09.03.2023 року м.Дніпро Справа № 904/8118/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач),
суддів Вечірко І.О., Верхогляд Т.А.,
секретар судового засідання Михайлова К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 (прийняте суддею Загинайко Т.В., повне судове рішення складено 28.12.2022) у справі № 904/8118/21
за позовом Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ"
до Державного підприємства "Конструкторське бюро "ПІВДЕННЕ" ім. М.К. Янгеля"
про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту № 6-32/005 від 01.02.2006
1. Короткий зміст позовної заяви.
Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту, що вчинений відповідачем у формі листа (претензії) від 26.08.2021 №14/1708.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у справі №904/8118/21 позовні вимоги задоволено; визнано недійсним правочин щодо односторонньої відмови від контракту, укладеного між ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" та АТ "Дніпроважмаш", що вчинений ДП "Конструкторське бюро "Південне ім. М.К.Янгеля" у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2022 касаційну скаргу державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" задоволено частково; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Направляючи справу на новий розгляд, Касаційний господарський суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку оспорюваному правочину відповідача щодо відмови від контракту, першочергово повинні були встановити чи порушено право позивача оспорюваним правочином, яке саме право позивача порушується такою односторонньою відмовою. Проте, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, не установили та не зазначили, чи порушуються права позивача оспорюваним правочином на час пред'явлення позову, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення та яким чином прийняте у справі рішення суду може бути виконано, тобто які саме майнові права позивача буде захищено та відновлено внаслідок задоволення позовних вимог. Оскаржувані судові рішення не містять належного мотивування щодо наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку.
З огляду на предмет і підстави заявленого позову та зміст оскаржуваного правочину в частині вимог відповідача про повернення АТ "Дніпроважмаш" частини невикористаного авансу у розмірі 3 571 200,00 грн також залишилося поза увагою суду. При цьому, зміст резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про те, що судом визнано недійсним такий правочин повністю.
З огляду на зміст додаткової угоди від 14.04.2014 №11, зокрема, пунктів 1.1 та 1.2, суди попередніх інстанцій не надали оцінки дійсному стану правовідносин які склались між сторонами. Зокрема, щодо припинення всіх зобов'язань між сторонами за контрактом у тому числі і строку дії контракту.
Судам також належало встановити обставини щодо інших спірних питань, викладених у претензії від 26.08.2021 №14/1708, зокрема, в частині стягнення суми невикористаного авансу та виходячи із обставин щодо внесення сторонами змін до контракту (додаткова угода від 14.04.2014 №11) визначитись чи є така відмова від контракту одностороннім правочином у розумінні положень статті 202 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки спірному правочину щодо односторонньої відмови ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" від контракту (договору підряду) на предмет мотивів такої відмови в розумінні частини четвертої статті 849 ЦК України та зобов'язань сторін з урахуванням пунктів 1.1 та 1.2 додаткової угоди від 14.04.2014 №11.
Під час нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 відмовлено у задоволені позову Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" до Державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту №6-32/005 від 01.02.2006.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач скористався своїм безумовним правом на відмову від договору підряду у будь-який час до завершення робіт, вчинив односторонній правочин щодо відмови від Контракту, що не суперечить нормам цивільного права. Відмовляючись в односторонньому порядку від договору підряду, відповідач виконав свій обов'язок щодо сплати позивачу вартості виконаної частини робіт, покладений на нього частиною четвертою статті 849 Цивільного кодексу України. У свою чергу, позивач не посилається на завдання йому збитків відповідачем внаслідок односторонньої відмови від договору.
Також, суд дійшов висновку про належність обраного позивачем способу захисту, оскільки відмова від договору підряду призведе до припинення правовідносин щодо договору підряду, на які розраховував позивач при його укладенні, що прямо впливає на його права та обов'язки щодо виконання умов договору підряду.
З огляду на те, що зобов'язання з виконання підрядних робіт визначених умовами Контракту позивачем у повному обсязі не виконане, то закінчення строку дії Контракту не звільняє підрядника від обов'язку їх виконання у повному обсязі, як і не позбавляє замовника права на односторонню відмову від цього договору до закінчення виконання робіт на підставі частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 у справі № 904/8118/21, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що зі змісту претензії слідує, що одностороння відмова ДП КБ Південне від контракту мотивована невиконанням AT "Дніпроважмаш" умов контракту № 6-32/005 від 01.02.2006р., що виключає застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 849 ЦК України. Проте, не є правомірною відмова від контракту і на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, оскільки вчинена відповідачем після спливу строків виконання робіт за погодженим календарним планом та спливу строку дії контракту.
Оскільки контракт вже був припинений у зв'язку з закінченням строку, відмова відповідача від контракту за претензією є незаконною ні на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, ні на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України.
Також, апелянт вважає обґрунтованим твердження про те, що згідно п.2 Додаткової угоди №11 відбулось договірне припинення контрактних зобов'язань з 14.04.2014 р. в порядку ст. 604 ЦК України. Дана подія виключає право ДП "КБ "Південне" в подальшому 26.08.2021 р., або іншу дату відмовлятись від послуг AT "Дніпроважмаш" за контрактом №6-3/005 на підставі ст. 849 ЦК України, або будь якої іншої норми.
Крім того, вимога ДП КБ Південне про повернення невикористаного авансу, що викладена у претензії від 26.08.2021 р. №14/1708, згідно пп. 1.1., пп. 1.2 п. 1 Додаткової угоди № 11 є незаконною, оскільки ДП КБ Південне не надано жодного доказу укладення AT "Дніпроважмаш" контракту на виготовлення, випробування та поставку НТО ТК та СК для КРК Циклон-4 з новим Замовником і отримання першого авансового платежу за новим контрактом. Більше того, ДП "КБ "Південне" не навело жодної норми закону чи умови договору для обґрунтування вимоги про повернення авансу за контрактом.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку повному змісту Звіту про доцільність укладення прямого контракту між Бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" та не дослідив зміст Угоди про порядок завершення робіт, Лист № 155/2269 від 16.07.2014, Лист ДП КБ Південне від 26.09.2014 № 155/3065.
Відповідно до висновків цього звіту встановлено доцільність укладення прямого контракту між Бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш"; встановлено цільове використання авансу у сумі 2 490 305, 00 дол. США; фактичні витрати на проведення робіт за контрактом склали 14 458 416, 68 дол. США та перебільшили сплачений Бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" на користь ДП "КБ "Південне" аванс в розмірі 2 490 305, 00 на суму 11 968 111, 68 дол США.
Таким чином, отриманий від ДП "КБ "Південний" аванс на виконання робіт по етапу № 2 був повністю використаний на виконання робіт по контракту і перевищує залишок у розмірі 3 571 200,00 гри., а тому твердження ДП "КБ "Південне" про наявність невикористаної частини авансу є безпідставними.
Отже матеріали справи свідчать про відсутність жодної вини AT "Дніпроважмаш" у призупиненні робіт за контрактом та обізнаність ДП "КБ "Південне" з цими обставинами під час дії вказаного контракту.
В п. 2.12 контракту, зміна, розірвання та продовження дії контракту оформляються додатковою угодою, що є його невід'ємною частиною. Таким чином, розірвання контракту за претензією від 26.08.2021 №14/1708 не відповідає погодженій сторонами формі, у якій контракт міг бути розірваний.
На підставі досліджених доказів є можливим обґрунтовано стверджувати, що у претензії від 26.08.2021№14/1708 ДП "КБ "Південне" не наводить на підставі якої норми закону або норми договору вимагає від AT "Дніпроважмаш" повернення невикористаної частини авансу за контрактом. Отже, вимоги ДП "КБ "Південне" про повернення невикористаної частини авансу є безпідставними і необґрунтованими.
Також, за наслідками дослідження змісту претензії від 26.08.2021 №14/1708 є можливим стверджувати, що вимога відповідача про повернення авансу не є одностороннім правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки не спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує. За доводами відповідача, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. Позов не спрямований на захист прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Позивач у своєму позові та письмових поясненнях неодноразово звертав увагу суду на те, що згідно додаткової угоди № 12 від 28.05.2015р. до контракту № 6-32/005 від 01.02.2006р. зобов'язання по даному контракту були припинені 31.12.2015р. А тому, відповідно, оспорюваний правочин (претензія) не призведе до припинення правовідносин щодо контракту, на які розраховував позивач. Таким чином, визнання оспорюваного правочину (претензії) недійсним жодним чином не може забезпечити реальне відновлення порушених прав та інтересів позивача. Позов позивача у даній справі не спрямований на захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів позивача. А заявлені позивачем підстави, за захистом нібито яких позивач звернувся з даним позовом до суду, є ілюзорними та абстрактними. Фактично, позов заявлено «на майбутнє» - з метою унеможливлення в майбутньому звернення відповідача з позовом про стягнення з позивача невикористаної частини авансу, що не є законним та ефективним способом захисту (згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 19.10.2016р. у справі № 3- 826гс16 (18/122- 12/2), чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє). Крім того, в разі задоволення такого позову позивача, його неможливо буде виконати, оскільки позов не спрямований на захист та/або відновлення визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Доводи апелянта про те, що відмова відповідача від контракту, оформлена у формі претензії від 26.08.2021р. після припинення контракту, суперечить положенням Цивільного кодексу України та є підставою для визнання одностороннього правочину (у формі претензій) недійсним, суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.06.2018р. у справі № 910/9072/17, провадження № 12-125гс18.
Позивачем не оспорюється претензія в частині вимоги відповідача про повернення суми невикористаного авансу, а тому, відповідно, немає жодних правових підстав визнавати її недійсною в повному обсязі. Позивачем оспорюється претензія лише в частині відмови від контракту і не оспорюється в частині вимоги відповідача щодо повернення позивачем суми невикористаного авансу.
Доводи апелянта про те, що оспорюваною претензією відповідач відмовився від послуг позивача з приводу виконання умов контракту на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України не відповідають фактичним обставинам справи.
При новому розгляді справи позивач фактично просить визнати недійсною претензію з інших підстав, ніж ті, що були зазначені у позовній заяві, що прямо суперечить вимогам ст. 14 ГПК України. У позовній заяві позивач як на підставу позову посилався на те, що контракт є припиненим у зв'язку з закінченням строку на який він укладався та зважаючи на це, не може бути розірваним внаслідок односторонньої відмови від нього. Разом з тим, при новому розгляді справи позивач фактично просить визнати недійсною претензію з інших правових підстав, а саме у зв'язку з тим, що відповідач не мав права відмовлятись від контракту на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України.
Оспорювана претензія відповідача від 26.08.2021р. в розумінні норм чинного законодавства не являється правочинами, а тому вона не може бути визнана недійсною на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Оспорюваною претензією від 26.08.2021р., якою відповідач відмовлявся від послуг позивача з приводу виконання умов контракту та просив повернути суму невикористаного авансу, останній не змінював, не припиняв, а також не набував цивільних прав та обов'язків за цим контрактом. Дана претензія є вимогою відповідача до позивача щодо відновлення, захисту порушених прав - повернення суми невикористаного авансу.
АТ "Дніпроважмаш" неодноразово було відмовлено у задоволенні аналогічних позовних вимог (по іншим претензіям) внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості (№ 904/8119/21; № 904/554/22; № 904/8712/21).
Посилання апелянта на те, що його позовні вимоги узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.10.2021р. у справі № 910/16684/19, від 19.01.2022р. у справі № 909/240/19, від 16.09.2022р. у справі № 913/703/20, від 18.11.2019р. у справі № 910/16750/18, від 07.08.2018р. у справі № 910/7981/17, від 12.05.2020р. у справі № 911/991/19, від 14.07.2021р. у справі № 911/1442/19, є безпідставними та необґрунтованими.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.01.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2023 задоволено заяви про самовідвід суддів Кузнецова В.О., Чередка А.Є., Мороза В.Ф.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2023 для розгляду справи № 904/8118/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коваль Л.А., судді - Вечірко І.О., Верхогляд Т.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 09.03.2023 о 14:00 год.
В судовому засіданні 09.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
7. Встановлені судом обставини справи.
Між Україною і Федеративною республікою Бразилія укладено договір про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія "Циклон-4" на пусковому центрі Алкантара. Вказаний міждержавний договір ратифіковано Законом України від 04.02.2004 №1429-IV.
З метою виконання міждержавного договору між ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" (замовник) та АТ "Дніпроважмаш" (виконавець) укладено контракт на виконання дослідно-конструкторської роботи від 01.02.2006 №6-32/005, згідно з пунктом 1.1 якого замовник доручає та зобов'язується прийняти і оплатити, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати складові частини ДКР: 1) Комплект засобів обслуговування, 2) Комплект засобів обслуговування ГБ, 3) Комплект вантажнозахватних засобів, 4) Комплект монтажно-стикувальних візків, 5) Комплект допоміжного устаткування, 6) Комплект вантажнозахватних засобів ГБ, 7) Рухомий стенд ГБ.
У відповідності до пункту 2.1 контракту передбачені ним роботи здійснюються виконавцем у повній відповідності з технічними завданнями (ТЗ).
Згідно з пунктом 2.2 контракту, при виконанні роботи виконавець має право, під свою відповідальність, вносити зміни в технічні рішення, якщо ці зміни не суперечать вимогам, встановленим ТЗ.
За домовленістю сторін у пункті 2.3 контракту, недоліки в НТП, допущені при виконанні контракту, виконавець усуває власними силами, за власний рахунок у погоджений із замовником термін.
При виявленні на приймальних (державних, полігонних, льотних) випробуваннях необхідності доробки та внесення конструктивних змін окремих вузлів і дослідного зразка (партії), що виходять за межі вимог, встановлених ТЗ, виконання цих робіт проводиться за рахунок замовника і оформляється додатковою угодою сторін із зазначенням термінів виконання, обсягів (переліку) робіт та вартості (пункт 2.4 контракту).
Відповідно до пункту 2.11 контракту, при розірванні контракту з ініціативи замовника він відшкодовує виконавцю фактичні витрати на день розривання. При розірванні контракту з ініціативи виконавця він відшкодовує замовнику збитки, що зазнав замовник від розірвання контракту.
Згідно з пунктом 2.12 контракту, зміна, розірвання та продовження дії контракту оформляються додатковою угодою, що є його невід'ємною частиною.
За умовами пункту 3.1 контракту, попередня вартість робіт встановлена у сумі 4 350 000,03 грн, крім того ПДВ 870 000,01 грн. Всього з ПДВ 5 220 000,04 грн (п'ять мільйонів двісті двадцять тисяч грн, 04 коп.). У тому числі на етап №1 - 630 000,01 грн, крім того ПДВ 126 000,00 грн, всього з ПДВ 756 000,01 грн (сімсот п'ятдесят шість тисяч грн 01 коп.).
Замовник надає виконавцю аванс у розмірі 50 % від вартості поточного етапу робіт по контракту, на підставі встановленого рахунку виконавця після одержання грошових коштів від генерального замовника. Залік виданого авансу здійснюється при розрахунках за кожний етап (пункт 3.3 контракту).
Датою виконання робіт за контрактом вважається дата підписання замовником акту здачі-приймання. (пункт 3.4 контракту).
У початковій редакції пункту 8.1 контракт набув чинності з дня підписання 01.02.2006 і діяв до 31.12.2008. У подальшому строк контракту продовжувався за погодженням сторін (додаткові угоди від 16.03.2010 №5, від 02.09.2011 №8, від 14.04.2014 №11, від 28.05.2015 №12).
В матеріалах справи містяться копії платіжних доручень відповідача про сплату за Контрактом на загальну суму 4 327 200 грн. 01 коп., а саме:
- від 20.06.2006 №89 на суму 2 150 000 грн. 00 коп.;
- від 26.06.2006 №95 на суму 2 026 000 грн. 00 коп.;
- від 26.07.2007 №103 на суму 151 200 грн. 01 коп.
Відповідно до Акту здачі-приймання науково-технічної продукції №1 до Контракту від 01.02.2006 №6-32/005 на суму 756 000 грн. 01 коп., науково-технічна продукція (НТП), передбачена п.1 календарного плану "Розробка складових частин ДКР" виготовлена в повному обсязі у відповідності з умовами Контракту, здана виконавцем та прийнята замовником.
В матеріалах справи міститься звіт від 17.05.2012 щодо доцільності укладення прямого контракту між Бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" замість укладеного раніше між БК АЦС та ГП "КБ "Південне" контракту від 25.07.2011 №6/ACS/2011 та фактично понесених витрат на виготовлення та випробування наземного технологічного обладнання та стартового комплексів.
У березні 2014 позивач та відповідач підписали угоду про порядок закінчення робіт з виготовлення, випробовування та поставки НТО ТК та СК для КРК "Циклон-4".
Додатковою угодою від 14.04.2014 №11 сторони домовились про припинення дії контракту після виконання наступних умов:
- 1.1. Виконавець поверне отримані від замовника аванси в розмірі 3 571 200,00 грн з ПДВ;
- 1.2. Повернення авансів у сумі 3 571 200,00 грн повинно бути здійснено виконавцем протягом 7 банківських днів, після укладання АТ "Дніпроважмаш" контракту на виготовлення, випробування та поставку НТО ТК та СК для КРК "Циклон-4" з новим замовником і отриманням першого авансового платежу.
У пункті 2 цієї додаткової угоди визначено, що сторони цілком і повністю звільняють один одного від контрактних зобов'язань, окрім тих, що викладені у пунктах 1.1 і 1.2 нинішньої додаткової угоди №11, а також відмовляються від будь-яких судових, позасудових, розглядів відносно оплат, фіскальних чеків, претензій та компенсацій, пов'язаних з контрактом.
Додатковою угодою від 28.05.2015 №12 сторонами погоджено викласти в такій редакції: "Контракт набуває чинності з дня підписання і діє до 31.12.2015". Інші умови, не передбачені даною угодою, визначаються контрактом.
Доказів укладення прямого контракту між Бінаціональною компанією "Алкантара Циклон Спейс" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" матеріали справи не містять.
Листом від 30.11.2015 вих № 424/9 відповідач повідомив позивача, що роботи щодо створення "Циклон-4" були призупинені у зв'язку з відмовою від договору Федеративної республіки Бразилія.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача з питання врегулювання взаєморозрахунків за договором №6-32/005 від 01.02.2006 (лист № 155/2611 від 17.05.2017). Відповіді позивача на зазначене звернення матеріали справи не містять.
Відповідач у претензії від 26.08.2021 вих.№14/1708 повідомив позивача, що керуючись частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України, відмовляється від контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи № 6-32/005 від 01.02.2006 р. (від послуг позивача з приводу виконання умов контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи №6-32/005 від 01.02.2006р.) та зазначає, що вимагає на протязі трьох днів з дня отримання вказаної претензії повернути невикористану частину одержаного позивачем авансу по контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи №6-32/005 від 01.02.2006 у розмірі 3 571 200 грн. 00 коп. Вказана претензія була підписана в.о. генерального директора відповідача - Кушнарьовим О.П.
Позивач не визнає односторонню дію відповідача про відмову від контракту у відповідності до частини четвертої статті 849 ЦК України, оформлену у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708, оскільки вважає її такою, що не відповідає положенням статті 203 ЦК України.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Положеннями ст. 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 13.12.2021 у справі №904/2780/19.
Разом з тим, припинення зобов'язання у зв'язку з односторонньою відмовою відповідно до п. 1 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено як наслідок порушення зобов'язання лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом. Подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 01.02.2018 у справі №910/11352/17.
З характеру спірних відносин вбачається, що укладений між сторонами контракт за своєю природою є договором підряду.
Відносини, що виникають з укладенням договору підряду, регулюються нормами глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися, зокрема на ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 849 Цивільного кодексу України визначені підстави відмови замовника від договору підряду, а саме: замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина друга цієї статті); замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта цієї статті).
Частина четверта статті 849 Цивільного кодексу України не ставить право замовника на вчинення одностороннього правочину щодо відмови від договору підряду до виконання робіт у залежність від будь-яких умов (підстав) здійснення цього безумовного права.
Нормами ст. 849 Цивільного кодексу України передбачене абсолютне право замовника без роз'яснення ним підряднику причин чи підстав у будь-який час відмовитись від договору підряду.
Сторони у Контракті (з урахуванням змін) передбачили момент його припинення - 31.12.2015. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач після вказаного терміну виконував роботи за контрактом, що свідчить про відсутність продовження відповідних відносин та строку дії Договору.
За висновком, викладеним постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 розірвання Договору, який був припинений, на підставі ст.849 (ні ч.2, ні ч.4) є фактично неможливим.
Вище встановлено, що відповідач на адресу позивача надіслав претензію від 26.08.2021 в якій повідомив позивача, що керуючись частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України, відмовляється від контракту та вимагав повернення авансу.
Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо відмови відповідача від контракту на підставі ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що у претензії чітко визначена законодавча підстава для відмови від контракту ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України.
Пунктом 2 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша - третя, п'ята статті 203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, наявність підстав для оспорювання правочину, встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Також колегія суддів враховує висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 викладено такий висновок: "Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав ".
Як зазначив позивач у позовній заяві, даний позов спрямований на відновлення принципу правової визначеності, який опосередковує в собі стабільність правовідносин, за яких договір, що припинив свою дію, не може бути в подальшому розірваний на вимогу однієї із сторін. Крім того, обраний спосіб захисту, на думку позивача, має захистити його майновий інтерес, оскільки метою вчинення відповідачем оспорюваних правочинів є створення видимості застосування положень ст. 849 Цивільного кодексу України як законної підстави повернення авансу за контрактом №6-32/005 у справі №904/1956/18, не враховуючи фактичних витрат позивача на його виконання.
Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, та не свідчить про неможливість виконання підрядником робіт та їх прийняття замовником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18)). Право замовника відмовитись від договору, передбачене статтею 849 ЦК України, виникає лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20).
Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 908/288/20).
Враховуючи вищевикладене апеляційний господарський суд доходить висновку, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Апеляційний господарський суд зазначає, що поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов'язання" не є тотожними.
Слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним. Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.
Разом з тим, як було зазначено вище, не зважаючи на припинення строку дії спірного контракту, зобов'язання сторін, що виникли між сторонами до закінчення строку дії цього Договору, не є припиненими (обов'язок підрядника повернути невикористану суму авансу, обов'язок замовника оплатити виконані роботи).
У даному випадку сторонами у додаткових угодах № 11 від 14.04.2014 та № 12 від 28.05.2015 погоджено умови припинення контракту, зокрема повернення авансу у сумі 3 571 200,00 грн.
Направлення позивачем претензії від 26.08.2021 № 14/1708, у якій зазначено про відмову від договору, який вже і так припинено, та про повернення авансу, що узгоджено сторонами у додатковій угоді № 11 від 14.04.2014, ніяким чином не призвело до набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків жодною стороною.
Тоді як, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є саме дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. У даному випадку, визнання недійсною зазначеної претензії не призведе до зміни правовідносин між сторонами, за умов існування додаткової угоди від 14.04.2014 № 11 та закінчення строку дії договору.
За викладеного, не може бути визнано одностороннім правочином, а також визнано недійсною претензію, яка по суті не створює нові права та обов'язки у сторін спору.
Позивачем не доведено, яке його право порушено оспорюваною претензією і яке саме право позивача порушується такою односторонньою відмовою, в чому полягає його порушення та яким чином прийняте у справі рішення суду може бути виконано, тобто які саме майнові права позивача буде захищено та відновлено внаслідок задоволення позовних вимог.
По суті, позивач заперечує щодо покладення на нього обов'язку повернення авансу та заперечує визначений розмір авансу, оскільки вважає, що він не враховує фактичних витрат позивача на виконання робіт.
Проте, наявність/відсутність підстав для повернення позивачем певної суми авансу виникло не у зв'язку з надісланою відповідачем претензією, а виходячи з попередніх правовідносин сторін. При цьому, встановлення конкретної суми авансу, яка підлягає поверненню знаходиться за межами предмету спору даної справи.
Окрім того, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від спірного контракту та не зазначав про необхідність її скасування в частині вимоги про повернення авансу.
Отже, визнанням недійсною вказаної претензії не відбудеться захист прав позивача, які він вважає порушеними.
За викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.
10. Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 у справі № 904/8118/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 у справі № 904/8118/21 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14.03.2023
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя І.О. Вечірко
Суддя Т.А. Верхогляд