Справа № 420/613/23
10 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Горбаченка Е.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Першотравнева, 55; код ЄДРПОУ 09804295), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу від 21.09.2022 року № 360,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Першотравнева, 55; код ЄДРПОУ 09804295), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати наказ начальника Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 21.09.2022 року №360 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою від 12.01.2023 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
19.01.2023 року (вх. №1781/23) представником позивача до канцелярії суду подано супровідний лист.
27.01.2023 року (вх. №2482/23) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про витребування доказів судом.
27.07.2023 року (вх. №2484/23) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
31.01.2023 року (вх. №2773/23) представником відповідача до канцелярії суду подано інформаційний лист.
01.02.2023 року (вх. №2888/23) представником третьої особи до канцелярії суду подані письмові пояснення.
06.02.2023 року (вх. №3498/23) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
09.02.2023 року (вх. №3904/23) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення на відповідь на відзив позивача.
Ухвалою від 10.03.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.09.2022 року позивача наказом начальника Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №360 призваний на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 . Однак, на порушення вимог абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ № 3543 наказом начальника Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 21.09.2022 року №360 ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 з місцем постійної дислокації у м. Нова Каховка, Херсонської області, тобто не за місцем проживання позивача.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Від третьої особи надійшли пояснення, в яких, зокрема, зазначено, що позивач за весь час несення служби до стройової частини вч НОМЕР_2 жодного рапорту щодо звільнення на підставі припису п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» не надавав, до безпосереднього командування у письмовій формі не звертався. Крім того, 03.12.2022 року ОСОБА_1 , в умовах воєнного стану, відмовився від виконання наказу щодо виконання бойових завдань та самовільно залишив місце служби. Таким чином, в його діях є ознаки військового злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 «Непокора» та ч.4 ст. 408 «Дезертирство» Кримінального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Суд зазначає, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з позовної заяви, приблизно 05.09.2022 року ОСОБА_1 отримав повістку про виклик до першого відділу Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з дислокацією у смт. Сарата Одеської області) з метою проходження медичної комісії для встановлення придатності до військової служби.
14.09.2022 року медичною комісією при першому відділі Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач був визнаний придатним до військової служби.
21.09.2022 року позивача наказом начальника Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №360 призваний на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 .
При цьому, позивачем зауважено, що його мати з 25.09.2019 року є інвалідом першої групи по зору безстроково та потребує постійного стороннього догляду, що на думку позивача є порушенням вимог абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ № 3543, а тому останній, відповідно до статті 23 вищевказаного Закону підлягав призову на військову службу під час мобілізації тільки за його згодою і тільки за місцем проживання.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-3ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі по тексту Закон № 2232), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Частиною 10 статті 1 Закону України ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Згідно ч. 5 ст. 2 Закону № 2232, військова служба в Україні організовується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону № 2232 визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до ч.9ст.17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», право на відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти також мають громадяни України, які в рамках міжнародних договорів України навчаються у закладах освіти інших держав.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІвизначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цимстаттею 23 Закону №3543-ХІІпередбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Частиною 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії); жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років; жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи; усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років; зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначенихчастиною шостоюстатті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України; інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятомучастини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Отже, частина перша статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає випадки, за яких не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані.
У зв'язку з введенням на території України воєнного стану та оголошення мобілізації позивачу у вересні 2022 року була вручена повістка про виклик до першого відділу Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з дислокацією у смт. Сарата Одеської області) з метою проходження медичної комісії для встановлення придатності до військової служби.
14.09.2022 року медичною комісією при першому відділі Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач був визнаний придатним до військової служби.
21.09.2022 року позивача наказом начальника Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №360 призваний на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Суд зазначає, що на час вручення повістки, проходження медичної комісії та несення служби, позивач до стройової частини вч НОМЕР_2 та Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки жодного рапорту щодо звільнення на підставі припису п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» або п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не надавав, до безпосереднього командування у письмовій формі не звертався.
При цьому, у відзиви на позов вказано, що в ході бесіди у першому відділі Білгород-Дністровського РТЦК та СП, військовозобов'язаний ОСОБА_1 виявив тверде бажання проходити військову службу по мобілізації. Посадова особа першого відділу Білгород-Дністровського РТЦК та СП ознайомила позивача зі змістом ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, до першому відділу Білгород-Дністровського РТЦК та СП та вч НОМЕР_2 , позивачем, не надано медичні документи, які підтверджували наявність хвороби у його матері, та які б вказували на те, що дана особа потребує постійного догляду за висновками медико соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості надати до відповідачів довідку до акту огляду медико соціальною експертною комісією серія 12ААБ № 246390, видану, відповідно до якої ОСОБА_2 25.09.2019 року встановлена І група інвалідності разом із рапортом про відстрочку від служби під час мобілізації та воєнного стану.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, також встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Першотравнева, 55; код ЄДРПОУ 09804295), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу від 21.09.2022 року № 360 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2023 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.