Справа № 500/3451/22
09 березня 2023 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Хоміцької С.О., представника позивача - Чорняка М.П., представника відповідача - Свідинської В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2021 №0922705-2404-1914 та від 07.09.2022 №0554666-2409-1914,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Тернопільській області, в якому позивач просить суд (із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12.01.2023) визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Тернопільській області від 19.11.2021 №0922705-2404-1914 та №0554666-2409-1914 від 07.09.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що нежитлові будівлі які входять в майновий комплекс Цегельний завод, перебувають у власності позивачки, відносяться до будівель промисловості. Вказує, що вони використовуються за їх прямим призначенням, а саме для виготовлення цегли, а тому згідно підпункту «є» пункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а винесені відповідачем ППР є протиправними.
Ухвалою суду від 03.10.2022 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 02.11.2022.
До суду від Головного управління ДПС в Тернопільській області надійшов відзив на позов 20.10.2022, у якому відповідачем зазначено, що він не погоджується з доводами позивача. Вказує, що попри функціональне призначення об'єкту нерухомості у даній справі (нежитлова будівля - цегельний завод) не вбачається використання такого у промисловому виробництві позивача, оскільки ОСОБА_1 , як платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка є власником об'єктів нежитлової нерухомості, підприємницької діяльності пов'язаної з виробництвом цегли не здійснює.
Відповідач зазначив, що згідно з АІС «Податковий блок»: «Реєстраційні дані платника податків» відомо, що ТОВ «Цегла Галичини» користується цегельним заводом за адресою вул. Січових Стрільців 41, с. Великий Говилів, Чортківський район, Тернопільська область на праві оренди, що підтверджується і Повідомленням про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням форми №20-ОПП. На думку відповідача, вищевикладене автоматично виключає можливість застосування до об'єкта нерухомості ОСОБА_1 податкової пільги передбаченої п.п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, представник відповідача подала клопотання до суду 28.10.2022 про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску шестимісячного строку на судове оскарження.
Ухвалою суду від 02.11.2022 відкладено розгляд справи на 28.11.2022.
Протокольною ухвалою суду від 28.11.2022 продовжено процесуальний строк розгляду справи до 04.01.2023 та відкладено на 22.12.2022.
Ухвалою суду вид 22.12.2022 відкладено розгляд справи на 12.01.2023.
Позивачка подала до суду заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, зокрема зазначила, що оскільки в період розгляду адміністративної справи №500/3451/22, Відповідач надіслав чергове повідомлення-рішення від 07.09.2022 №0554666-2409-1914, а тому просить збільшити позовні вимоги. Обґрунтовуючи свої вимоги вказала, що є засновницею ТОВ «Цегла Галичини» якій належить 60% частки даного підприємства. І саме «Цегельний завод» (як нерухоме майно) використовується у господарській діяльності ТОВ «Цегла Галичини», в якому Позивачка є засновницею.
Отже вважає, що позивачка користується власним майном через управління ним ТОВ «Цегла Галичини» без будь-яких укладених договорів оренди, позички чи лізингу, а майновий комплекс Цегельний завод за своїм призначенням є виробничою базою по виробництву цегли.
Зважаючи на те, що зазначене нерухоме майно Позивачки за своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями та беручи до уваги, що вказані нежитлові будівлі використовуються нею безпосередньо у своїй господарській діяльності, відтак податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області N0922705-2404-1914, N0554666-2409-1914 є неправомірними і тому підлягають скасуванню.
Протокольною ухвалою суду від 12.01.2023 розгляд справи відкладено на 03.02.2023.
Представник позивача подав до суду 16.01.2023 клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження.
Представник відповідача подав до суду 30.01.2023 відзив на позовну заяву із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Зокрема зазначено, що попри функціональне призначення об'єкту нерухомості у даній справі, нежитлова будівля - цегельний завод, не вбачається використання такого у промисловому виробництві позивача, оскільки ОСОБА_1 , як платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка є власником об'єктів нежитлової нерухомості, підприємницької діяльності пов'язаної з виробництвом цегли не здійснює. Оскільки у Позивачки відсутній КВЕД 23.32 - виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів випаленої глини, як основний вид діяльності, то це доводить, що ОСОБА_1 не здійснює підприємницьку діяльність, як вказано в п.п. «є» п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Протокольною ухвалою суду від 03.02.2023 перейдено до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Також протокольною ухвалою суду залишено позовну заяву в частині позовних вимог оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.11.2021 №0922705-2404-1914 без руху та надано строк для усунення недоліків, шляхом подачі письмового клопотання про поновлення строку звернення до суду та документів на підтвердження цього до 10.02.2023, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 21.02.2023.
