вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.03.2023м. ДніпроСправа № 904/1189/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Риженко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
Відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Донскової Алли Гаврилівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлана Володимирівна ,м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії
Представники:
Від позивача:не з'явився
Від відповідача-1: не з'явився
Від відповідача-2: не з'явився
Від третьої особи: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" та Відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Донскової Алли Гаврилівни, в якому просить:
- визнати недійсним технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, виданий 18.05.2020 на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" фізичною особою-підприємцем Донсковою А.Г., інвентаризаційна справа №019-20;
- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс" (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21885304) на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2128316412110 автостоянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Лісового, будинок 46, що внесений до Державного реєстру прав на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни від 21.07.2020 №53236155;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс" (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21885304) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0, 5978 га, розташованої на мікрорайоні Східний-3 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу (кадастровий номер 1211000000:03:001:0002), шляхом демонтажу за власний рахунок розміщених на ній пропускного пункту загальною площею 29, 4 кв.м. та інших споруд і парканів та привести земельну ділянку у придатний для використання стан.
Ухвалою від 24.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання на 14.06.2022.
26.05.2022 від Відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 30.05.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції відмовлено, у зв'язку із зайнятістю майданчиків для проведення відеоконференцій в суді на призначену дату та час судового засідання.
30.05.2022 від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання рішенням чинності по справі № 904/105/20.
Клопотання мотивоване тим, що позивач ставить перед судом вимоги щодо приведення земельної ділянки 1211000000:03:001:0002 у придатний для використання стан та усунення перешкод для її використання, саме стан земельної ділянки і правові підстави щодо правомірності її знаходження у відповідача-1 є предметом дослідження та оцінки у справі № 904/105/20.
08.06.2022 від відповідача-1 надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечив.
08.06.2022 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
13.06.2022 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та призначення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.
14.06.2022 сторони в судове засідання не з'явилися.
Ухвалою від 14.06.2022 зупинено провадження у справі № 904/1189/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №904/105/20.
13.07.2022 справу № 904/1189/22 направлено до Центрального апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги Криворізької міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2022 апеляційну скаргу Криворізької міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 задоволено. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2022 про зупинення провадження у справі № 904/1189/22 скасовано.
Справу № 904/1189/22 направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.
26.08.2022 від відповідача-1 надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 05.09.2022 поновлено провадження у справі № 904/1189/22 та задоволено заяву відповідача-1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
14.09.2022 від позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 15.09.2022 задоволено заяву Криворізької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
19.09.2022 позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив.
Відповідач-2 в підготовче засідання не з'явився.
Ухвалою від 19.09.2022 відкладено підготовче засідання на 04.10.2022.
03.10.2022 від позивача до суду надійшли пояснення, в яких він просив залучити до участі у справ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача Державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлану Володимирівну.
03.10.2022 від відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
04.10.2022 позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, надав заперечення на заяву позивача про залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача Державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлану Володимирівну.
Відповідач-2 в підготовче засідання не з'явився.
Ухвалою від 04.10.2022 відкладено підготовче засідання на 10.10.2022.
10.10.2022 підготовче засідання не відбулося у зв'язку із масштабною повітряною тривогою та ракетними обстрілами на території України, зокрема Дніпропетровській області та м. Дніпрі.
10.10.2022 від відповідача-1 надійшло клопотання, в якому він просив суд зобов'язати надати Криворізьку міську раду оригінал Акту приймання-передачі в оренду земельної ділянки за договором від 02.10.2007 № 883.
Ухвалою від 14.10.2022 відкладено підготовче засідання на 08.11.2022.
08.11.2022 позивач в підготовче засідання не з'явився.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив.
Відповідач-2 в підготовче засідання не з'явився.
Ухвалою від 08.11.2022 Заяву Криворізької міської ради про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлану Володимирівну.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" про витребування доказів задоволено. Зобов'язано Криворізьку міську раду до наступного судового засідання надати копію Акту приймання-передачі в оренду земельної ділянки за договором від 02.10.2007 № 883, завірену належним чином та докази направлення копії даного Акту відповідачам.
Відкладено підготовче засідання на 28.11.2022.
28.11.2022 позивач, відповідач-2 та третя особа в підготовче засідання не з'явилися.
