Справа № 540/92/22
10 березня 2023 року ' м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В провадженні Херсонського окружного адміністративного суду знаходилася адміністративна справа №540/92/22 за позовною заявою Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.11.2021 року №2614/к «Про звільнення», поновлення позивача на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 03 грудня 2021 року, стягнення з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 грудня 2021 року по день ухвалення рішення суду.
Згідно Розпорядження Голови Верховного Суду від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)» територіальна підсудність справ Херсонського окружного адміністративного суду визначена за Одеським окружним адміністративним судом.
Справа №540/92/22 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Свиді Л.І.
Цю справу прийнято суддею до свого провадження, відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачам строк для подання до суду відзивів на цю заяву, позивачу - відповіді на відзиви.
Ухвалою від 02 серпня 2022 року судом відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про залишення без руху цієї позовної заяви.
Ухвалами від 02 серпня 2022 року судом відмовлено у задоволенні клопотань Міністерства юстиції України про залишення без розгляду цієї позовної заяви.
Ухвалою від 25 серпня 2022 року судом відмовлено у задоволенні клопотання Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про залишення цієї позовної заяви без розгляду.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, надіслали заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження. Позов, відповідь на відзиви обґрунтовані позивачем тим, що оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в порушення ст. 87 Закону України «Про державну службу» наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнято відповідачем без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», що породжує для ОСОБА_1 негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Крім того, повноваження Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції перейшли до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з 22 лютого 2021 року. При цьому, станом на дату попередження та звільнення позивача в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання. Таким чином, кількість працівників Департаменту з питань виконання кримінальних покарань внаслідок приєднання до нього Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не зменшилась, а навпаки збільшилась. Отже за результатами реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, скорочення чисельності і штату працівників не відбулося, що виключає можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Також, позивач зазначає, що відповідачем позивачу було вручено перелік вакантних посад, більшість посад яких не відповідали її освіті та кваліфікації, а деякі з них на той момент вже були зайняті. При цьому, не було запропоновано жодної рівнозначної посади, а також вакансій в установах виконання покарань Одеської області та атестованих посад, що в сукупності свідчить про те, що відповідачі не мали дійсних намірів працевлаштувати ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_1 письмово не відмовлялась від зайняття посад в реорганізованому органі або установах виконання покарань Південного регіону, а навпаки постійно вказувала про це у своїх численних зверненнях до Міністерства юстиції України. Крім того, звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка роботи її на посаді, їй не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця. Навпаки, під час проходження державної служби ОСОБА_1 не притягувалась до дисциплінарної відповідальності та не мала негативних відгуків відносно виконаної роботи. Щорічне оцінювання державних службовців проходила на відмінно. Тому, позивач вважає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Також, позивач зазначає, що в порушення норм КЗпП України та умов Колективного договору відповідачами: не отримано погодження Профспілки на звільнення позивача, не враховано гарантій, визначених п.п. 8.9.2 п. 8 Колективного договору щодо заборони звільнення працівників, які обиралися до складу профспілкових органів, не проведено попередніх консультацій з профспілковою організацією до запланованих звільнень, не надано Профспілці інформацію, визначену ст. 49-2 КЗпП України.
Представник відповідачів - Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
З відзиву на позовну заяву Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» було реорганізовано територіальний орган Міністерства юстиції - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.020 року №1252, 21.12.2020 року були видані накази Міністерства юстиції України від 24.12.2020 року та від 30.12.2020 року про визнання таким, що втратив чинність наказ Міністерства юстиції України від 23.07.2020 року №2336/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (із змінами) та скорочено штат Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Вказаним наказом затверджено комісію з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань юстиції. Пунктами 6, 7, 10 частини 4 наказу Міністерства юстиції України від 21.12.2020 року № 4390/5 «Про реорганізацію територіального органу» на голову комісії реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції покладено обов'язок: забезпечити дотримання порядку переведення та звільнення персоналу, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення персоналу із зазначенням його чисельності, звільнення персоналу та своєчасний розрахунок під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження про можливе наступне звільнення: а) осіб рядового і начальницького складу Державної кримінальної-виконавчої служби України та працівників Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення; б) державних службовців не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня звільнення, забезпечити інших заходів, пов'язаних з реорганізацією Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. На виконання рішень П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 року та від 15.07.2021 року у справі № 420/7616/20 та відповідно наказу Міністерства юстиції України від 13.01.2021 роду №1918/к ОСОБА_1 було поновлено на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту. На виконання Доручення Міністерства юстиції України від 31.08.2021 року № 433/1.3/48-21, 02.09.2021 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попереджанням про звільнення та, одночасно, було запропоновано подальше проходження державної служби, в Державній кримінально-виконавчій службі України з переліком 32 вакантних посад, тому твердження позивача в адміністративному позові про те, що жодної посади ОСОБА_1 не було запропоновано, не відповідає дійсності. Листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 03.09.2021 року №4/2051/Квш було повідомлено Міністерство юстиції України про виконання Доручення від 31.08.2021 року №433/1.3/48-21. В подальшому, на виконання Доручення Міністерства юстиції України від 06.10.2021 року №484/1.3/48-21 з метою здійснення заходів щодо ознайомлення ОСОБА_1 з пропозиціями про подальше проходження державної служби в Державній кримінально-виконавчій службі України під особистий підпис, у зв'язку із скороченням посади, яку вона обіймає, протоколом доведення до відома державного службовця інформації або документів від 11.10.2021 року було зафіксовано факт ознайомлення ОСОБА_1 із зазначеними пропозиціями шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку. Листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 18.10.2021 №4/2181 було повідомлено Міністерство юстиції України про виконання зазначених дій. 26.10.2021 року ОСОБА_1 ознайомилася під підпис з пропозиціями подальшого проходження державної служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 29.10.2021 року №4/2223/Ягд було повідомлено Міністерство юстиції України про виконання Доручення від 06.01.2021 року №484/1.3/48-21. Відповідач зазначає, що питання звільнення державних службовців врегульовано спеціальним законодавством про державну службу, а тому положення КЗпП України у даному випадку не підлягають застосуванню. Відповідач наголошує, що вакантні посади пропонувалися при ознайомленні ОСОБА_1 з попередженням про звільнення, а також окремо в пропозиціях щодо подальшого проходження служби. Відповідно до протоколу доведення до відома державного службовця інформації або документів від 11 жовтня 2021 року вищевказані пропозиції про подальше проходження державної служби ОСОБА_1 були направлені електронноюпоштою. Разом з тим, ОСОБА_1 ознайомилася з ними лише 26 жовтня 2021 року, що свідчить про відсутність її реального бажання працювати в органах Державної кримінально-виконавчої служби. Згідно із частиною 2 статті 41 Закону України «Про державну службу» переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Надалі, для ознайомлення ОСОБА_1 із наказом Міністерства юстиції Україні від 01.11.2021 року №2614/к «Про звільнення» (із переліком підстав, а саме: пункт 1 частина 1 статті 87 Закон України «Про державну службу»; попередження з відміткою про ознайомлення; лист комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції; протокол доведення до відома державного службовця інформації та документів) було створено Комісію для ознайомлення (що підтверджується наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання Кримінальних покарань Міністерства юстиції від 18.11.2021 року №52/Од). Також, протоколом доведення до відома державного службовця інформації або документів від 22.11.2021 року було зафіксовано факт ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про звільнення шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку. Крім того, 02.12.2021 року, тобто в перший день після виходу з лікарняного який, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 01.11.2021 року №2614/к «Про звільнення» був останнім робочим днем складено акт про відсутність ОСОБА_1 на своєму робочому місці. Окрім того, листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 01.12.2021 року № 4/2411/Ягд ОСОБА_1 було повідомлено про день звільнення та комісія наполягала на прибутті до Південного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції за адресою: АДРЕСА_1 для ознайомлення з наказом Міністерства юстиції України від 01.11.2021 року №2614/к «Про звільнення». Додатково повідомлено, що листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 02.12.2021 року №4/2415/Ягд ОСОБА_1 було направлено повідомлення про необхідність отримання трудової книжки. 30.12.2021 року ОСОБА_1 надано письмову згоду на направлення трудової книжки поштою. 05.01.2022 листом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції за №4-5/Ягд ОСОБА_1 надіслано додаткове повідомлення. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що конкретизація причин та підстави припинення державної служби з ініціативи суб'єкта призначення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», викладена у попередженні та в листі комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, тому доводи про не зазначення конкретної причини, та підстав звільнення, є помилковими та підтверджується доказами, наданими позивачем. Відповідач також звернув увагу на те, що вакантні посади пропонувалися при ознайомленні ОСОБА_1 з попередженням про звільнення, а також окремо в пропозиціях щодо подальшого проходження служби. Відповідно до протоколу доведення до відома державного службовця інформації або документів від 11.10.2021 року, але із зазначеними пропозиціями ОСОБА_1 ознайомилася лише 26.10.2021 року, що свідчить про відсутність її реального бажання працювати в органах Державної кримінально-виконавчої службіУкраїни. Відповідач вважає, що процедура звільнення ОСОБА_1 проведена з урахуванням положень чинного законодавства, а доводи позивача щодо процедури звільнення є помилковими та такими, що не підтверджуються наявними матеріалами справи.
