Справа № 420/407/23
10 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250019757 від 20.12.2022р. про відмову в призначенні пенсії;
- Зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу роботи позивача:
- період роботи з 22.02.1988р. по 28.05.1988р. електромонтером Кіровської птахофабрики.
- період роботи позивача з 21.02.2018р. по 31.12.2021р. волочильником дроту 5 розряду у цеху сталевого дроту ПАТ «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур».
- період роботи позивача з 01.01.2022р. по теперішній час волочильником дроту св ЦСД 5 розряду в ПрАТ «Стальканат»
- період навчання у СПМУ №32 з 01.09.1988р. по 03.07.1989р.
- Зобов'язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2) з моменту звернення, а саме з 12.12.2022р. довічно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.12.2022 року звернувся до відповідача із заявою щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Проте, відповідачем 20.12.2022 року прийнято рішення про відмову у призначені пенсії №155250019757. Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250019757 від 20.12.2022р. про відмову в призначенні пенсії є незаконним, як і дії щодо не зарахування до пільгового стажу періодів з 21.02.2018р. по теперішній час, внаслідок чого право ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком на пільгових умовах є порушеним.
Ухвалою суду від 10.01.2023 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних. Представник зазначає, що після перевірки наданих позивачем документів, Головним управлінням було встановлено, що страховий стаж становить - 36 років 09 місяців 10 днів та пільговий стаж становить 10 років 05 місяців 24 дня. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 22.02.1988 по 28.05.1988, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення. До пільгового стажу роботи зараховано всі періоди згідно довідки від 16.06.2022 № 84-05 та рішенню комісії з питань підтвердження пільгового стажу при Головному управлінні від 29.11.2022 № 11-2. Дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату - 13.08.2023 року. З урахуванням наведеного, Головне управління при визначенні права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058-IV діяло в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством, як того вимагає ст. 19 Конституції України.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, 12.12.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
20.12.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом розгляду заяви позивача та додатних документів прийнято Рішення № 155250019757 від 20.12.2022 року про відмову у призначенні пенсії.
У вказаному рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 30 роки. Необхідний пільговий стаж, на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2), становить 12 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 36 років 09 місяців 10 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 10 років 05 місяців 24 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 22.02.1988 по 28.05.1988, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу на звільнення. До пільгового стажу роботи зараховано всі періоди згідно довідки від 16.06.2022 №84-05 та рішенню комісії з питань підтвердження пільгового стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2022 №11-2 (а.с.33).
Отже, позивачеві відмолено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності передбаченого законодавством страхового стажу не зарахувавши позивачу період роботи з 22.02.1988 року по 28.05.1988 року, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу на звільнення.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.08.2010 року № 2464-VI.
Відповідно до ст.7 Законом України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України (ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Положеннями ст.13 визначені умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески (ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону (ч.1 ст.15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Платниками страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування є застраховані особи, зазначені в пунктах 1-6, 10-13 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону (ч.2 ст.15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Положеннями ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону № 1058-IV).
Розділом XIV-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені норми пенсійного забезпечення окремих категорій громадян.
Відповідно до ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Відповідно до ст.62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 2 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою КМЦ від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Інструкції № 58 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, оскаржуваним рішенням позивачу не зараховано до пільгового стажу період роботи з 22.02.1988 року по 28.05.1988 року, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача:
22.02.1988 року - прийнято в е/цех електромонтером до Кіровської птахофабрики (наказ №14п 21/02.88)
28.05.1988 року - звільнений у зв'язку із зарахуванням слухачем ПО до ОТІХП (Наказ 26п 24.05.88).
28.05.1988 року - зарахований на підготовче відділення денної форми навчання до Одеського технологічного інституту холодильної промисловості.
Суд зазначає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №127/9055/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17
Також, варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем частково виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Також, суд зазначає й про те, що згідно правової позиції Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, при розгляді аналогічного спору: «на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»). «Ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Проте, виходячи із обставин цієї справи, суд доходить до висновку, що відповідачу для вирішення питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком необхідно дослідити та надати оцінку умовам, що виникли у зв'язку з розглядом даної справи.
Таким чином, суд робить висновок, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії № 154750005583 від 30.05.2022 року є протиправним та підлягає скасуванню, а спірний період має бути зарахований до загального страхового стажу позивача на підставі трудової книжки, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній часині є обґрунтованими.
При цьому, суд зазначає, що оскаржуваним рішенням відмовлено лише у зарахуванні до пільгового стажу період роботи позивача з 22.02.1988 року по 28.05.1988 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Будь-якого рішення пенсійного органу щодо відмови у зарахуванні періодів роботи позивача з 21.02.2018 року по 31.12.2021 року волочильником дроту 5 розряду у цеху сталевого дроту ПАТ «Виробниче об'єднання «Стальканат-Сілур», з 01.01.2022 року по теперішній час волочильником дроту св ЦСД 5 розряду в ПрАТ «Стальканат» та періоду навчання у СПМУ №32 з 01.09.1988 року по 03.07.1989 року у матеріалах справи відсутні.
Отже, у даному випадку відповідачем не було порушено вимоги закону та прав позивача в цій частині вимог. Більш того, між сторонами відсутній спір в даній частині, а тому в цій частині вимог позов не є обґрунтований та не підлягає задоволенню.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250019757 від 20.12.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пп.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю пільгового стажу; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до пільгового стажу період роботи позивача з 22.02.1988 року по 28.05.1988 року електромонтером Кіровської птахофабрики; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.12.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пп.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням позиції суду викладеної в даному рішенні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатив 1073,60 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача на його користь.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 243, 245, 246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250019757 від 20.12.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пп.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю пільгового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до пільгового стажу період роботи позивача з 22.02.1988 року по 28.05.1988 року електромонтером Кіровської птахофабрики.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.12.2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пп.2 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням позиції суду викладеної в даному рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Відповідно до ст.255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 20987385).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 10.03.2023 року.
Суддя Н.В. Бжассо