ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.02.2023Справа № 910/14101/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000»
про стягнення 101.703,70 грн
Представники сторін: не викликались
16.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» про стягнення 101.703,70 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021 позивачем було організовано перевезення вантажу на загальну суму 80.194,00 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 499 від 17.12.2021. Відповідно до умов договору оплата здійснюється протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля (умови оплати). У зв'язку з тим, що відповідачем порушено умови договору, позивачем 25.11.2022 було направлено на адресу відповідача лист-вимогу з вимогою про оплату заборгованості за договором. Враховуючи те, що відповідачем не було виконано вимоги викладені позивачем в листі-вимозі, останній звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 101.703,70 грн, з яких 80.194,00 грн сума основного боргу, 19.334,58 грн інфляційних втрат, 2.175,12 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/14101/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 22.12.2022 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105493255521 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 29, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач ухвалу суду від 22.12.2022, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 10.01.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105493255521, а отже відповідач мав подати відзив на позовну заяву у строк до 25.01.2023 включно.
04.01.2023 від позивача до суду надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копії міжнародної автомобільної накладної від 14.12.2021 та оригіналу нотаріально засвідченого перекладу цієї накладної.
20.01.2023 відповідачем подано до суду відзив на позов, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі вказуючи на те, що борг перед позивачем за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021 сплачено, в підтвердження чого відповідачем надано платіжні доручення № 2208 від 06.10.2022, № 866 від 12.10.2022, № 2279 від 14.10.2022, № 2335 від 21.10.2022 та бухгалтерські довідки відповідача про виправлення помилки у платіжних дорученнях. Враховуючи викладене відповідач зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним. В поданому до суду відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу до 1.000,00 грн.
31.01.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (подана до відправлення до поштового відділення зв'язку 27.01.2023), відповідно до якої позивач заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі. В обґрунтування поданої відповіді позивач посилається на те, що надані відповідачем платіжні доручення не є доказом сплати заборгованості за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021, оскільки в призначенні платежу вказано інший договір, а тому позивачем відповідні кошти було зараховано на погашення заборонності за іншими договірними відносинами.
02.02.2023 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно з якою відповідач наполягає на тому, що заборгованість за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021 у розмірі 80.194,00 грн сплачена та вказує на те, що зарахування позивачем коштів в рахунок погашення заборгованості мала б здійснюватися у хронологічному порядку.
Разом з цим, оскільки заперечення на відповідь на відзив відповідачем подано поза строком, визначеним в ухвалі Господарського суду міста Києва № 910/14101/22 від 22.12.2022 (до 27.01.2023), відповідач просить прийняти відповідні заперечення до розгляду, оскільки відповідь на відзив відповідачем було отримано 31.01.2023.
За приписами частин 1, 4 статті 167 Господарського процесуального кодексу України, у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. Заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Як вбачається із системного тлумачення вищезазначеної норми, заперечення подаються після отримання відповідачем відповіді на відзив в розумний строк, тому заперечення на відповідь на відзив, що подані відповідачем до суду 02.02.2023 є такими, що подані у розумний строк та приймаються судом до розгляду.
17.02.2023 відповідачем подано до суду клопотання про визнання поданих відповідачем до суду доказів разом із запереченнями на відповідь на відзив важливими та такими, що потребують дослідження; про визнання поважними причин неподання відповідачем в установлений строк, встановити додатковий строк на подання доказів та прийняти до розгляду у справі доказів, доданих до заперечення.
22.02.2023 від позивача до суду надійшли пояснення, відповідно до яких позивач підтримує заявлений позов та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.12.2021 між Фізичною особою-підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» (замовник, відповідач) було укладено договір-заявку (далі - договір) на перевезення вантажу № 2399.
Позивачем взяті на себе зобов'язання за договором виконано в повному обсязі, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) FRK 541459 та актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 499 від 17.12.2021 на загальну суму 80.194,00 грн.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було сплачено у повному обсязі вартість наданих послуг з перевезення, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 80.194,00 грн та за неналежне виконання умов договору позивачем нараховано 19.334,58 грн інфляційних втрат та 2.175,12 грн 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов'язання перевезення вантажу (гранула поліетиленова на палетах) з пункту навантаження Pask (Угорщина) до пункту розвантаження - м. Київ (Україна); митний перехід - Чоп.