З відзиву на позовну заяву Міністерства юстиції України вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що доводи, викладені в адміністративному позові про не значення конкретної причини та підстав звільнення, а також порушення принципу правової визначеності є помилковими та не підтверджуються доказами, наданими позивачем. Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну служби» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, 2 вересня 2021 року ОСОБА_1 ознайомилася з попередженням про звільнення з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту. Одночасно ОСОБА_1 запропоновано подальше проходження державної служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України з переліком 32 вакантних посад, тому твердження позивача в адміністративному позові про те, що жодної посади їй не було запропоновано не відповідає дійсності. Разом з тим, 26 жовтня 2021 року ОСОБА_1 ознайомилася під підпис з пропозиціями подальшого проходження державної служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Згідно із ч. 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу» переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. В адміністративному позові, Профспілка акцентує увагу на порушення вимог законодавства про працю в частині обов'язку запропонувати всі вакансії та обов'язку роботодавця по працевлаштуванню працівника з дня попередження про вивільнення дня розірвання трудового договору. Однак, Верховний Суд в постановах Верховного Суду від 30 листопада у справі №640/3806/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 480/4055/20, від 8 грудня 2021 року у справі №380/3646/20 дійшов висновку, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. При цьому, положенням частини четвертої статті 40 КЗпП України прямо встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Таким чином, питання звільнення державних службовців врегульовано спеціальним законодавством про державну службу, а тому положення КЗпП України у даному випадку не підлягають застосуванню. ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту. Таким чином, займана нею посада відносилася до категорії «Б» посад державної служби. Міністерством юстиції України пропонувалися ОСОБА_1 рівнозначні вакантні посади, зокрема: заступника начальника відділу фінансового планування Бухгалтерської служби (на правах управління) Департаменту з питань виконання кримінальних покарань; заступника начальника управління - начальника відділу взаємодії з державними підприємствами Управління координації виробничої діяльності Департаменту з питань виконання кримінальних покарань; заступника начальника управління - начальника відділу взаємодії з державними підприємствами Управління координації виробничої діяльності Департаменту з питань виконання кримінальних покарань; заступника начальника управління - начальника відділу претензійно-позовної роботи Управління юридичного забезпечення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та інші. Крім того, ОСОБА_1 пропонувалася посада начальника Відділу з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, що за функціональними обов'язками подібна до тих, які вона виконувала у Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань. Таким чином, ОСОБА_1 пропонувалися рівнозначні посади у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, посадові оклади в якому, згідно постанови №15 вище, ніж на тій посаді яку вона займала. Наведене спростовує доводи Профспілки у вказаній частині та твердження ОСОБА_1 , зокрема, викладені нею у попередженні та у пропозиціях подальшого проходження служби (роботи), в яких вона зазначала, що «жодна із запропонованих посад не є рівнозначною тій, яку я обіймала». При цьому, чинне законодавство про державну службу не зобов'язує суб'єкта призначення чи керівника державного органу призначати особу на ту посаду, яку вона бажає зайняти, і в тому місці, де вона бажає. Законом України «Про державну службу» передбачено імперативно, що державному службовцю «пропонується вакантна рівнозначна посада державної служби». Відповідач наголошує, що вакантні посади пропонувалися при ознайомленні ОСОБА_1 з попередженням про звільнення, а також окремо в пропозиціях щодо подальшого проходження служби. Відповідно до протоколу доведення до відома державного службовця інформації або документів від 11 жовтня 2021 року вищевказані пропозиції про подальше проходження державної служби ОСОБА_1 були направлені електронною поштою. Проте, ОСОБА_1 ознайомилася з ними лише 26 жовтня 2021 року, що свідчить про відсутність її реального бажання працювати в органах Державної кримінально-виконавчої служби. Крім того, відповідач зазначив, що під час реорганізації відбувається скорочення великої кількості посад. Державним службовцям, посади