Представник позивача подав до суду 03.02.2023 відповідь на відзив, в якому просив позовні вимоги задовольнити та вказав, що позивачка є співвласницею ТОВ «Цегла Галичини», і для технологічного процесу виготовлення цегли на підприємстві задіяла власний майновий комплекс, який їй належить на праві приватної власності, яке на теперішній час використовує Позивачка в своїй господарській діяльності через ТОВ «Цегла Галичини».
Передане Позивачкою в користування ТОВ «Цегла Галичини» майновий комплекс Цегельний завод - цілком відповідає вимогам діючого законодавства, так як Позивачка є учасником ТОВ «Цегла Галичини» в якому володіє часткою у 60%.
Посилання Відповідача про те, що Позивачка передала в оренду майновий комплекс Цегельний завод, не знаходить підтвердження. В своєму відзиві Відповідач посилається лише на звітність ТОВ «Цегла Галичини» повідомлення форми №20-ОПП від 30.06.2020 і вважає, що це є належним доказом. Але згідно норм ГК України, Договір оренди це письмовий документ який повинен містити всі істотні умови та відповідати ст.284 ГК України, і саме укладений Договір є належним доказом у даній справі, а не повідомлення. Додатковим доказом того, що не існувало і не існує Договору оренди між Позивачкою та ТОВ «Цегла Галичини», відсутність орендної плати. У звітності ТОВ «Цегла Галичини» відсутні будь які зобов'язання по майновому комплексу Цегельний завод.
Також, представник позивачки подав до суду 09.02.2023 клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому просить визнати причини пропуску строку поважними, оскільки вона ще 22.02.2022 звернулась із позовом до суду про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2021 №0922705-2404-1914, проте Тернопільський окружний адміністративний суд виніс ухвалу від 25.02.2022 у справі №500/1336/22 про залишення позовної заяви без руху, в якій зобов'язано сплатити судовий збір. Сплативши судовий збір вважала, що виконала вимоги ухвали суду. Проте, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні жодних повідомлень від суду не отримувала, а Тернопільський окружний адміністративний суд виніс ухвалу про повернення позовної заяви, про що вона дізналася пізніше. Враховуючи наведене, просить визнати такі причини пропуску строку поважними та поновити строк звернення до суду.
Протокольною ухвалою суду від 21.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.03.2023.
Ухвалою суду від 21.02.2023 в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0922705-2404-1914 від 19.11.2021, відмовлено та визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу шестимісячний строк звернення до суду в часині позовних вимог.
В судовому засіданні 09.03.2023 представник позивача просив позов задовольнити.
Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін та пояснення свідка, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка, 11 квітня 2018 року придбала нежитлові будівлі та споруди цегельного заводу загальною площею 4780,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (аркуш справи 59).
У складі цегельного заводу знаходиться: «А» Контора площею 30,1 кв.м.; «Б» Баня площею 13,1 кв.м.; «В» Пилорама площею 99,3 кв.м.; «Г» Гаражі площею 695,3 кв.м.; «Д» Піч з навісом площею 567,4 кв.м. «Е» Навіс для сушки цегли сирівки площею 204,6 кв. м.; «Є» Навіс для сушки цегли сирівки площею 260,1 кв. м.; «Ж» Навіс для сушки цегли сирівки площею 325,5 кв. м.; «З» Навіс для сушки цегли сирівки площею 349,1 кв. м.; «И» Навіс для сушки цегли сирівки площею 362,3 кв. м.; «К» Навіс для сушки цегли сирівки площею 357,4 кв. м.; «Л» Навіс для сушки цегли сирівки площею 383,5 кв. м.; «М» Навіс для сушки цегли сирівки площею 335,7 кв. м.; «Н» Навіс для сушки цегли сирівки площею 68,0 кв. м.; «І» Навіс для сушки цегли сирівки площею 362,9 кв. м.; «Й» Навіс для сушки цегли сирівки площею 366,0 кв. м.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК-2000 вказані будівлі цегельного заводу відносяться до підкласу 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", класу 1251 "Будівлі промисловості", групи 125 "Будівлі промисловості та склади", підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "будівлі промислові та склади".
ГУ ДПС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення N0922705-2404-1914 від 19.11.2021, яким Позивачці визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплач, фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 в розмірі 82783,64грн., за 2020 рік.
Також, ГУ ДПС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення №0554666-2409-1914 від 07.09.2022, яким Позивачці визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплач, фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 в розмірі 114727,20 грн., за 2021 рік.
Позивачка не погоджуючись із винесеними податковими рішення-повідомлення, звернулась із даним позовом до суду.
Визначаючись із даними позовними вимогами, суд виходить з наступного.
Згідно ст.265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України).
Згідно з пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України визначений перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема: «є» будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (в редакції з 16.01.2020).
Отже, з вказаної норми вбачається, що для звільнення суб'єкта оподаткування від сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки на підставі абз. «є» 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України має бути наявність двох обов'язкових складових:
- об'єкт повинен належати до будівель промисловості, віднесених до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- об'єкт повинен використовуватися за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаватися їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Щодо належності даного об'єкта до будівель промисловості, віднесених до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, суд зазначає наступне.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії, " 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Враховуючи те, що Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 є частиною чинного законодавства України та призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні, то він може застосовуватися для визначення статусу нежитлового приміщення, будівлі або споруди.
ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №822/2624/16, яку суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у відповідності до 4.5 ст.242 КАС України.
Так, як встановлено судом, відповідно до ДК018-2000 даний комплекс нежитлових будівель відноситься до КВЕД 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро - фаянсової промисловості".
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності ТОВ «Цегла Галичини» згідно КВЕД 23.32 відносяться: виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини.
Таким чином, з урахуванням системного аналізу зазначених норм права, вказані вище нежитлові будівлі які входять в майновий комплекс Цегельний завод, що перебуває у власності Позивачки, відносяться до будівель промисловості.
Вказана обставина також не заперечується відповідачем.
Проте, спірним моментом у даній справі є використання такого майнового комплексу у промисловому виробництві позивача.
Зокрема, відповідач вказує, що ОСОБА_1 , як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка є власником об'єктів нежитлової нерухомості, підприємницької діяльності пов'язаної з виробництвом цегли не здійснює.
Проте, суд із таким твердженням не погоджується, адже як встановлено судом, даний «Цегельний завод» перебуває у приватній власності на підставі Договору купівлі продажу від 11.04.2018 та позивачка є засновницею ТОВ «Цегла Галичини» якій належить 60% частки даного підприємства. І саме «Цегельний завод» (як нерухоме майно) використовується у господарській діяльності ТОВ «Цегла Галичини», в якому Позивачка є засновницею, що підтверджується Статутом ТОВ "Цегла Галичина".
Зокрема, суд зазначає, що у корпоративних відносинах між товариством та його учасником - учасник товариства є власником корпоративних прав товариства, який визначає напрямки господарської діяльності товариства.
Частин 1 статті 98 Цивільного кодексу України, вказує, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. Таким чином Позивачка здійснює свою господарську діяльність через ТОВ «Цегла Галичини» з використанням свого власного майна.
Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі N 820/3556/17 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Разом з тим, необхідно врахувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі N 580/1824/19, згідно з яким, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Крім цього, відповідач вказує, що ТОВ «Цегла Галичини» користується цегельним заводом за адресою вул. Січових Стрільців 41, с. Великий Говилів, Чортківський район, Тернопільська область на праві оренди, що підтверджується і повідомленням про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням форми №20-ОПП.
З цього приводу суд зазначає, що посилання Відповідача про те, що Позивачка передала в оренду майновий комплекс Цегельний завод, не знаходить свого підтвердження, оскільки відповідачем не наданого жодного належного доказу.
Зокрема, Відповідач на підтвердження даної обставини посилається лише на звітність ТОВ «Цегла Галичини» повідомлення форми №20-ОПП від 30.06.2020, в якому у графі 8 зазначено, що приміщення орендується.
Проте, даний факт позивачкою заперечується, а тому суд допитав в якості свідка директора ТОВ «Цегла Галичина» ОСОБА_2 , який пояснив, що у повідомленні форми №20-ОПП помилково зазначено в графі 8, що дане приміщення орендується, адже позивачка здійснює управління ТОВ «Цегла Галичина» та використовує своє майно без будь-яких договорів оренди, позички чи лізингу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач доказів укладеного договору оренди до суду не надав, адже саме договір оренди це письмовий документ який повинен містити всі істотні умови та відповідати ст. 284 ГК України, і саме укладений Договір є належним доказом у даній справі, а не повідомлення.
Крім того, у звітності ТОВ «Цегла Галичини» відсутні будь які зобов'язання по майновому комплексу Цегельний завод.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність у нього двох обов'язкових ознак наявності підстав для звільнення його від сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежитлових приміщень цегельного заводу загальною площею 4780,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі абз. «є» 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд зазначає що відповідачем до суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження правомірності спірних рішень, а відтак доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та про доцільність їх задоволення.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 2139,90 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про стягнення на його користь з Головного управління ДПС в Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань судового збору у розмірі 2139,90 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Тернопільській області від 19.11.2021 №0922705-2404-1914.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Тернопільській області від 07.09.2022 №0554666-2409-1914.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді судового збору за подання позову в загальній сумі 2139 (дві тисячі сто тридцять дев'ять) грн 90 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 10 березня 2023 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003 код ЄДРПОУ/РНОКПП 44143637);
Головуючий суддя Осташ А.В.