Фрахтова сума договору становить 2.600 Євро (по курсу НБУ на дату розвантаження).
Відповідно до наданої позивачем міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) FRK 541459 вантаж пройшов митний контроль Закарпатською митницею 15.12.2021; в графі 24 проставлена печатка відповідача як одержувача вантажу, проте дату одержання не вказано.
Суд відзначає, що графа 24 міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) заповнюється одержувачем вантажу, який проставляє дату, свій підпис та штамп, а не позивачем (перевізником), а тому за відсутність у графі 24 накладної (CMR) FRK 541459 дати розвантаження позивач відповідальності не несе.
Матеріали справи містять підписаний між сторонами акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 499 від 17.12.2021 на загальну суму 80.194,00 грн, згідно якого сторони погодили, що виконавцем виконані роботи по організації транспортно-експедиційних послуг автотранспортом, згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021, про надання транспортно-експедиційних послуг з автоперевезення вантажів, а саме: міжнародні перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Pask (Угорщина) - м/п Чоп - Київ (Україна).
У наведеному акті № 499 від 17.12.2021 зазначено дату виконання послуг: 17 грудня 2021 року.
Відповідачем заперечень щодо підписання акту № 499 від 17.12.2021 та встановленої в ньому дати виконання послуг не надано.
17.12.2021 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 499 на загальну суму 80.194,00 грн.
Договором встановлено, що умовами оплати є безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв'язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.
25.11.2022 позивачем надіслано на адресу відповідача лист-вимогу від 25.11.2022, відповідно до якого позивач вимагав сплатити заборгованість у загальному розмірі 1.876.966,87 грн, з яких 80.194,00 грн становить заборгованість за договором-заявкою на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021.
Разом з листом-вимогою від 25.11.2022 позивачем надіслано відповідачу оригінал рахунку № 499 від 17.12.2021, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) по виконанню робіт (перевезень) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу FRK 541459 від 14.12.2021 та копію підписаного між сторонами акту наданих послуг № 499 від 17.12.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковим документом (фіскальним чеком), який підтверджує факт прийняття для пересилання поштового відділенням зв'язку, поштовою накладною № 3301312280605 разом з описом вкладення кореспонденції у цінний лист, який підтверджує зміст поштового відправлення.
Згідно інформації на офіційному сайті АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет відправлення за трек-кодом № 3301312280605 вручено адресату 01.12.2022.
Відповідач суму вартості наданих послуг за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021 не заперечує.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
В поданому до суду відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідачем було сплачено позивачу заборгованість за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021, в підтвердження чого відповідачем надано наступні платіжні документи:
- платіжна інструкція № 2208 від 06.10.2022 на суму 81.953,00 грн; одержувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору № 2141 від 22.09.2022;
- платіжне доручення № 866 від 12.10.2022 на суму 20.000,00 грн; отримувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору № 2141 від 22.09.2022;
- платіжне доручення № 2279 від 14.10.2022 на суму 20.000,00 грн; отримувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору № 2141 від 22.09.2022;
- платіжна інструкція № 2335 від 21.10.2022 на суму 49.662,00 грн; отримувач ФОП Мазурик Б.В.; призначення платежу: оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно рахунку № 863 від 20.10.2022.
Відповідачем надано бухгалтерські довідки про виправлення помилок у платіжних інструкціях (платіжних дорученнях) № 16/01-23 від 16.01.2023, № 09/01-23 від 09.01.2023 та № 03/01-23 від 03.01.2023, відповідно до яких відповідач вказує що вірними є наступні призначення платежу:
- в платіжній інструкції № 2208 від 06.10.2022 на суму 81.953,00 грн, вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 34.279,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021; сума 47.674,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021»;
- в платіжній інструкції № 866 від 12.10.2022 на суму 20.000,00 грн, вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 20.000,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021»;
- в платіжній інструкції № 2335 від 21.10.2022 на суму 49.662,00 грн, вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 43.747,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2375 від 02.12.2021 (рахунок № 513); сума 5.915,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021»;
- в платіжній інструкції № 2279 від 14.10.2022 на суму 20.000,00 грн, вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 20.000,00 грн без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021».