яких підлягають скороченню, пропонуються вакантні посади. Звільнення та призначення державних службовців - це процес динамічний, погодження особи зайняти вакантну посаду оформлюється її заявою про переведення на цю посаду, в іншому випадку, вважається, що особою не було прийнято пропозицію про зайняття вакантної просади. Враховуючи положення частини другої та частини шостої статті 49 КЗпП України, ст. 89 Закону України «Про державну службу» при звільненні державних службовців у випадку зміни в організації виробництва та праці, зокрема реорганізації та скорочення штату, не застосовуються вимоги законодавства про працю в частини переважного права залишення на роботі. Таким чином, Мін'юст вважає, що процедура звільнення ОСОБА_1 проведена з урахуванням положень чинного законодавства, а доводи Профспілки щодо порушення процедури звільнення є помилковими та такими, що не підтверджуються наявними матеріалами справи. Крім того, Мін'юст вважає хибним твердження позивача про те, що відбулося збільшення чисельності і штату працівників за результатами реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Наказом Міністерства юстиції «Про призначення» від 17.07.2018 року № 2654/к на посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, призначено ОСОБА_1 , як переможця відкритого конкурсу.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14.01.2020 № 204/к «Про внесення змін до штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції» та у зв'язку із зміною структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було внесено зміни до штату міжрегіонального управління.
Посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, яка належить до посад державної служби категорії «Б», скорочено.
Наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, 17.06.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7616/20 від 15 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про встановлення відсутності компетенції, визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1843/к від 26.05.2020 року «Про звільнення» ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 11 липня 2020 року. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 82 096,44 грн. (вісімдесят дві тисяча дев'яносто шість гривень сорок чотири копійки) без утримання податків та обов'язкових платежів.
Наказом Міністерства юстиції України №1918/к від 13.08.2021 року «Про скасування наказу та поновлення на посаді» скасовано наказ Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 з 11 липня 2020 року на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту (Том І, аркуш справи 16).
При цьому, згідно із з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» постановлено реорганізувати територіальний орган Міністерства юстиції - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
Відповідно до абз. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» правонаступником територіального органу Міністерства юстиції, який реорганізується згідно з пунктом 1 цієї постанови, є міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» Міністерством юстиції України прийнято наказ №4390/5 від 21.12.2020 року «Про реорганізацію територіального органу», яким реорганізовано територіальний орган - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та затверджено голову комісії з реорганізації.
Наказом Міністерства юстиції України від 21 грудня 2020 року №4403/5 затверджено Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань.
Наказом Міністерства юстиції України від 30 грудня 2020 року №3891/к «Про затвердження штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань» затверджено структуру та штат Департаменту з питань виконання кримінальних покарань у кількості 307 штатних одиниць (Том ІІ, аркуші справи 69-96).
Відповідно до листа Міністерства юстиції України №761/38-33-21/7.4.2 від 08.01.2021 року Наказом Міністерства юстиції України від 30 грудня 2020 року №3891/к «Про затвердження штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань» затверджено структуру та штат Департаменту з питань виконання кримінальних покарань у кількості 307 штатних одиниць, що на 36 штатних посад більше попереднього штату (Том І, аркуші справи 20-22).
02 вересня 2021 року позивача було повідомлено про звільнення із займаної посади відповідно до п. 1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (Том І, аркуші справи 163-169).
Наказом Міністерства юстиції України №2614/к від 01.11.2021 року відповідно п. 10 ч. 4 ст. 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», п.п. 10 п. 12І «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №288 звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту 09 листопада 2021 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби (Том І, аркуш справи 162).