Позивач направив клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Відповідач проти задоволення клопотання позивача не заперечив.
Ухвалою від 28.11.2022 відкладено підготовче засідання в межах розумного строку на 20.12.2022.
20.12.2022 позивач в підготовче засідання не з'явився, повторні вимоги суду не виконав, витребувані документи не надав.
Відповідач-1 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Суд відхиляє дане клопотання, оскільки строки підготовчого провадження вичерпано.
Відповідач-2 та третя особа в підготовче засідання не з'явилися.
Ухвалою суду від 20.12.2022 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 23.01.2023.
02.01.2023 від позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 05.01.2023 задоволено заяву Криворізької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
23.01.2023 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті позовних вимог. Оголошувалась перерва до 09.02.2023.
09.02.2023 в судовому засіданні суд заслухав вступне слово відповідача-1.
Судом оголошено відзив відповідача-2.
Позивач в судове засідання не з'явився.
Судом досліджено докази, наявні в матеріалах справи.
Ухвалою від 09.02.2023 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті позовних вимог в межах розумного строку до 02.03.2023.
02.03.2023 в судовому засіданні продовжено дослідження доказів.
Позивач та відповідач-1 надали усні пояснення.
Відповідач-2 та третя особа в підготовче засідання не з'явилися.
Ухвалою від 02.03.2023 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті позовних вимог в межах розумного строку до 07.03.2023.
07.03.2023 сторони в судове засідання не з'явилися.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
07.03.2023 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, прийнято вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на автостоянку, розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лісового, 46, яка складається з пропускного пункту літ.А загальною площею 29,4 кв.м., вбиральні літ.Б, навіс літ.В, огорода №1, ворота №2, вимощення І за відповідачем-1 була проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги до Відповідача-2 фізичної особи-підприємця Донскої А.Г. про визнання недійсним технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, виданий 18.05.2020 на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" фізичною особою-підприємцем Донсковою А.Г., інвентаризаційна справа № 019-20 (надалі - технічний паспорт) позивач послався на невідповідність технічного паспорту вимогам наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127, яким затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна зазначивши про порушення, які мали місце на думку позивача при проведені технічної інвентаризації та складання технічного паспорту.
Одночасно з цим Позивач зазначив про невідповідність технічного паспорту положенням ДБН В.2.-9:2018 і вважає, що у державного реєстратора, який здійснював держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно не було жодних підстав проводити державну реєстрацію прав з підстав невідповідності, на думку Позивача, технічного паспорту вимогам закону, і з цих підстав Позивач вважає належним способом захисту своїх прав визнання технічного паспорту недійсним.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА-1.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, зазначив, що заявлена Позивачем до нього позовна вимога про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс" (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21885304) на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2128316412110 автостоянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Лісового, будинок 46, що внесений до Державного реєстру прав на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни від 21.07.2020 №53236155 без належного правового обґрунтування та за відсутності доказів, які б свідчили про неправомірність дій державного реєстратора при здійсненні державної реєстрації цих прав, яка встановлена в судовому або адміністративному порядку, за відсутності встановлення фактів неправомірного набуття відповідачем об'єктів нерухомого майна в порушення вимог закону, не доведення Позивачем під час розгляду справи в суді, скасування або визнання недійсним правовстановлюючих документів, на підставі яких у Відповідача-2 виникло право власності на нерухоме майно.
Відповідач-1 зазначив, що рішення виконкому Криворізької міської ради від 10.02.2021 № 79 «Про скасування наказу департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради від 30.06.2020 № 195-А «Про несення зміни в адресу об'єкта нерухомого майна», на яке посилається позивач, було оскаржено в судовому порядку та згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/13364/21 від 03.12.2021 визнано протиправним та скасовано.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА-2.
Відповідач-2 проти проти позовних вимог заперечив, зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання технічного паспорту недійсним не забезпечить поновлення його прав, як власника земельної ділянки, оскільки технічний паспорт не є правовстановлюючим документом на об'єкт нерухомого майна та не підтверджує факт набуття права власності на нерухомість.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс" на об'єкт нерухомого майна; наявність підстав для зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0, 5978 га, розташованої на мікрорайоні Східний-3 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу шляхом демонтажу за власний рахунок розміщених на ній пропускного пункту загальною площею 29, 4 кв.м. та інших споруд і парканів та привести земельну ділянку у придатний для використання стан.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Заявлена Позивачем позовна вимога до Відповідача-1 про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс" на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2128316412110 автостоянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Лісового, будинок 46, що внесений до Державного реєстру прав на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни від 21.07.2020 №53236155 без належного правового обґрунтування та за відсутності доказів, які б свідчили про неправомірність дій державного реєстратора при здійсненні державної реєстрації цих прав, яка встановлена в судовому або адміністративному порядку, за відсутності встановлення фактів неправомірного набуття відповідачем об'єктів нерухомого майна в порушення вимог закону, не доведення Позивачем під час розгляду справи в суді, скасування або визнання недійсним правовстановлюючих документів, на підставі яких у Відповідача-2 виникло право власності на нерухоме майно.
Позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилається на невідповідність технічного паспорту вимогам наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127, яким затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна зазначивши про порушення, які мали місце на думку позивача при проведені технічної інвентаризації та складання технічного паспорту.
Одночасно з цим Позивач зазначив про невідповідність технічного паспорту положенням ДБН В.2.-9:2018 і вважає, що у державного реєстратора, який здійснював держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно не було жодних підстав проводити державну реєстрацію прав з підстав невідповідності, на думку Позивача, технічного паспорту вимогам закону, і з цих підстав Позич вважає належним способом захисту своїх прав визнання технічного паспорту недійсним.
Заявлена позовна вимога Позивача про визнання недійсним технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, виданий 18.05.2020 на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" фізичною особою-підприємцем Донсковою А.Г., інвентаризаційна справа №019-20 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Технічний паспорт на будинок не є актом нормативного або індивідуального характеру, який може бути оскаржено у спосіб, встановлений законом.
Нормативно-методологічне забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна, порядок та методика проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд регулюються Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127(далі - Інструкція).
Інструкція визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів. До об'єктів, що підлягають технічній інвентаризації, належать: багатоквартирні житлові будинки, гуртожитки; одноквартирні (садибні) житлові будинки; багатофункціональні будинки і комплекси; будинки і споруди громадського та виробничого призначення, інженерні мережі, елементи благоустрою тощо; господарські будівлі (сараї (хліви), гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, сміттєзбірники тощо); господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо); садові та дачні будинки, гаражі (що не відносяться до господарських: багатоповерхові, підземні, одноповерхові-блокові); захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони).
Технічній інвентаризації підлягають як квартири, житлові будинки та гуртожитки загалом, так і їх основні елементи: секції; поверхи (надземні, цокольні, підвальні, технічні, мансардні); сходово-ліфтові вузли; квартири (групи квартир); квартири в одноквартирних (садибних) житлових будинках; кімнати, житлові осередки, секції у гуртожитках.
Технічну інвентаризацію проводять у таких випадках: 1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; 2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт; 3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об'єднання об'єкта нерухомого майна або виділення частки з об'єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об'єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об'єкт приймався в експлуатацію; 4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, зазначених у пункті 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника (пункт 6 розділу І Інструкції).
Технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб'єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (пункт 2 розділу І Інструкції).
Складовими частинами технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами є: 1) схема розташування будівель та споруд; 2) експлікація до схеми розташування будівель та споруд; 3) план будинку садибного типу; 4) експлікація приміщень будинку садибного типу; 5) характеристика будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (пункт 13 розділу І Інструкції).
Інформація, яка міститься в технічних паспортах, має відповідати матеріалам технічної інвентаризації (пункт 28 розділу І Інструкції).
Верховним Судом України сформовано правову позицію щодо подібних правовідносин пов'язаних з оскарженням в судовому порядку технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, яка викладена в Постанові від 09.02.2022р. № 752/9104/18 про визнання недійсним та скасування технічного паспорта від 24 жовтня 2008 року на житловий будинок.
З огляду на норми Інструкції Верховний Суд зазначає, що технічний паспорт на будинок не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю - це лише документ, який фіксує технічні дані об'єкта; не має строку дії.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочинам, на відміну від деяких інших підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (наприклад, юридичних та фактичних вчинків, заподіяння шкоди тощо), властиве правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.
Оскільки технічний паспорт на будинок не є правовстановлюючим документом на будинок, а лише констатує його наявність із зазначенням адреси, плану та технічних характеристик, то відповідно не може бути визнаний недійсним. Скасування технічного паспорта також не передбачено нормами законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частини першої, другої статті 16 ЦК України).
Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до суду, а статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав.
Обраний спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
У рішенні від 31липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Верховний Суд зазначає, що обраний Позивачем спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, має значення для вирішення судом питання про ефективність судового захисту цивільного права або інтересу.
За наведених обставин вимога Позивача про визнання недійсним технічного паспорту об'єкта нерухомого майна не може вважатись належним та ефективним способом відновлення порушених прав, а тому не підлягає задоволенню судом у даній справі.
Відповідно до правової позиції Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25.04.2017р. у справі №816/1774/15, в разі якщо предметом оскарження є невідповідність дій державного реєстратора вимогам закону, який на думку Позивача вчинив протиправні дії з реєстрації речового права на нерухоме майно, то дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень і такий спір не є спором про право і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Доводи Позивача під час розгляду справи ґрунтувались на неправомірних, на думку Позивача, діях державного реєстратора, одночасно з цим Позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що державний реєстратор допустив відповідні порушення вимог законодавства при здійсненні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за Відповідачем-1.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Як свідчать матеріали справи за Відповідачем-1 до 01.01.2013р. були зареєстровані речові права на нерухоме майно органом, що на час виникнення цих прав був визнаний державою, як уповноважений та компетентний орган з реєстрації речових прав і підставою реєстрації цих прав за Відповідачем-1 згідно матеріалів справи, є рішення виконкому Криворізької міської ради ради народних депутатів від 13.11.1996р. №529 та акт №1 прийому робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі тимчасової автостоянки, мкрн. «Східний-2,-3» на 100 - 150 місць від 21 квітня 1997 року, які були видані на підставі реєстраційного посвідчення КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію за ТОВ «Форс» права власності від 01.04.1998р.
На час розгляду справи в суді Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про скасування або визнання недійсним правовстановлюючих документів, на підставі яких за Відповідачем- 1 було здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Матеріали справи також не містять доказів реєстрації речових прав на нерухоме майно, щодо яких державним реєстратором виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни 21.07.2020р., на час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Форс», за іншою особою, оспорювались або не визнавались в установленому законом порядку, водночас до моменту проведення державної реєстрації прав за Відповідачем-1, орган уповноважений на проведення первісної реєстрації підтвердив, що такі права були зареєстровані відповідно до закону - довідка Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» №36813-ю від 10.01.2018р.
Стаття 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами ст.23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.
Відповідають приписам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і дії державного реєстратора, згідно якого державний реєстратор лише посвідчує відповідні права особи і реєстрація права власності не є тотожною набуттю права власності на нерухоме майно, так як державний реєстратор при прийнятті рішення та реєструючи право власності перевіряє наявність у особи правовстановлюючих документів, на підставі яких виникло таке право, перевіряє відсутність в державному реєстрі вже зареєстрованих речових прав на нерухоме майно і тільки після цього здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Згідно п.14 постанови Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, яка діяла на момент проведення реєстраційних дій державним реєстратором з реєстрації за ТОВ «Форс» прав на нерухоме майно у зв'язку з впорядкуванням адреси об'єкта нерухомого майна, встановлено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно була здійснена державним реєстратором Поліщук С.В. з дотриманням вимог вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України в частині зупинення розгляду заяви ТОВ «Форс» про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, про що було прийняте відповідне рішення, і після проведення відповідних дій, пов'язаних з отриманням від бюро технічної інвентаризації КП «БТІ м.Кривий Ріг» необхідних документів щодо проведення реєстрації права власності за Відповідачем-1 та відсутності зареєстрованих речових прав за іншими особами за новою адресою об'єкта нерухомого майна і лише після отримання таких даних від органу, який на час виникнення прав на нерухоме майно здійснював державну реєстрацію, - державний реєстратор провів державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Форс». На час отримання документів проведення державної реєстрації було правомірно зупинене державним реєстратором.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв, виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав, встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв, перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень, прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав), відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником, видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
В матеріалах справах знаходиться витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.07.2020р., згідно якого Відповідач-1 09.07.2020р. звернувся з відповідною заявою встановленого зразка та переліком документів для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а державна реєстрація цих прав була здійснена державним реєстратором виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук С.В. 21.07.2020р. шляхом прийняття відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 53236155 від 21.07.2020р. 18:57:42, Поліщук Світлана Володимирівна, Виконавчий комітет Криворізької міської ради, Дніпропетровська обл.
На момент виникнення права власності на спірне нерухоме майно діяв Закон України «Про власність».
Відповідно до ст.26 Закону України «Про власність» об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.
Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству наказом №56 від 13.12.1995р. затверджені Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, які розроблені з метою впровадження державної системи реєстрації, обліку та оцінки вартості нерухомого майна, а також системи нагляду і контролю за його використанням та утриманням.
Відповідно до наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995р. «Про затвердження Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб» (п.2.2.) реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); при реєстрації об'єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення.
Якщо на правовстановлюючому документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.
Пунктом 9 додатку №1 цих Правил визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, і цими документами є рішення про відведення земельної ділянки або акт про право власності на земельну ділянку для будівництва об'єкта, і акт прийняття цього об'єкта в експлуатацію, затверджений рішенням місцевого органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Згідно п 1.2. наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995р. «Про затвердження Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб» Правила встановлюють порядок державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.
Виходячи з приписів п.1.3. цього наказу, згідно якого Правила діяли на території України і були обов'язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями.
Проведення державної реєстрації шляхом видачі Криворізьким бюро технічної інвентаризації відповідно до реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці, яке за своїм змістом повністю відповідає вимогам додатку №6 цих Правил, вказує на дотримання органом державної реєстрації, яким на той час відповідно до п.1.4. цих Правил було Криворізьке бюро технічної інвентаризації, вимог закону і орган місцевого самоврядування не має жодних правових підстав ставить під сумнів проведення такої реєстрації, тим більше заперечувати щодо виникнення у відповідача прав на нерухоме майно та їх існування на спірній земельній ділянці.
Позивачем при зверненні до суду додані до матеріалів позовної заяви наступні документи: копія реєстраційного посвідчення про реєстрацію за ТОВ «Форс» права власності від 01.04.1998р.; копія рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів від 13.11.1996р. №529; копія акту №1 прийому робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі тимчасової автостоянки, мкрн. «Східний-2,-3» на 100 - 150 місць від 21 квітня 1997 року., -які не були оскаржені як в адміністративному, так і судовому порядку з моменту їх прийняття і є чинними на момент розгляду справи №904/1189/22 в суді, що свідчить про протиправність висновків позивача про те, що об'єкт нерухомого майна відповідачем був збудований на спірній земельній ділянці самочинно і у державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни, начебто, не було підстав для проведення державної реєстрації цього об'єкта нерухомого майна у зв'язку зі зміною адреси об'єкта нерухомого майна.
Матеріали справи містять офіційний документ Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» - довідку від 10.01.2018р. №36813-ю, згідно якої орган, що здійснив реєстрацію прав на нерухоме майно за ТОВ «Форс», підтвердив, що така реєстрація була здійснена на підставі відповідних правовстановлюючих документів та з моменту проведення такої реєстрації не вносились жодні зміни до зареєстрованих прав власності на нерухоме майно, що водночас підтверджує необхідність застосування до даних правовідносин положень Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в частині визнання державою права власності, що виникло у ТОВ «Форс» до 01.01.2013р. і було зареєстровано уповноваженим державою органом.
Не знайшли підтвердження доводи Позивача, що Відповідач-1 не мав права на об'єкти нерухомого майна і розміщення їх було здійснено самочинно, тобто ставиться питання перед судом про невідповідність вимогам закону документів, на підставі яких було зареєстровано таке право судом підлягають застосуванню висновки зроблені Верховним Судом в справі №922/1418/19, які викладені в Постанові від 26.02.2020р. «Про скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна».
В зазначеній справі суд встановив:
«…відповідач-1 отримав право власності на спірну будівлю на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 05.10.1995 №725, на підтвердження чого він отримав реєстраційне посвідчення від 09.02.1996., на момент отримання реєстраційного посвідчення відповідавчем-2 були чинними Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 №56. Відтак, набуття прав на спірний об'єкт відповідачем-1 відбулось відповідно до вимог чинного на той момент законодавства».
Відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» держава визнає право власності, які виникли і зареєстровані стосовно нерухомого майна на момент набуття чинності цього закону (ст. 3 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Визнаючи правомірним набуття особою права власності за законодавством, що діяло на той час, що мало місце і під час набуття Відповідачем-1 прав власності на об'єкт нерухомого майна, Верховний Суд зазначив, що гарантії прав власності та незмінність правового становища особи, яка правомірно набула таке право, підтверджується і рішеннями Європейського суду з прав людини, згідно яких є важливим принцип належного урядування, що передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Отже враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що набуття Відповідачем-1 прав на спірний об'єкт відбулось правомірно.
Правомірність дій державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни по проведенню державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у зв'язку з впорядкуванням адреси нерухомого майна та прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення у формі наказу Департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради від 30.06.2020 №195-А «Про внесення зміни в адресу об'єкта нерухомого майна» знайшло своє підтвердження під час розгляду справи виходячи з доказів, які містяться в матеріалах справи.
Правомірність прийняття компетентним органом рішення - наказу Департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради від 30.06.2020 №195-А «Про внесення зміни в адресу об'єкта нерухомого майна», на підставі якого було прийнято рішення державним реєстратором про реєстрацію нерухомого майна за новою адресою знайшло підтвердження виходячи з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/13364/21 від 25.10.2021 року, яким визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 10.02.2021 року №79 «Про скасування наказу департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради від 30.06.2020 №195-А «Про внесення зміни в адресу об'єкта нерухомого майна», яке набуло законної сили.
Згідно постанови Верховного Суду у справі №921/403/17-г/6, суд зазначив, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів.
Верховний Суд підтвердив уставлену судову практику, що державним реєстратором здійснюється лише підтвердження факту набуття зміни або припинення прав на нерухоме майно, при цьому державний реєстратор не наділений повноваженнями щодо оцінки на предмет відповідності вимогам закону наданих заявником документів для проведення державної реєстрації прав, і перевіряє лише чинність цих документів та їх відповідність щодо переліку тих документів, згідно яких законодавець визначив можливість проведення реєстрації речових прав, і в даних спірних правовідносинах державним реєстратором було здійснено таку перевірку і перелік наданих ТОВ «Форс» для реєстрації правовстановлюючих документів був достатнім для прийняття відповідного рішення в силу закону, що доречи і не заперечує сам Позивач зазначаючи в позовній заяві підстави проведення такої реєстрації, і це в сукупності свідчить про те, що державний реєстратор відповідно до вимог закону прийняв законне та обґрунтоване рішення про реєстрацію речового права на нерухоме майно за Відповідачем-1, а вимоги про скасування такої реєстрації, які містяться в позовній заяві Позивача, є незаконними та такими, що не підлягають задоволенню судом виходячи з вищенаведеного.
Постановою Великої Палати Верховного Суду України у справі №910/10987/18 від 24.01.2020 сформована відповідна правова позиція щодо спірних питань, яку ТОВ «Форс» просить суд застосувати до спірних правовідносин.
Верховний Суд України в даній справі надаючи правовий висновок виходив з того, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми, як зазначено в Постанові, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас») записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та не скасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вирішенні питань, пов'язаних з правом власності на майно, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 03.04.2018 у справі № 922/1645/18.
Суд також приймає до уваги позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.06.2018 у справі №925/797/17, згідно якої "оскільки рішення міської ради та її виконавчого комітету, які стали підставами для видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності та реєстрації речових прав на нерухоме майно, не скасовані та є чинними, визнати це свідоцтво недійсним не можна.
Виходячи з того, що на даний час товариством підтверджено як виникнення, так і реєстрація права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, вимоги Позивача про звільнення земельної ділянки Відповідачем-1 шляхом демонтажу об'єктів, статус яких є підтвердженим як об'єкти нерухомого майна, є незаконними з урахуванням правової позиції Верховного Суду України викладеної у відповідній постанові, прийнятої за результатами перегляду в касаційному порядку аналогічної справи та застосуванням інших рішень Верховного Суду України.
Так, Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року в справі №902/341/17 вказав, що виходячи з положень статті 377 ЦК України, статей 120, 125 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 22.02.2005, "Федоренко проти України" від 01.06.2006).
Верховним Судом України констатовано, що за наявності прав власності у відповідача на нерухоме майно закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, на якій розташована ця нерухомість, не може бути підставою для обмеження права на користування земельною ділянкою особою, об'єкти нерухомого майна якої розміщені на цій земельній ділянці. Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому майна та передати її в натурі позивачеві є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлями.
Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази надані Відповідачем-1, які не спростовані Позивачем, що з моменту прийняття рішення органом місцевого самоврядування про впорядкування адреси нерухомого майна, що належить на праві власності Відповідачу-1, відбулися зміни і в даних про адресу місцезнаходження даного суб'єкта господарювання, дані про місце знаходження керівного органу суб'єкта господарювання, зміни до податкових, статистичних даних Відповідача-1.
Згідно постанови Верховного Суду України від 15.10.2019р. у справі №903/879/18 сформовано правову позицію щодо недопустимості суперечливої поведінки.
Верховним Судом констатовано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Матеріали справи містять докази ( документи ) підписані уповноваженими особами Позивача та направлені на подальше врегулювання земельних відносин з Відповідачем-1, а саме: копія відповіді секретаря Криворізької міської ради Маляренка С. від 28.11.2013р. на звернення ТОВ «Форс» від 11.11.2013р. «Про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки укладеною»; копія додаткової угоди підготовленою Криворізькою міською радою про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 07.11.2007р. за №040710800883 та внесення змін до нього з зазначенням даних щодо розміщення на земельній ділянці об'єкта нерухомого майна відповідно до реєстраційного посвідчення КБТІ від 01.04.1998р. №1681; копія рішення Криворізької міської ради №1427 від 26.09.2012р., зміст яких вказує на те, що Позивачем було надано згоду на подальше використання Відповідачем-1 спірної земельної ділянки і заявлені позовні вимоги Позивача по усуненню перешкод в користуванні земельної ділянки за цих обставин свідчить про суперечливу поведінку позивача і з цих підстав не підлягає задоволенню.
Вимоги Позивача про припинення права власності Відповідача-1 з посиланням на те, що на момент проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно 21.07.2020р. у Відповідача-1 не було правових підстав на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, підлягає відхиленню судом з огляду на непорушність права власності гарантованого Конституцією України, а також з огляду на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 17 січня 2019 року у справі №708/254/18 та від 12 червня 2019 року у справі №916/1986/18.
Верховний Суд у справі №916/1986/18 констатував, що право власності на спірний об'єкт становить майно, яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, Серков проти України) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Енігма 2013 на спірний об'єкт становить майно, яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Зеленчук та Цицюра проти України зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання законів. Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду.
Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
В питаннях оцінки пропорційності Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду, за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції, Булвес АД проти Болгарії). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Крім цього, частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (Москаль проти Польщі). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (Лелас проти Хорватії).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються(Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, Ґаші проти Хорватії).
Підлягають відхиленню судом доводи Позивача про необхідність усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать Відповідачу-1 на праві власності з підстав закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, оскільки це суперечить слідуванню юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості та єдності судової практики в подібних спірних правовідносинах.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі передачу спірної земельної ділянки, щодо якої заявлено позовну вимогу про усунення перешкод в її використанні в певному стані, а вимога щодо знесення об'єктів Відповідачем-1 за власний рахунок суперечить правовій природі власності, яка набута правомірно Відповідачем-1, визнана державою, а правовстановлюючі документи, на підставі яких зареєстровано речові права на нерухоме майно, не визнані недійсними в установленому законом порядку і є підтвердженням правомірності виникнення у Відповідача-1 прав власності та законності їх реєстрації відповідно до вимог закону.
За цих обставин позовні вимоги Позивача викладені в позовній заяві є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог Криворізької міської ради до Відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс", Відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Донскової Алли Гаврилівни, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлана Володимирівна про скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 13.03.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко