Справа № 443/2030/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Равлінко Р.Г.
Провадження № 22-ц/811/104/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
28 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Гай О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ,в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики, а саме: 3 700,00 доларів США основного боргу, 666,00 доларів США - відсотків за позикою, 938,75 доларів США - 3% річних від простроченої суми, а всього 5 304, 75 доларів США та 2 040,00 євро- основного боргу, 367,20 євро - відсотків за позикою та 517,58 євро - 3% річних від простроченої суми, а всього 2 924, 78 євро, а також стягнути 20 000, 00 гривень заподіяної моральної шкоди, судові витрати та витрати на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30 квітня 2005 року відповідач ОСОБА_1 позичив у нього за розпискою 1 000, 00 євро. Розписку було написано відповідачем власноручно у його присутності. Термін повернення коштів у розписці не зазначено. 18 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_1 позичив у позивача за розпискою 4 000, 00 доларів США та 2 000, 00 євро. Розписку було написано відповідачем власноручно у його присутності, кошти зобов'язувався повернути при першій вимозі. На протязі періоду часу, що минув з 30 квітня 2005 року відповідач частково повернув йому кошти, однак станом на 20 серпня 2013 року його борг становив 3 700,00 доларі в США та 2 040,00 євро. 20 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_1 підтвердив те, що сума боргу за розпискою становить 3 700,00 доларів США та 2 040, 00 євро, написавши розписку власноручно у його присутності. Відповідач зобов'язувся повернути йому борг до травня 2014. Позивач неодноразово нагадував відповідачеві про необхідність повернути борг, однак відповідач ніяких дій для повернення грошей не вчиняв. З врахуванням вищенаведеного просив стягнути з відповідача борг у іноземній валюті - доларах США та євро, тобто у валюті , що була предметом договору позики, а саме 3 700 доларів США основного боргу, 666 доларів США відсотків за позикою за 9 місяців користування позикою та 938,75 долара США у вигляді 3% відсотків річних за період з 01 травня 2014 року по 01 липня 2021 року, а також 2 040 євро основного боргу, 367,2 євро відсотків за 9 місяців користування позикою та 517,58 євро вигляді 3% відсотків річних за період з 01 травня 2014 року по 01 липня 2021 року. Також просив стягнути з відповідача на його користь 20 000 гривень заподіяної йому моральної шкоди та сплачені ним витрати, пов'язані із наданням юридичної допомоги.
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики (розпискою) у розмірі 5 293 (п'ть тисяч двісті дев'яносто три ) долари США 98 центів, з яких 3 700 (три тисячі сімсот) доларів США - сума основного боргу, 666 (шістсот шістдесят шість) доларів США - відсотки за договором позики та 927 (дев'ятсот двадцять сім) доларів США 98 центів - 3 % річних та 2 918 (дві тисячі дев'ятсот вісімнадцять) євро 85 євроцентів, з яких 2 040 (дві тисячі сорок) євро - сума основного боргу, 367 (триста шістдесят сім) євро 20 євроцентів - відсотки за договором позики та 511 (п'ятсот одинадцять) євро 65 євроцентів - 3 % річних.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом ухвалено рішення в частині стягнення моральної шкоди на підставі відсутності будь-яких доказів заподіяння моральної шкоди, тобто суд першої інстанції в основу обґрунтувань цієї вимоги поклав власні припущення без дослідження в судовому засідання належних і допустимих доказів та встановлення усіх обставин для визнання обґрунтованою позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 000, 00 грн.
Наголошує, що суд першої інстанції неналежно здійснив розрахунок 3% річних без врахування заяви сторони про застосування строку позовної давності та правових висновків Верховного Суду, а також двічі нарахував 3% річних із суми боргу 4 366 доларів США.
Просить рішення суду в частині стягнення 3% річних та моральної шкоди - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким застосувати до вимог позивача про стягнення 3% річних наслідків спливу строку позовної давності, обмежившись їх нарахуванням останніми трьома роками, які передували кінцевій даті розрахунку позивача (01.07.2018 - 01.07.2021). Позовні вимоги в частині стягнення із відповідача 3 % річних в розмірі 927 (дев'ятсот двадцять сім) доларів США 98 центів та 511 (п'ятсот одинадцять) євро 65 євроцентів, - задовольнити частково. Стягнути з відповідача 3% річних в сумі 393, 66 доларів США, нарахованих на суму боргу в розмірі 4 366, 00 доларів США за період з 01 липня 2018 року до 01 липня 2021 року. Стягнути з відповідача 3% річних в сумі 217, 04 євро, нарахованих на суму боргу в розмірі 2 407, 20 євро за період з 01 липня 2018 року до 01 липня 2021 року. В іншій частині стягнення цієї суми, - відмовити. В задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 1 000, 00 грн. - відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.
Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. За таких обставин, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка учасників не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
Як встановлено судом та матеріалами справи, 30 квітня 2005 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 1000,00 євро під 3 % місячних. Зобов'язався кожного місяця віддавати проценти в розмірі 30 євро (а.с.6).
Згідно розписки від 18 вересня 2010 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 4000,00 доларів США і 2000,00 євро під 2 % місячних. Кошти зобов'язався повернути при першій вимозі (а.с.7).
Відповідно до розписки від 20 серпня 2013 року сторони узгодили, що ОСОБА_1 винен ОСОБА_2 3700,00 доларів США і 1576,00 доларів США процентів, 2040,00 євро і 735,00 євро процентів. Кошти зобов'язався повернути в травні 2014 (а.с.8).
Встановлено, що умови договору позики не виконано, отримані у позику кошти не повернуто. Строк встановлений для користування позикою сплив в травні 2014.
Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення позивачеві позичених коштів.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, ОСОБА_1 умови договору позики не виконав, отримані кошти у зазначений строк не повернув, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у валюті, визначеній договором у розмірі у розмірі 3 700, 00 доларів США і 666, 00 доларів США - процентів, і 2 040, 00 євро і 367,20 євро - процентів.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Судом встановлено, що строк дії договору закінчився у травні 2014 року, позивач із позовом про стягнення коштів позики звернувся у грудні 2016 року, тобто у межах строку позовної давності.
Нарахування 3% річних здійснюється за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (ч.2 ст.625 ЦК України) та за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів.
Таким чином, суд вірно зазначив, що нарахування 3 % річних слід нараховувати з червня 2014, оскільки строк дії договору був до травня 2014, а відтак позовна вимога в частині стягнення з відповідача 3 % річних підлягає до задоволення, оскільки станом на дату розгляду справи зобов'язання за договором позики є не виконаним.
Щодо стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 1000 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що порушенням зобов'язань за договором позики позивачу було завдано моральної шкоди.
Проте погодитися з цим висновком не можна з огляду на таке.
За загальним правилом особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України, або у випадках, передбачених нормами ЦК України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст. 1050 ЦК України, якою не передбачено такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди.
Укладений між сторонами у справі договір позики також не містить цього виду цивільної відповідальності.
У зв'язку з викладеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1000 грн на відшкодування моральної шкоди - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову в цій частині.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень. Ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 10.03.2023
Головуючий
Судді