Житомирський апеляційний суд
Справа №761/34755/21 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422 КПК України Доповідач ОСОБА_2
07 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківський районний суд м.Києва від 03 листопада 2021 року,
Цією ухвалою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність уповноваженої особи СУ ДБР щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою вих.№4500/11 від 11.09.2021, подану в порядку ст.303 КПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, новим рішенням призначити новий судовий розгляд в Шевченківському районному суді м.Києва його скарги за вих. №4516/21 від 21.09.2021 на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у не внесенні відомостей заяви за вих.№ 4500/11 від 11.09.2021 про вчинене кримінальне правопорушення. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 11.09.2021 ним подано на ім'я повноважного керівника СУ ДБР заяву за вих. №4500/11 про вчинені суддями апеляційної інстанції ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 кримінальних правопорушень. Звертає увагу, що в цій заяві вказав всі елементи вчиненого злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона, всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, короткі обставини справи тощо, як і правову кваліфікацією за ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Разом з цим, станом на 21.09.2021 його у жодний із способів так і не було повідомлено повноважним керівником СУ ДБР або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей за вище зазначеною заявою. Звертає увагу, що вищевказана заява була вручена 13.09.2021 керівнику СУ ДБР, а копія листа від спеціаліста з Управління забезпечення діяльності ДБР підтверджує, що відомості його заяви так і не були внесеними до ЄРДР, а матеріали заяви переправленими до ТУ ДБР, на підставі ст.22 Закону України «Про звернення громадян». Таким чином, у відповідності до повідомлення ДБР, його заява про вчинені кримінальні правопорушення була розглянута не органом досудового розслідування, а Управлінням по роботі зі зверненнями громадян ДБР - в порядку ст.22 Закону України «Про звернення громадян». При цьому, звертає увагу, що ним фактично подано заяву про вчинені кримінальні правопорушення в порядку ст.214 КПК України, крім того, підслідність цієї заяви була зміненою до ТУ ДБР без попереднього внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, уповноважений працівник Управління по зверненню громадян ДБР перебрав на себе не властиві для нього функції прокурора (ч.7 ст.214 КПК України). Також, звертає увагу, що визначений ч.1 ст.214 КПК обов'язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. В свою чергу, слідчий суддя припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, зокрема, не викликала у судове засідання: суб'єкта оскарження - повноважного керівника СУ ДБР; "уповноважену особу" ДБР, про призначення якого у справі суду не було жодних доказів; "уповноважену особу" ДБР бездіяльність якого не оскаржувалася; покладалась на письмову відповідь уповноваженої особи ДБР, яка не наділена правом такого робити, бездіяльність не оскаржувано та яка не являється слідчим СУ ДБР; не надала правової оцінки тому, що уповноважена особа перевищила свої повноваження, адже не будучи слідчим, ані керівником СУ ДБР змінила підслідність заяви про вчинення кримінальних правопорушень; проводила судове засідання без участі керівника СУ ДБР; не витребувала і не досліджувала матеріали його звернення від керівника СУ ДБР; взамін розгляду скарги за вих.№4516/21 від 21.09.2021 вдалася до протиправного розгляду заяви за вих.№4500/11 від 11 09 2021 про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України; протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування; стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень; постановила ухвалу, ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду заяви за вих.№4500/11 від 11.09.2021, в порушення ч.3 ст.214 КПК; не надала правової оцінки відсутності повноважень в особи, яка розглядала його заяву, не внесення відомостей в ЄРДР при зміні підслідності заяви, проведення розгляду заяви в порядку Закону України «Про звернення громадян, в той час її подано в порядку КПК України; тощо. Вважає, що висновки слідчого судді не базуються на наявних у провадженні належних та допустимих доказах, а виключно на припущеннях слідчого судді. Вважає, що слідчий суддя постановивши ухвалу, допустила грубі порушення норм КПК, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а матеріали його скарги - поверненню до Шевченківського районного суду м. Києва для виконання вимог ст. 306-307КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
У відповідності до вимог ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до положень ст.7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін, диспозитивність та розумність строків розгляду справи.
Згідно зі ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вважає апеляційний суд, зазначених вимог кримінального процесуального законодавства слідчим суддею при розгляді скарги ОСОБА_6 було дотримано.
Так, відповідно до п.18 ч.1 ст.3, ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя здійснює у порядку, передбаченому цим Кодексом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні шляхом вирішення питань, винесених на його розгляд сторонами та віднесених до його повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Приписами ч.2 ст.214 КПК України зазначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Згідно з ч.4 ст.214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Внесення відомостей до ЄРДР урегульовано «Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення», затвердженим Наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року №298.
Згідно з п.1 глави 2 розділу 1 цього Положення, до реєстру вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
В свою чергу, в межах процедури оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий, прокурор або інша службова особа, дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
При цьому, зміст ч.1 ст. 214 КПК України не передбачає обов'язку слідчого, дізнавача, прокурора вносити до ЄРДР всі прийняті та зареєстровані ними заяви, зокрема, ті, що не містять у собі відомостей про склад кримінального правопорушення, передбаченого чинним КК України.
Таким чином, внесенню до ЄРДР підлягають відомості із заяв, в яких міститься виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а не із заяв чи повідомлень про події, у яких немає достатньої інформації, що вказує на вчинення кримінального правопорушення.