Також відповідачем подано листи № 16/01-23 від 16.01.2023, № 09/01-23 від 09.03.2023 та № 03/01-23 від 03.01.2023 адресовані позивачу, з проханням вважати вірними призначення платежів, які вказано у бухгалтерських довідках про виправлення помилки у платіжних інструкціях (платіжних дорученнях) № 16/01-23 від 16.01.2023, № 09/01-23 від 09.01.2023 та № 03/01-23 від 03.01.2023.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача та надані останнім докази, з огляду на те, що саме платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: «Призначення платежу».
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17, відповідно до якої зазначено наступне: «При цьому, судам необхідно враховувати п. 3.8. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22, за яким реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.»
У випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України № 25-111/1438-7141 від 09.06.2011 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.
Надані відповідачем листи № 16/01-23 від 16.01.2023, № 09/01-23 від 09.01.2023 та № 03/01-23 від 03.01.2023 не є належним та допустимим доказом вирішення сторонами питання щодо уточнення інформації зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», оскільки відповідач, в якості належних доказів надіслання позивачу вказаних листів має подати розрахунковий документ (касовий чек, поштову квитанцію), який підтверджує факт прийняття для пересилання поштового відділенням зв'язку разом з описом вкладення кореспонденції у цінний лист, який підтверджує зміст поштового відправлення.
Проте, відповідачем не подано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження надіслання позивачу відповідних листів.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги надані відповідачем листи № 16/01-23 від 16.01.2023, № 09/01-23 від 09.01.2023 та № 03/01-23 від 03.01.2023, а отже доказів врегулювання між сторонами питання щодо уточнення інформації зазначеної у реквізиті «Призначення платежу» відповідачем не подано.
Також, у зв'язку з вище викладеним, суд приходить до висновку, що платіжні документи № 2208 від 06.10.2022 року на суму 81.953,00 грн, № 866 від 12.10.2022 на суму 20.000,00 грн, № 2279 від 14.10.2022 на суму 20.000,00 грн та № 2335 від 21.10.2022 на суму 49.662,00 грн не можуть бути належними доказами виконання зобов'язання відповідача з оплати наданих й прийнятих послуг за спірним договором.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено на адресу відповідача лист щодо приведення даних бухгалтерського обліку у відповідність, уникнення зі сторони ТОВ «Темп-2000» маніпуляцій та вжиття заходів для невідкладного погашення заборгованості від 25.01.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковим документом (фіскальним чеком), поштовою накладною № 3302812238458 разом з описом вкладення кореспонденції у цінний лист, який підтверджує зміст поштового відправлення.
Відповідним листом від 25.01.2023 позивачем повідомлено відповідачу інформацію, за якими договорами та на підставі яких платіжних документів, були враховані погашення (оплати).
Посилання відповідача на те, що позивач має здійснювати зарахування платежів, що надходять від відповідача, в хронологічному порядку, суд не приймає до уваги, оскільки надані відповідачем платіжні інструкції, не стосуються предмету даного спору та ніяким чином не підтверджують здійснення оплати заборгованості за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021.
З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що позивачем на виконання умов договору-заявки на перевезення вантажу № 2399 від 10.12.2021 надано послуги перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) FRK 541459 з відміткою митного контролю, підписаною та скріпленою печатками як вантажовідправника, так і вантажоодержувача.
Зі змісту статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що обов'язковою підставою для здійснення відправником свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.
Суд приходить до висновку, що послуги перевезення вантажу були надані відповідачу, а отже у останнього виник обов'язок по їх сплаті.
Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг перевезення не сплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка обґрунтована позивачем та становить 80.194,00 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті наданих послуг перевезення за договором в повному обсязі не подано.
З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 80.194,00 грн.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості наданих послуг з перевезення вантажу, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 19.334,58 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму боргу 80.194,00 грн за період лютий - листопад 2022 року) та 2.175,12 грн 3% річних (нарахованих на суму боргу 80.194,00 грн за період з 17.01.2022 по 12.12.2022).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.
Умовами договору інший розмір процентів не визначений.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Такий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 19.334,58 грн інфляційних втрат та 2.175,12 грн 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної-особи підприємця Мазурика Богдана Володимировича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 10.000,00 грн слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10.000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
06.05.2022 між позивачем (клієнт) та адвокатом Махиніч Надією Володимирівною (адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги б/н, за умовами якого адвокат надає правову допомогу клієнту з метою захисту інтересів клієнта в якості його представника відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до п. 3 договору б/н від 06.05.2022 за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір і порядок оплати якого погоджується сторонами у додатку (додатках/додаткових угодах) до даного договору.
09.12.2022 між адвокатом та клієнтом укладено додаткову угоду № 7 до договору б/н від 06.05.2022, відповідно до якої адвокат надає професійну правничу допомогу клієнту у справі за позовом ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ «Темп-2000» про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021.
Пунктом 2 додаткової угоди № 7 від 09.12.2022 сторони погодили, що вартість послуг адвоката за надання професійної правової (правничої) допомоги клієнту у визначеному в п. 1 обсязі буде становити 10.000,00 грн.
14.12.2022 між позивачем та адвокатом підписано акт виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого адвокатом надано професійну правничу допомогу клієнту у справі за позовом ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ «Темп-2000» про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021, а саме: аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метою пред'явлення позову до ТОВ «Темп-2000» за договором-заявкою № 2399 від 10.12.2021; аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах; надання правової допомоги клієнту у підготовці позовної заяви та визначення переліку додатків до позову.
Відповідно до вказаного акту клієнт погоджується з обсягом та видом наданих послуг, вартість наданих послуг становить 10.000,00 грн.
Згідно з п. 3 додаткової угоди № 7 від 09.12.2022 адвокат не пізніше двох днів з дня підписання сторонами акту наданих послуг до цієї додаткової угоди, виставляє клієнту рахунок. Клієнт зобов'язується сплатити послуги адвоката за виставленим рахунком протягом 60 робочих днів з моменту винесення судом рішення за поданою позовною заявою.
14.12.2022 адвокатом виставлено позивачу рахунок на оплату 10.000,00 грн за надані послуги.
Підтвердженням того, що Махиніч Надія Володимирівна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 1899 від 17.10.2017.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 1.000,00 грн, у зв'язку з відсутністю детального опису робіт виконаних адвокатом. Також відповідач посилається на те, що позивачем подано до суду ще декілька позовних заяв з аналогічними вимогами та з аналогічних підстав.
Щодо відсутності детального опису здійснених адвокатом робіт та часу по кожному із видів наданих послуг, необхідних для надання правничої допомоги, слід зазначити, що за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України вона запроваджена «для визначення розміру витрат», тоді як сума гонорару адвоката встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Слід зазначити, що за змістом статті ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 520/9408/18.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання правової допомоги позивачу на погоджену між клієнтом та адвокатом суму у розмірі 10.000, 00 грн.
Також суд відзначає, що посилання відповідача про наявність у суді декількох однотипних позовних заяв не спростовують обсяг наданих послуг та витрачений на них час адвокатом позивача.
Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 10.000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат за переклад міжнародної товарно - транспортної накладної у розмірі 500,00 грн, суд відзначає наступне
Відповідно до статті 127 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, також належать витрати, пов'язані, зокрема із залученням перекладачів.
Згідно з ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
З наявного в матеріалах справи рахунку № 282 від 13.12.2022 вбачається, що ТОВ Агентство міжнародного туризму «Інтурист-Рівне» надано Мазурику Б.В. послуги з перекладу з угорської/англійської мови на українську мову CMR на 3601 символ, загальна сума - 500,00 грн.
Платіжною інструкцією № 2063 від 13.12.2022 позивачем перераховано ТОВ Турагентство «Інтурист-Рівне» 500,00 грн з призначенням платежу: оплата за послугу з перекладу з угорської/англійської мови на українську мову CMR згідно рах. № 282 від 13.12.2022.
Отже, заявлений розмір витрат в сумі 500,00 грн підтверджено належними доказами, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 29, код ЄДРПОУ 31111758) на користь Фізичної-особи підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 80.194 (вісімдесят тисяч сто дев'яносто чотири) грн 00 коп. основного боргу, 19.334 (дев'ятнадцять тисяч триста тридцять чотири) грн 58 коп. інфляційних втрат, 2.175 (дві тисячі сто сімдесят п'ять) грн 12 коп. 3% річних, 2.481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 10.000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 500 (п'ятсот) грн 00 коп. витрат на оплату роботи перекладача.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В.Сівакова