Справа № 359/1416/22
Провадження № 2/359/341/2023
27 лютого 2023 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Русан А.М.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив :
09 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просила : визнати спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_2 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,022 га за цією ж адресою; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частини вартості будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 в розмірі 60401 грн. 00 коп. та частину вартості земельної ділянки площею 0,022 га за цією ж адресою в розмірі 9288 грн. 15 коп.; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію частини вартості транспортного засобу марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 155 000 грн. 00 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 29746 грн. 15 коп., які складаються з витрат на правову допомогу в розмірі 27500 грн. 00 коп. та судового збору в розмірі 2246 грн. 15 коп.
Вимоги обґрунтовано тим, що 3 23 листопада 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 квітня 2021 року. За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність наступне майно : 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,022 га за цією ж адресою; транспортний засіб марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 . Дане майно зареєстровано та знаходиться у користуванні відповідача, у зв'язку з чим ОСОБА_1 , зважаючи на вимоги ст. 60, 69, 71 СК України та ст. 183, 364 ЦК України просила позов задовольнити.
Ухвалою суду від 17 лютого 2022 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
20 червня 2022 року відповідач подав відзив на позов, яким позовні вимоги ОСОБА_1 визнав частково, а саме : не заперечував щодо задоволення вимог про визнання вказаного в позовній заяві майна спільною сумісною власністю подружжя; щодо визначеного ОСОБА_1 розміру вартості частини транспортного засобу марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 155 000 грн. 00 коп., які згоден компенсувати позивачу. Проте не погодився з вимогами про компенсацію вартості частини 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,022 га за цією ж адресою, оскільки відповідач не чинить перешкод позивачу у користування даним майном, вона не надала суду доказів неподільності даного майна чи неможливості встановлення порядку їх спільного користування будинком та земельною ділянкою. Відтак, в цій частині ОСОБА_2 , просив відмовити у задоволенні позову щодо необхідності стягнення грошової компенсації. Крім того, витрати на правнич3у допомогу відповідач визнав також частково та просив задовольнити дану вимогу лише на суму в розмірі 5000 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 21 червня 2022 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до судового розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони та їх представники до суду не з'явились. Разом з тим, представник позивача подав заяву, якою позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, а представник відповідача подала заяву, якою позовні вимоги визнала частково та просила врахувати суд доводи, наведені у відзиві на позов.
Дослідивши подані заяви представниками сторін, повно і всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року, ухваленого у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно вимог ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справед- ливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстро-ваний у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
За змістом ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встанов-лення правовідношення.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 23 листопада 2002 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , у зв'язку з чим подружжю присвоєно єдине прізвище - ОСОБА_4 . Наведене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 виданого виконкомом Салтиківської сільської ради Конотопського району Сумської області та записами в паспорті позивача на аркуші 10 в розділі «Сімейний стан».
Від цього шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 виданого 09 серпня 2005 року виконкомом Дубов'язівської селищної ради Конотопського району Сумської області.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 квітня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Судове рішення набрало законної сили 25 травня 2021 року.
Згідно ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, обставини, наведені вище, в силу вимог ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню, оскільки визнаються, не заперечуються сторонами, підтверджуються належ-ними доказами та судовим рішенням, що набрало законної сили. Крім того, у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання сторонами у справі.
За час шлюбу сторонами, як подружжям, набуте наступне майно : транспортний засіб марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 .
Наведене підтверджується свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , згідного якого власником спеціалізованого причіпа марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 з 21 березня 2018 року є ОСОБА_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , згідного якого власни-ком транспортного засобу марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 з 19 липня 2018 року є ОСОБА_2 ..
Дане майно, згідно листа Територіального сервісного центру МВС № 5942 в Сумській області від 18 серпня 2021 року за № 31/18/5942-К-2аз, набуто відповідачем на підставі договорів купівлі - продажу за № 5942/2018/867508 та № 5942/2018/867207 від 21 березня 2018 року.
Доказів того, що на час розгляду справи і ухвалення судового рішення дане майно відчужено відповідачем третім особам, сторонами у справі до суду не надано.
Судом також враховано, що ОСОБА_2 погодився з визначеним позивачем розміром частини вартості камазу та причіпа в розмірі 155 000 грн. 00 коп.
Крім того, у шлюбі ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 31 березня 2011 року набуто у власність 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,022 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за цією ж адресою.
