Справа № 420/15897/22
10 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач-2) про:
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 01.07.2022 № 155850003187 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язання відповідача обчислити страховий стаж за період роботи позивача з 16.02.1983 по 03.11.1983, з 10.11.1983 по 18.01.1984, з 23.01.1984 по 26.04.1984, з 03.05.1984 по 31.01.1985, з 15.02.1985 по 18.11.1985, з 22.11.1985 по 18.12.1985, з 27.01.1986 по 19.03.1986, з 07.04.1986 по 05.07.1986, з 07.07.1986 по 26.02.1989, з 27.02.1989 по 25.10.1990, з 27.10.1990 по 04.12.1992, з 30.07.1998 по 17.11.1999, з 24.11.1999 по 10.11.2000, з 28.11.2000 по 22.05.2002 в районах Крайньої Півночі колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зарахувавши рік роботи у цей період за один рік і шість місяців страхового стажу, та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 24 червня 2022 року звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення йому пенсії за віком. Водночас відповідачем-2 прийнято рішення від 01.07.2022 року №155850003187 про відмову у призначенні пенсії, мотивуючи таке рішення тим, що періоди роботи позивача з 16.02.1983 по 03.11.1983, з 10.11.1983 по 18.01.1984, з 23.01.1984 по 26.04.1984, з 03.05.1984 по 31.01.1985, з 15.02.1985 по 18.11.1985, з 22.11.1985 по 18.12.1985, з 27.01.1986 по 19.03.1986, з 07.04.1986 по 05.07.1986, з 07.07.1986 по 26.02.1989, з 27.02.1989 по 25.10.1990, з 27.10.1990 по 04.12.1992, з 30.07.1998 по 17.11.1999, з 24.11.1999 по 10.11.2000, з 28.11.2000 по 22.05.2002 в районах Крайньої Півночі колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік обчислені без урахування пільги у вигляді зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії по старості і по інвалідності, у зв'язку з чим позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
28.11.2022 року через канцелярію суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що відповідно до п.п. "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів крайньої Півночі" працівникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах на термін п'ять років, надаються додаткові пільги у вигляді зарахування один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняні до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії по старості і по інвалідності. Пільги, передбачені цим пунктом, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, за власною ініціативою і уклали строковий трудовий договір про роботу в цих районах.
Тобто пільги, передбачені п. 5 Указу, щодо обчислення стажу надавались за умови укладання строкових трудових договорів про роботу в цих районах.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, що надає право на отримання пільг, передбачених п. 5 вищезгаданого Указу, з 5 до 3 років.
Водночас надані позивачем документи, а саме трудова книжка не містять інформації щодо укладання позивачем строкових трудових договорів та користування пільгами в період роботи в районах Крайньої Півночі.
02.02.2023 року через канцелярію суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що ним розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та за результатом розгляду прийнято рішення від 01.07.2022 року №155850003187 про відмову у призначенні пенсії.
Так, відповідачем-2 зазначено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1981 року, до страхового стажу зараховано періоди трудової діяльності з 16.02.1983 по 03.11.1983, з 10.11.1983 по 18.01.1984, з 23.01.1984 по 26.04.1984, з 03.05.1984 по 31.01.1985, з 15.02.1985 по 18.11.1985, з 22.11.1985 по 18.12.1985, з 27.01.1986 по 19.03.1986, з 07.04.1986 по 05.07.1986, з 07.07.1986 по 26.02.1989, з 27.02.1989 по 25.10.1990, з 27.10.1990 по 04.12.1992, з 30.07.1998 по 17.11.1999, з 24.11.1999 по 10.11.2000, з 28.11.2000 по 22.05.2002 в районах Крайньої Півночі колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік без пільгового обчислення, оскільки відсутня інформація щодо заключення строкових договорів.
Страховий стаж позивача, підтверджений документально становить 22 роки 03 місяці 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому рішенням Управління від 01.07.2022 року відповідно до заяви, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів, відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу - 29 років.