Підставами вважати, що в заяві (повідомленні) містяться відомості саме про злочин є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Відповідно до висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Як вбачається з матеріалів провадження №761/34755/21, 27.09.2021 до слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва, в порядку ст.303 КПК України, звернувся ОСОБА_6 зі скаргою на бездіяльність повноважного керівника СУ ДБР щодо невнесення відомостей до ЄРДР (т.1 а.п.4). У відповідності до змісту цієї скарги, 11.09.2021 засобами поштового зв'язку останній звернувся до ДБР з заявою від 11.09.2021 вих. №4500/11 про внесення відомостей до ЄРДР про вчинення суддями ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України, яка отримана уповноваженою особою ДБР 13.09.2021 (т.1 а.п.5-8).
Згідно витребуваної Житомирським апеляційним судом інформації з Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Києві від 27.02.2023 року встановлено, що до ТУ ДБР у м.Києві, надходила заява ОСОБА_6 від 11.09.2021 №4500/11 з листом Державного бюро розслідувань від 14.09.2021 №4330кзп/10-16-06-16226/21. За результатами розгляду цієї заяви заступником начальника першого слідчого відділу ТУ ДБР у м.Києві ОСОБА_10 , не встановлено підстав для прийняття рішення в порядку ст.214 КПК України, про що заявнику надано відповідь від 20.09.2021 №2924зкп/11-02-4854/21 (копію додано).
Слідчим суддею встановлено, що фактично заява ОСОБА_6 від 11.09.2021 вих. №4500/11 (т.1 а.п.5-8) про вчинення кримінального правопорушення за своїм змістом та суттю є незгодою останнього із процесуальними рішеннями у конкретній цивільній справі №754/16191/16-ц та не є повідомленням про злочини, які підслідні ДБР, оскільки містить інформацію, пов'язану із здійсненням судового провадження і не містить конкретних даних про вчинення вказаними особами корупційних кримінальних правопорушень.
З такими висновками погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки дійсно із змісту заяви ОСОБА_6 від 11.09.2021 вих. №4500/11 (т.1 а.п.5-8) вбачається, що, на суб'єктивне переконання заявника, суддями ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вчинено кримінально карані діяння при розгляді цивільної справи №754/16191/16-ц та прийнятими у цій справі відповідними процесуальними рішеннями. Тобто, в даному випадку, вище зазначена заява ОСОБА_6 фактично не є повідомленням про злочини, які підслідні ДБР, а містить виключно інформацію, пов'язану із здійсненням судового провадження №754/16191/16-ц, за відсутності встановлених конкретних даних про вчинення вказаними особами корупційних кримінальних правопорушень.
Крім того, в ході судового розгляду скарги слідчим суддею не встановлено обставин, які б свідчили, що повідомлення заявника ОСОБА_6 від 11.09.2021 вих. №4500/11 про кримінальне правопорушення містить передбачені ч.5 ст. 214 КПК України відомості та фактичні обставини, які могли б свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених чинним Кримінальним кодексом України.
Погоджується з таким висновком слідчого судді і суд апеляційної інстанції, оскільки, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_6 про кримінальне правопорушення, вона не містить жодних фактичних даних та обставин, які могли б свідчити про вчинення зазначеними в повідомленні особами кримінально-караного діяння, як і не містить жодних доказів на підтвердження такого, а тому наведене не може бути підставою для скасування рішення слідчого судді.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції бере до уваги і положення статей 126,129 Конституції України, статті 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у відповідності до яких - суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (вказана норма закону визнана конституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2011 від 12 липня 2011 року).
При цьому, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права під час здійснення правосуддя не може виключно кваліфікуватись як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до кримінальної відповідальності. У разі їх наявності, відповідні порушення усуваються за наслідками перегляду судового рішення вищестоящими судовими інстанціями, зокрема, в апеляційному та касаційному порядку, а також бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Отже, оцінка судових рішень, прийнятих суддею може бути надана виключно у межах встановленого законодавством процесуального контролю.
При цьому, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 від 2008 року до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на зверненні до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 від 2002 року згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
В даному випадку, саме з метою уникнення протиправного втручання в діяльність суддів, слідчий суддя, належним чином вмотивувавши своє рішення, обґрунтовано відмовив в задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність уповноваженої особи СУ ДБР щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою вих.№4500/11 від 11.09.2021.
На переконання суду апеляційної інстанції, слідчий суддя під час розгляду скарги ОСОБА_6 перевірив дотримання органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального законодавства та дійшов правильного висновку про законність невнесення відповідними посадовими особами ДБР відомостей до ЄРДР. В свою чергу, процесуальні дії уповноважених осіб ДБР, в основному є відповідними вимогам КПК України.
В зв'язку з викладеним апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання ОСОБА_6 на те, що в заяві ним послідовно зазначені обставини вчинення кримінальних правопорушень та наведено докази на підтвердження даного факту.
Істотних порушень вимог положень КПК України, які були б безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів апеляційної інстанції не виявлено.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківський районний суд м.Києва від 03 листопада 2021 року, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність уповноваженої особи СУ ДБР щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою вих.№4500/11 від 11.09.2021, подану в порядку ст.303 КПК України, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :