.
Позивач стверджує, що строк проведення остаточного розрахунку за поставлений товар настав 15.09.2021, тобто через 14 календарних днів після отримання попередньої оплати, проте, станом на 26.09.2022 відповідач остаточний розрахунок за отриманий товар не здійснив. У зв"язку з цим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яка за розрахунком останнього, становить 111 521,60грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія (вих. № 706/16 від 15.08.2022) про сплату боргу на суму 111 521,60грн (а.с. 39). Зазначена претензія, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 41), була отримана відповідачем 25.08.2022, проте залишена ним без відповіді, а грошове зобов'язання - без виконання.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі 111 521,60грн. Крім цього, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення з відповідача 26 509,52грн. інфляційних втрат та 3 519,79грн 3% річних.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 ЦК України та ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Частина 1 ст. 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільною кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 т. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними; у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов?язаною у разі її прийняття (ст. 641 ЦК України).
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
З аналізу зазначених норм вбачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.
Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб. Відтак оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки та купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріали справи свідчать, що на виконання взятих на себе зобов"язань позивач передав відповідачу товар на загальну суму 211 521,60грн за видатковою накладною № РН-0000249 від 03.09.2021 на суму 173 555,69грн та видатковою накладною № РН-0000251 06.09.2021 на суму 37 965,91грн.
Відповідач, в порушення своїх зобов'язання, оплату поставленого товару частково, сплативши 01.09.2021 за нього грошові кошти у якості попередньої оплати в сумі 100 000,00грн. Різниця між вартістю переданого відповідачу товару та сумою сплачених ним коштів в якості попередньої оплати за товар складає 111 521,60грн.
Відповідач у відзиві на позов наявність заборгованості перед позивачем за отриманий товар в сумі 111 521,60грн не заперечує.
За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 111 521,60грн суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За порушення строків оплати товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 519,79 грн 3% річних та 26 509,52грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Суд встановив, що дії відповідача є порушенням умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що при здійсненні вказаних нарахувань позивачем виходив з того, що обов'язок відповідача щодо оплати поставленого товару настав через 14 календарних днів після отримання попередньої оплати (1.09.2021), тобто 15.09.2021. Нарахування здійснені станом по 03.10.2022.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що здійснені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат є невірними, оскільки сторони домовились про відстрочку платежу 14 календарних днів саме з моменту отримання товару.
В свою чергу, позивач у відповіді на відзив вважає посилання відповідача на наявність домовленості між сторонами про умови оплати товару, а саме: 50% передплати та ще 50% вартості товару оплачується протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару таким, що не відповідає дійсності та зазначає, що жодного згадування в листі від 20.08.2021 за вих. № 2021/867 про факт оплати товару лише після його отримання немає, а тому, на думку позивача, домовленість між сторонами виникла щодо оплати решти 50% вартості товару саме протягом 14 календарних днів після внесення передплати.
Суд встановив, що згідно листа ТОВ "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" від 20.08.2021 р. №2021/867, на підставі якого позивачем було виготовлено та поставлено відповідачу товар, відповідач просив позивача "розглянути можливість оплати товару по схемі 50% передплата та 50% відстрочка платежу 14 календарних днів".
Оскільки з вищевказаного листа, на який посилаються сторони у справі, не можливо встановити строк здійснення оплати товару і сторони у справі по-різному тлумачать кінцевий строк оплати товару за угодою, суд при визначенні строку оплати товару керується загальними положеннями про купівлю-продаж.
За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, при визначенні строку настання оплати товару судом враховано узгодження сторонами відстрочки платежу з оплати товару 14 календарних днів, яка починає свій відлік після прийняття товару.
Судом встановлено, що згідно з видатковою накладною № РН-0000249, товар на суму 173 555,69грн відповідачем одержано 03.09.2021. Таким чином, починаючи з цієї дати слід рахувати 14-денний строк відстрочення платежу за вказаною накладною.
Згідно з видатковою накладною № РН-0000251, товар на суму 37 965,91грн відповідачем одержано 06.09.2021. Таким чином, починаючи з цієї дати слід рахувати 14 денний строк відстрочення платежу за вказаною накладною.
Строк - це певний період у часі, зі спливом якого пов'язано дію чи подію, що має юридичне значення. Він визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. А його перебіг починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. ст. 251- 253 ЦК України).
Строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару за видатковою накладною № РН-0000249 від 03.09.2021 настав 17.09.2021, за видатковою накладною № РН-0000251 від 06.09.2021 - 20.09.2021. Отже, у позивача виникло право на здіснення нарахувань за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за видатковою накладною № РН-0000249 від 03.09.2021 починаючи з 18.09.2021, за видатковою накладною № РН-0000251 від 06.09.2021 - 21.09.2021.
Як вбачається з розрахунку, позивач нарахування 3% річних здійснив загальну суму заборгованості по обом видатковим накладним у розмірі 111 521,00грн починаючи з 15.09.2021, без урахування строків настання виконання зобов"язання щодо оплати отриманого товару за кожною із цих накладних.
У постанові КГС ВС від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18 вказано, що з огляду на вимоги статей 79,86, частини п'ятої статті 236, статті 237 ГПК України господарський суд у вирішенні спору має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, сталося невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.09.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 та від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.
Після проведення перерахунку 3% річних (окремо по кожній видатковій накладній, з урахуванням попередньої оплати, строку настання зобов"язання по кожній з видаткових накладних та у межах визначеного позивачем періоду) судом встановлено, що їх розмір становить 3 482,94грн. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині (36,85грн) у позові щодо нарахування 3% річних слід відмовити за безпідставністю цих вимог.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати на загальну суму 26 509,52грн (період нарахування жовтень 2021 року по серпень 2022 року включно).
При перевірці наданого заявником розрахунку в частині нарахування інфляційних втрат суд встановив, що сума зазначеного нарахування є завищеною з підстав невірного визначення заявником початку періоду, за який здійснюється відповідне нарахування.
При визначенні обґрунтованості здійснення позивачем нарахування інфляційних втрат (з урахуванням дати виникнення зобов'язань та у межах визначеного позивачем періоду) судом прийнято до уваги те, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19)
З огляду на зазначене, враховуючи, що заборгованість у відповідача по оплаті товару за видатковими накладними № РН-0000249 від 03.09.2021 та № РН-0000251 від 06.09.2021, як було встановлено судом, виникла 17.09.2021 та 20.09.2021 відповідно, то період нарахування інфляційних втрат починається з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з 01.10.2021. Таким чином, нарахування інфляційних втрат за вересень 2021 позивач здійснив безпідставно.
Після проведення перерахунку інфляційних втрат судом встановлено, що їх розмір становить 24 872,79рн. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині (1 636,73грн) у позові щодо нарахування інфляційних втрат суд відмовляє.
Перевірка правильності розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт" (розрахунки залучено до матеріалів справи).
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 111 521,60грн основного боргу, 3 482,94грн 3% річних та 24 872,79грн інфляційних втрат обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню, в іншій частині - позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтний завод залізничної техніки" (вул. Старокотелевська, буд. 2, м. Полтава, 36015; код ЄДРПОУ 41372742) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький механічний завод" ( вул. Барикадна, буд. 26, м. Запоріжжя, 69040; код ЄДРПОУ 01056280) 111 521,60грн основного боргу, 3 482,94грн 3% річних та 24 872,79грн інфляційних втрат, а також 2 451,67грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині - у позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено та підписано 14.03.2023
Суддя О.О. Ореховська