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено 02.12.2021 року (у перший день виходу з лікарняного) (Том І, аркуші справи 139-156).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2019 року Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради за №11/155-84 зареєстровано Колективний договір, укладений на 2019-2021 роки між Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та Первинною профспілковою організацією Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (Том І, аркуші справи 71-95).
Відповідно до пп. 2.1.6, 2.1.9, 2.1.13-2.1.14 Колективного договору Адміністрація управління зобов'язана та має право персонально попереджати про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Надавати переважне право залишитися на роботі працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці згідно чинного законодавства. Одночасно з попередженням про вивільнення у зв'язку із змінами в організації праці пропонувати працівникові іншу роботу в Управлінні. Враховувати переважне право на залишення на роботі. Ліквідація, реорганізація управління, зміна форми власності або часткове зупинення, що тягне за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці можуть здійснюватися тільки після завчасного падання профспілці інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про строки проведення звільнення.
Відповідно до пп. 8.9.2 п. 8 Колективного договору адміністрація Управління зобов'язана не допускати звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів установи, організації протягом одного року після закінчення терміну, на який він обирався, крім випадків, зокрема, повної ліквідації Управління.
Протоколом №1 установчих зборів членів Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України від 01.11.2021 року вирішено, зокрема: створити при територіальних органів Міністерства юстиції України, які входять до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, первинну профспілкову організацію (Том І, аркуші справи 60-72), ОСОБА_1 з 01.11.2021 року є членом Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України.
Первинна профспілкова організація працівників територіальних органів Міністерства юстиції України не погодилася із правомірністю наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади та звернулася до суду в її інтересах із цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч.2-3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
В свою чергу, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Таким чином, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» містить наступні підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення:- скорочення чисельності або штату державних службовців; - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; - реорганізація державного органу.
Оскаржуваним у даній справі наказом позивача звільнено із займаної посади з припиненням державної службу із визначенням наступної підстави звільнення: «відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу). Підстава: попередження, пропозиції, лист комісії, протокол доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Однак, оскаржуваний наказ не містить конкретної підстави для припинення державної служби позивача, а містить лише загальне посилання на положення п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», який, як зазначено вище, містить декілька підстав припинення державної служби, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, при цьому, без скорочення чисельності або штату державних службовців, а також реорганізації державного органу.
Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Тобто, приймаючи наказ про припинення державної служби позивача, відповідач зобов'язаний був у такому наказі визначити, яка саме підстава, із перелічених у п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», застосована ним, зокрема, визначити, чи відбулось у спірному випадку скорочення чисельності або штату державних службовців, чи скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, при цьому, без скорочення чисельності або штату державних службовців, чи відбулась реорганізація державного органу.
Однак, відповідач в оскаржуваному наказі лише послався на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та процитував його зміст без зазначення конкретних підстав припинення державної служби позивача.
Отже, зазначене рішення відповідача в частині звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальне зазначення норми Закону України «Про державну службу», яка складається з декількох підстав, різними за юридичною природою, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення.
Згідно із висновком Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Посилання відповідача в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з посиланням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення, у зв'язку із чим оскаржуваний наказ прийнято не у спосіб та не на підставі визначеній ст.87 Закону України «Про державну службу».
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що конкретизація причин та підстави припинення державної служби з ініціативи суб'єкта призначення, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» викладена у попередженні про звільнення та листі комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, оскільки попередження про звільнення також містить загальне посилання на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» без деталізації однієї з трьох підстав для припинення проходження державної служби.
При цьому, лист комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 18 жовтня 2021 року №4/2181 взагалі не містить інформації про підстави та причини звільнення позивача, а стосується інформування Міністерства юстиції України про доведення до позивача пропозицій.
Закон України «Про колективні договори і угоди» визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідно до ст. 2, 5, 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» (Сфера укладення колективних договорів, угод) колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.
Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, зокрема щодо дитячого оздоровлення та придбання новорічних подарунків для дітей працівників тощо.
З аналізу наведених норм Закону вбачається, що умови колективних договорів є обов'язковими для підприємств, зокрема, і державних установ, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали, при цьому є недійсними та не підлягають застосуванню умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством (Закон України «Про державну службу», КЗпП України та інші) становище працівників та суперечить йому. В той же час, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з вказаним законодавством і угодами гарантії, перелік яких не є вичерпним, що вбачається з ч.3 ст.7 Закону.
Відповідно до п. 1.25 Колективного договору профспілка зобов'язана надавати згоду на звільнення члена профспілки з ініціативи Адміністрації лише після вивчення обставин звільнення, відсутності наявності можливостей працевлаштування працівника у структурах Кримінально-виконавчої служби України, заслуховування на засіданні представника від адміністрації Управління з мотивованим поданням.
Відповідно до пп. 2.1.6, 2.1.9 Колективного договору Адміністрація управління зобов'язана персонально попереджати про наступне вивільнення працівників не пізніше за 2 місяці. Надавати переважне право залишитися на роботі працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці згідно чинного законодавства. Одночасно з попередженням про вивільнення у зв'язку із змінами в організації праці пропонувати працівникові іншу роботу в Управлінні. Враховувати переважне право на залишення на роботі. Скорочення чисельності штату або погіршення умов праці можуть здійснюватись тільки після завчасного надання профспілці інформації з цього питання. Включаючи інформацію про причини наступних звільнень. Кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись.
Крім цього, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
З матеріалів справи вбачається, що з 01.11.2021 року ОСОБА_1 є членом Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України та входить до профспілкового комітету (ревізор), проте доказів на підтвердження отримання згоди первинної профспілкової організації, членом якої є ОСОБА_1 , на виконання положень частини 1 статті 43 КЗпП України відповідачем не надано.
Таким чином, відповідачем в порушення Колективного договору та вищенаведеної норми КЗпП України не було проведено консультацій з профспілковим органом, що підтверджує порушення процедури при звільненні позивача.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність обов'язку погоджувати з Профспілковою організацією звільнення ОСОБА_1 , враховуючи те, що Профспілка не була стороною колективного договору та він не розповсюджує свою дію на Профспілку, оскільки в цій справі предметом дослідження є дотримання прав та гарантій щодо ОСОБА_1 , а не Профспілки, та на неї, як працівника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції розповсюджує дію колективний договір.
При цьому, ОСОБА_1 в заяві від 25 листопада 2021 року повідомила відповідачів про входження до членів Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України та Профспілкового комітету та просила вжити заходів щодо погодження її звільнення з Профспілкою (Том ІІ, аркуші справи 125-126).
Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що законодавством був визначений обов'язок Комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 днів до звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що 02 вересня 2021 року позивача було повідомлено про звільнення із займаної посади відповідно до п. 1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Проте, в порушення вимог ст. 87 Закону України «Про державну службу» відповідачем разом із попередженням позивачу не було запропоновано жодних посад.
В подальшому, 26.10.2021 року позивачу надано пропозиції щодо продовження проходження державної служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на 33 вакантних посадах від підкатегорій Б3 посад державної служби до під категорії В3 посад державної служби в усіх територіальних органах Міністерства юстиції України та Департаменті з питань виконання кримінальних покарань (Том І, аркуші справи 170-174).
З матеріалів справи вбачається, що позивач обіймав посаду, яку було віднесено до під категорії Б2 посад державної служби.
При цьому, жодна із запропонованих відповідачем посад у попередженні про звільнення позивача не була рівнозначна посаді, яку обіймала ОСОБА_1 , про що вона зазначала у зауваженнях до попередження про звільнення.
В матеріалах справи наявний перелік вакантних посад (83 посади), які існували у Департаменті у проміжок часу з дня попередження ОСОБА_1 про звільнення по день її звільнення. Проте, більшість зазначених посад позивачу запропоновано не було.
Крім того, відповідно до листа від 17 серпня 2022 року №ПІ-К-52/12-33/46 по Південно-Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у проміжок часу з 02.09.2021 року по 02.12.2021 року були наявні 41 вакантна посада категорії Б посад державної служби, у тому числі посада заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яку віднесено до під категорії Б2 посад державної служби, тобто посада, яка є рівнозначною посаді, яку обіймала ОСОБА_1 (Том ІІІ, аркуші справи 83-90).
Також, відповідно до листа від 18 серпня 2022 року №11210-2022/11-23/11447-2022/11 по Центрально-Західному міжрегіональному управлінню Міпістерства юстиції (м. Хмельницький) (Том ІІІ, аркуші справи 79-82) у проміжок часу з 02 вересня 2021 року по 02 грудня 2021 року були наявні 37 вакантних посад категорії Б посад державної служби, у тому числі 2 посади заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, які віднесено до під категорії Б2 посад державної служби, тобто посади, які є рівнозначними посаді, яку обіймала ОСОБА_1 та посада начальника цього управління.
Проте, жодну із зазначених посад ОСОБА_1 запропонована не була.
У пунктах 54-59 постанови Верховного Суду від 24.07.2020 року у справі № 816/654/17 викладено наступну правову позицію «Умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України) є, зокрема, ліквідація державного органу або його реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), унаслідок яких державний службовець об'єктивно не може виконувати посадових обов'язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об'єктивно немає можливості.
Сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.
Отже, вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суди повинні з'ясувати: чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців.
Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
При цьому оптимізація системи державних органів чи структури окремого державного органу, унаслідок яких змінюється належність посади державної служби до певної категорії посад; основні посадові обов'язки, - є зміною істотних умов державної служби, що за змістом та юридичними наслідками не є тотожним скороченням штату або чисельності працівників.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року № 1252 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» реорганізовано територіальний орган Міністерства юстиції - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.07.2020 року № 2336/к затверджено штат Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відповідно до якого загальна кількість посад - 101, керівний склад - 6.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 30.12.2020 року №3891/к затверджено штат Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, згідно якого загальна кількість посад складає 307 посадових одиниць, керівний склад - 5.
Згідно листа Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 10 серпня 2022 року №9-1-6916/Рб/Вс до штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань наказом Міністерства юстиції України від 17 серпня 2021 року №1965/к «Про внесення змін до штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань» було введено одну посаду заступника начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. При цьому, скорочення посад керівного складу протягом 2021 року в Департаменті не було (Том ІІІ, аркуш справи 91).
Таким чином, станом на дату попередження ОСОБА_1 про звільнення штат Департаменту з питань виконання кримінальних покарань складав не менше 308 штатних одиниць, з яких керівний склад - 6 посадових осіб.
В подальшому, наказом Міністерства юстиції України від 21 жовтня 2021 року №2526/к було внесено зміни до штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2020 року №3891/к, згідно якого штат Департаменту з питань виконання кримінальних покарань було збільшено ще на 22 посади (загальна кількість штатних посад 329).
З викладеного вбачається, що Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції реорганізовано, проте жодного скороченням штату/чисельності державних службовців не відбулось.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави, а формулювання причини звільнення та припинення державної служби в оскаржуваному наказі з посиланням на п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» є неправомірним, оскільки: вказаний пункт містить декілька підстав, які можуть виключати одна одну, проте відповідачем не уточнено підставу звільнення ОСОБА_1 ; скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців не відбулося; відповідачем не надано жодних доказів неможливості переведення позивача до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, враховуючи наявність вакантних посад, її досвід, кваліфікацію та позитивну характеристику.
Враховуючи протиправність оскаржуваного наказу у суду є всі підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 03 грудня 2021 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.
Відповідно до п. 2, 3, 5, 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно рішення П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/7616/20 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 306,33 грн.
Враховуючи те, що після поновлення на посаді на виконання рішення П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/7616/20 ОСОБА_1 не відпрацювала повні 2 місяці, суд вважає за можливе розрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 306,33 грн. згідно рішення П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/7616/20.
Так, період вимушеного прогулу в робочих днях складає з 03.12.2021 року по 10.03.2023 року, тобто, по день винесення рішення у цій справі, складає 376 днів.
Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату винесення рішення у цій справі складає 115180,08 грн. (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 6432,93 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Первинної профспілкової організації працівників територіальних органів Міністерства юстиції України (вул. Воронцовська, буд. 11, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 44422811) в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.11.2021 року №2614/к «Про звільнення», поновлення позивача на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 03 грудня 2021 року, стягнення з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 грудня 2021 року по день ухвалення рішення суду - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01.11.2021 року №2614/к «Про звільнення».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 03 грудня 2021 року.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 115180,08 грн. (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 6432,93 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Свида