Також відповідачем-2 зазначено, що не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в прирівняних місцевостях після 01 січня 1991 року й нормами Законів України "Про «Пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, відсутні правові підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 року.
Ухвалою суду від 09.11.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Також ухвалою суду від 02.01.2023 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду в строк для надання відзиву письмові пояснення та належним чином засвідчені документи на їх обґрунтування стосовно підстав прийняття оскаржуваного рішення від 01.07.2022 № 155850003187.
Ухвалою суду від 09.01.2023 року залучено до участі по справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши адміністративний позов, документи надані на виконання ухвали суду відзиви на адміністративний позов та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 27.06.1981 року та не заперечується відповідачами, позивач має такі періоди трудової діяльності з 16.02.1983 по 03.11.1983, з 10.11.1983 по 18.01.1984, з 23.01.1984 по 26.04.1984, з 03.05.1984 по 31.01.1985, з 15.02.1985 по 18.11.1985, з 22.11.1985 по 18.12.1985, з 27.01.1986 по 19.03.1986, з 07.04.1986 по 05.07.1986, з 07.07.1986 по 26.02.1989, з 27.02.1989 по 25.10.1990, з 27.10.1990 по 04.12.1992, з 30.07.1998 по 17.11.1999, з 24.11.1999 по 10.11.2000, з 28.11.2000 по 22.05.2002 в районах Крайньої Півночі колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (а.с.14-17).
Також в матеріалах справи наявні Архівні довідки від 12.10.2021 року №5-7/229, від 14.10.2021 року №1581 з яких вбачається, що позивач проходив службу в районах Крайньої Півночі та зазначене не заперечується відповідачами.
24.06.2022 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення йому пенсії за віком.
Рішенням від 01.07.2022 року №155850003187 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.46).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Частиною 4 ст.24 Закону України №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Відповідно до п. 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу 2 частини другої пункту 2.1 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, за період роботи до 01.01.1991 на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
З аналізу наведених норм вбачається, що обчислення пільгового страхового стажу під час трудової діяльності в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, здійснюється на підставі трудової книжки, в якій повинно бути зазначено період роботи та користування пільгами або письмового трудового договору чи довідки, що містять такі відомості.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029, в якому зазначено, зокрема, Якутська АРСР.
Пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про упорядкування для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960 року передбачено, що працівникам, що переводяться, направляються, запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надати додаткові пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.
Відповідно до ст. 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 26.09.1967 року №1908-VІІ передбачено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР лютого 1960 року «Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», з п'яти до трьох років. Надавати зазначені пільги особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення трудових договорів на строк в три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Згідно з п. 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» зазначено, що працівникам, які користуються пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.03.1960 року зараховуються за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Абзац 2 пункту 2 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 року №530/П-28 передбачено, що пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10.02.1960 року та статтею 3 Указу від 26.09.1967 року надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місця, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах, місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Відповідно до статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Згідно із положеннями ч.ч. 1, 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до ст. 1 тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 року, громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненню 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненню 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років. Громадянам Сторін, що домовляються, які працювали як в районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, один рік роботи в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, зараховується за дев'ять місяців роботи в районах Крайньої Півночі. У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.
Стаття 4 Угоди про співробітництво в області трудової міграції й соціального захисту трудящих - мігрантів, ратифікована Законом України від 11.07.1995 року №290/95-ВР передбачає, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації й інші, неодмінні для провадження трудової діяльності документи й завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку їх переклад на державну мову Сторони працевлаштування або російською мовою. Виробничий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за фахом, взаємно визнається Сторонами. При остаточному виїзді трудящого - мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавцем (наймачем) видається йому довідка або інший документ, що містить відомості про тривалість роботи й заробітній платі щомісячно.
Судом встановлено, що відповідачем не заперечується факт роботи позивача у районах Крайньої Півночі і цей період трудового стажу зарахований при призначенні позивачу пенсії у календарному обчисленні. Разом з тим відповідач вважає, що періоди роботи позивача у районах Крайньої Півночі не можуть бути зараховані у пільговому обчисленні, оскільки позивач не надав письмово укладених строкових трудових договорів, у яких би містились відомості про користування пільгами.
Водночас як було зазначено Верховним Судом від 03.07.2018 року у справі №302/662/17-а, від 18.12.2018 року у справі №263/13671/16-а, від 10.01.2019 року у справі №352/1612/15а (2а/352/70/15), від 10.09.2019 року у справі №348/2208/16-а, від 14.11.2019 року у справі №265/6105/16-а для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Позивач надав відповідачу трудову книжку та довідки, в яких визначені періоди роботи у районах Крайньої Півночі.
Більш того, у пункті 2 Розділу І Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 року №530/П-28, зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Про це також зазначав Верховний Суд у постанові від 22.02.2021 року у справі №266/258/16-а.
За встановлених фактичних обставин цієї справи факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі на підставі укладених ним трудових договорів підтверджується записами в трудовій книжці, архівними довідками, у яких містяться відомості, зокрема, про періоди його роботи у цих районах і про передбачені законом пільги.
За таких обставин позивач, на думку суду, має право для зарахування періодів роботи з 16.02.1983 по 03.11.1983, з 10.11.1983 по 18.01.1984, з 23.01.1984 по 26.04.1984, з 03.05.1984 по 31.01.1985, з 15.02.1985 по 18.11.1985, з 22.11.1985 по 18.12.1985, з 27.01.1986 по 19.03.1986, з 07.04.1986 по 05.07.1986, з 07.07.1986 по 26.02.1989, з 27.02.1989 по 25.10.1990, з 27.10.1990 по 31.12.1990 включно в районах Крайньої Півночі у пільговому розрахунку, як один рік роботи за один рік і шість місяців.
Водночас період роботи позивача з 01.01.1991 року по 22.05.2002 року у районах Крайньої півночі у пільговому розрахунку зарахуванню не підлягає, оскільки положення Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 року лише надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.
Проте, ні в зазначеній Тимчасовій угоді від 15.01.1993 року, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 й нормами Законів України «Про пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи з наведеного суд вважає, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 року у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 року (справа №676/7065/14-а), від 30.05.2019 року (справа №348/2974/14-а) та від 19.09.2019 (справа №348/2208/16-а), від 08.07.2021 року (справа №459/2778/16-а).
Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022 року по справі №420/19598/21.
Щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію, суд вказує на таке.
Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 року у справі №810/3393/17.
Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, суд враховуючи той факт, що відповідачем-2 не вірно обчислено періоди пенсії позивача з урахуванням вищенаведених висновків суду у цьому рішенні, суд вказує на необхідність зобов'язання відповідача для належного та повного захисту порушених прав позивача розглянути повторно його заяву від 24.06.2022 року про призначення пенсії з віком.
В іншій частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Підсумовуючи все вищевикладене суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позову додано квитанцію №23 від 01.11.2022 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 992,40 грн.
Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачем з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, оскільки саме його рішенням порушені права та інтереси позивача.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.07.2022 № 155850003187 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.06.2022 року шляхом обчислення страхового стаж за період роботи позивача з 16.02.1983 по 03.11.1983, з 10.11.1983 по 18.01.1984, з 23.01.1984 по 26.04.1984, з 03.05.1984 по 31.01.1985, з 15.02.1985 по 18.11.1985, з 22.11.1985 по 18.12.1985, з 27.01.1986 по 19.03.1986, з 07.04.1986 по 05.07.1986, з 07.07.1986 по 26.02.1989, з 27.02.1989 по 25.10.1990, з 27.10.1990 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зарахувавши рік роботи у цей період за один рік і шість місяців страхового стажу та з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. сплачені за квитанцією №23 від 01.11.2022 року.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_2 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Ольжича, будинок 7, код ЄДРПОУ 13559341).
Суддя Іванов Е.А.