Наведене підтверджується витягом про державну реєстрацію прав сформованого 21 липня 2011 року за № 30760800, витягом з Державного реєстру правочинів від 31 березня 2011 року за № 9735797, Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 333370 виданого відповідачу щодо земельної ділянки площею 0,0220 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою : АДРЕСА_1 .
Згідно довідки про оцінку вартості об'єкта нерухомості вартість вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:02:003:0146 станом на 17 вересня 2021 року становить 18 576 грн. 31 коп.
Відповідно технічного паспорту від 02 листопада 2011 року складеного на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 його власниками є : ОСОБА_6 - 39/50 частин (квартира АДРЕСА_2 ), яка складається з : І-веранда 17,4 кв.м., 1-житлова кімната 11,3 кв.м., 2- житлова кімната 15,0 кв.м., всього 26,3 кв.м., та ОСОБА_2 - 11/50 частин (квартира АДРЕСА_3 ), яка складається з :1- житлова кімната 11,1 кв.м., 2- житлова кімната 10,2 кв.м., всього 21,3 кв.м..
Згідно Звіту про оцінку майна сформованого ФОП ОСОБА_7 щодо вказаного домоволодіння, його ринкова вартість станом на 17 вересня 2021 року становить 549100 грн. 00 коп.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі за № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі за № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі за № 404/1515/16-ц.
За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно вимог ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За змістом ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряд-жання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встанов-леними ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У пункті 23 вказаного Пленуму вказано, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопи-чення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуван-ням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Відповідно ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У пунктах 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Відповідно ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Частиною 3 ст. 364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Верховний суд України у постанові від 16 січня 2012 року за № 6-81цс11 зазначив, що ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.
Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі за № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) дійшла висновку про те, що приписи ч. 4, 5 ст. 71 СК України, ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст. 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законно-давство України не вимагає. Платоспроможність не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.
Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподіль-ній речі (близькі за змістом висновки висловлено, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Частини 4, 5 ст. 71 СК України не передбачають обов'язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов'язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.
Аналогічні висновки викладеного у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 711/3032/19 (провадження № 61-16484св21).
Зважаючи на вказане та часткове визнання ОСОБА_2 позовних вимог, суд вважає за можливе позов ОСОБА_1 щодо визнання : 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,022 га за цією ж адресою; автомобіля марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіпа марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 спільною сумісною власністю позивача та відповідача; 2) стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації частини вартості транспортного засобу марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіпа марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 155 000 грн. 00 коп., задовольнити.
Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації вартості частини від 11/50 частин домоволодіння та земельної ділянки суд зазначає наступне.
Позивачем, всупереч вимог ст. 76-82 ЦПК України, не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що : 1) дане майно є незначним; 2) воно не може бути виділеним в натурі; 3) будинок та земельна ділянка є неподільними, 4) спільне володіння і користу-вання домоволодінням та земельною ділянкою є неможливим.
Відтак, суд відмовляє у задоволенні даної вимоги ОСОБА_1 , оскільки присуджен-ня грошової компенсації, у відповідності до ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України, застосовується до неподільних речей та вони присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Натомість, земельна ділянка та частина у домоволодінні можуть бути поділені між сторонами.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребу-ванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 2246 грн. 89 коп. Наведене підтверджується квитанцією № 0.0.2442680888.1 від 02 лютого 2022 року.
Позовні вимоги задоволено на 31,02 % (69 689, 15 / (224 689, 15 / 100)), у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 696 грн. 99 коп. ((2246, 89 / 100) х 31,02 %).
Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 3, 18, 21, 60, 61, 63, 65, 68-71 СК України, ст. 355, 364-365, 368 ЦК України, ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 259-263, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, житловою площею 21,3 кв.м., та земельну ділянку площею 0,0220 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частини автомобіля марки «КАМАЗ 5511» державний номерний знак НОМЕР_1 та частини причепу марки «НЕФАЗ 8560-012-02» державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 155 000 (сто п'ятдесят п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
В задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 696 (шістсот дев'яносто шість) гривень 99 (дев'яносто дев'ять) копійок.
Позивач : ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_7 , паспорт НОМЕР_8 виданий 13 червня 2003 року Конотопським МРВ УМВС України в Сумській області.
Відповідач : ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_9 , відомості про паспорт невідомі.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів,який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляцій-ного перегляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 08 березня 2023 року.
Суддя Л.В. Яковлєва