Ухвала
09 березня 2022 року
м. Київ
справа № 755/978/20
провадження № 61-2282ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги та стягнення грошових коштів,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги та стягнення грошових коштів.
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня
2020 року позов задоволено частково. Розірвано договір-доручення про надання правової допомоги від 15 лютого 2019 року, укладений адвокатом Федашем М. М. та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 23 400 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Додатковим рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду з вимогою про відшкодування судових витрат. Частково задоволено клопотання представника
ОСОБА_2 - адвоката Стащука В. А. про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат та стягнуто з
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 13 923 грн.
Постановою Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року і додаткове рішення цього ж суду від 17 серпня 2020 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Розірвано договір-доручення від 15 лютого 2019 року про надання правової допомоги, укладений ОСОБА_2 , як адвокатом, та ОСОБА_1 , як клієнтом.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 грн та судові витрати у розмірі 2 101 грн.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Стащук В. А., залишено без задоволення.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Старобільського районного суду Луганської області
від 15 липня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду
від 01 грудня 2020 року.
Постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня
2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 1 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги.
Постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині скасування додаткового рішення Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року та в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано, із залишенням в цій частині в силі рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року.
Додаткове рішення Старобільського районного суду Луганської області
від 17 серпня 2020 року змінено шляхом збільшення стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з 13 923 грн до 21 836,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 681,60 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про роз'яснення постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про роз'яснення постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Луганського апеляційного суду
від 01 грудня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю.
Згідно вимог частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 01 грудня
2020 року, повний текст оскаржуваного судового рішення складено 04 грудня 2020 року, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень
07 грудня 2020 року. Отже,останнім днем на касаційне оскарження було
05 січня 2021 року.
17 лютого 2023 року засобами поштового зв'язку заявником подано касаційну скаргу на зазначене судове рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані
з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
ОСОБА_1 не навела обставин, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, внаслідок чого вона безпідставно пропустила строк на касаційне оскарження судового рішення.
Разом з цим, у серпні 2022 року заявник зверталася до Верховного Суду із заявою про роз'яснення постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року, що підтверджує те, що заявнику було відомо про результат розгляду справи судом апеляційної та касаційної інстанції. Також після відмови у задоволенні заяви про роз'яснення постанови суду касаційної інстанції заявник звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь
у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
У справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справа «Рябих проти Росії» ).
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу подано через два роки після ухвалення постанови Луганського апеляційного суду від 01 грудня
2020 року, підстави, якими заявник обґрунтовує поважність причин пропуску процесуального строку, встановленого законом, є неповажними, носять суб'єктивний характер, не пов'язані із діями чи бездіяльністю суду, не вказують на наявність обставин непереборної сили.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними.
Керуючись статтями 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня
2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги та стягнення грошових коштів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович