справа № 380/17846/22
10 березня 2023 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 (далі - ГУ ПФ України у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16 (далі - ГУ ПФ України в м.Києві), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.11.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу", п. п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 "Про державну службу" на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 229/7.4-22/37 від 03.11.2022 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) № 13-70-05/38-65 від 03.11.2022, № 72/7.4-22/38 від 03.11.2022, № 230/7.4-22/37 від 03.11.2022, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 10.11.2022.
Ухвалою від 19.12.2022 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Ухвалою від 24.01.2023 суд замінив первісного співвідповідача у справі Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві належним співвідповідачем - Головним управління Пенсійного фонду України в Сумській області код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 40030, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43 (далі - ГУ ПФ України в Сумській області).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ПФ України в Сумській області протиправно відмовило у переведенні на пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу", оскільки на час звернення до пенсійного органу позивач досягла визначеного законом віку, набула більше 41 рік страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця становить понад 20 років. Позивач вважає, що виконала всі умови передбачені законодавством для призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
01.02.2023 представник ГУ ПФ України у Львівській області подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що позивачу, як працівнику митної служби, присвоювались спеціальні звання, а тому період роботи в органах митної служби не зараховується до стажу державної служби. Таким чином, позивач не має права на переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
08.03.2023 представник ГУ ПФ України в Сумській області подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що період роботи позивача з 18.08.1994 по 01.05.2016 не зараховано до стажу державної служби, оскільки періоди роботи посадових осіб в органах державної митної служби на посадах, перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу". У зв'язку з цим, підстави для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" відсутні.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Позивач перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФ України у Львівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач починаючи з 02.07.1980 працювала на різних посадах державної служби в органах митного контролю та станом на 01.11.2022 займала посаду державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту "Мостиська". У цій трудовій книжці також зафіксовано, що 15.06.1995 прийняла присягу державного службовця, їй присвоєно наступні спеціальні/персональні звання: персональне звання "Радник митної служби 3 рангу", спеціальне звання "Інспектор митної служби 4 рангу", присвоєно спеціальне звання "Інспектор митної служби 3 рангу", спеціальне звання "Радник митної служби 3 рангу", спеціальне звання "Радник податкової та митної справи 3 рангу", спеціальне звання "Радник митної служби 3 рангу".
Позивач звернулася до ГУ ПФ України у Львівській області із заявою від 10.11.2022 щодо переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". До вказаної заяви позивач долучила довідки Львівської митниці: від 03.11.2022 № 229/7.4-22/37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця; від 03.11.2022 № 13-70-05/38-65, від 03.11.2022 № 72/7.4-22/38, від 03.11.2022 №230/7.4-22/37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано для розгляду ГУ ПФ України в Сумській області, яке прийняло рішення про відмову в перерахунку пенсії від 17.11.2022. Вказане рішення обґрунтоване тим, що період роботи позивача з 18.08.1994 по 01.05.2016 не зараховано до стажу державної служби, оскільки періоди роботи посадових осіб в органах державної митної служби на посадах, перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу". У зв'язку з цим, підстави для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" відсутні.
Вважаючи вказане рішення ГУ ПФ України в Сумській області протиправним, позивач звернулася з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз частини першої статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності в осіб, які мають не менш як 10 років стажу державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку, та перебування на час досягнення пенсійного віку на посаді державної служби, наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких в осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ вік (для жінок 60 років) і страховий стаж (для жінок 30 років).
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Як видно з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у переведенні на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" було відсутність у такої необхідного стажу державної служби, у зв'язку з тим, що періоди роботи посадових осіб в органах державної митної служби на посадах, перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
Таким чином, спірним у цій справі питанням є можливість зарахування до стажу державної служби часу перебування особи державній службі в органах митного контролю, при умові присвоєнні цій особі спеціального звання, відповідаючи на яке суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII.
Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності вказаним Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, у спірному випадку необхідно керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283).
Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Окрім цього, до спірних правовідносин суд вважає за необхідне застосувати положення Митного кодексу України, який у частині пенсій статті 569 передбачає, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 вказаного Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
З аналізу наведених положень Митного кодексу України та пункту 2 Порядку №283 можна дійти висновку про те, що період проходження служби посадовими особами митних органів служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" і в тому разі, якщо таким особам присвоювалися спеціальні звання під час проходження служби.
Отже, період проходження позивачем державної служби в органах митного контролю, під час якої їй присвоювались спеціальні звання, зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії за віком згідно із пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ, а тому доводи відповідачів в цій частині є необґрунтованими.
Таким чином, позивач у відповідності до умов пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ на день набрання чинності вказаним Законом займала посаду державної служби та мала понад 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Відтак, враховуючи досягнення 60-річного віку та наявність страхового стажу понад 41 рік, суд дійшов висновку, що позивач набула право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
З огляду на вказане, суд вважає, що рішення ГУ ПФ України в Сумській області про відмову в перерахунку пенсії від 17.11.2022 не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Виходячи з наведеного, враховуючи звернення позивача та перебування її на пенсійному обліку в ГУ ПФ України у Львівській області, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФ України у Львівській області перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ з урахуванням довідки від 03.11.2022 № 229/7.4-22/37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідок від 03.11.2022 № 13-70-05/38-65, від 03.11.2022 № 72/7.4-22/38, від 03.11.2022 №230/7.4-22/37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), з дня звернення із заявою від 10.11.2022.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем (клієнт) та адвокатом Головкою Любомиром Васильовичем (адвокат) укладено угоду про надання правової допомоги адвоката від 28.12.2022. У такої угоді зазначено, що за її виконання клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, що визначається в додатковій угоді на підставі обсягу наданих послуг.
Відповідно до додатку від 28.12.2022 до угоди про надання правової допомоги адвоката від 28.12.2022 сторони угоди від 28.12.2022 погодили, і клієнт сплатив адвокату при підписанні такої угоди аванс в сумі 5000,00 грн. В суму авансу включається підготовка, подання та супроводження позовної заяви.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФ України у Львівській області заперечила проти стягнення на користь позивача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу, виходячи з неспівмірності та реальності понесених витрат.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що заявлені витрати на підготовку і подання адміністративного позову у розмірі 5000,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 2000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2000,00 грн.
Враховуючи висновок суду про протиправність оскаржуваного рішення ГУ ПФ України в Сумській області, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Сумській області.
Щодо судового збору, то позивач звільнена від його сплати відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову в перерахунку пенсії від 17.11.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ з урахуванням довідки від 03.11.2022 № 229/7.4-22/37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідок від 03.11.2022 № 13-70-05/38-65, від 03.11.2022 № 72/7.4-22/38, від 03.11.2022 №230/7.4-22/37 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), з дня звернення із заявою від 10.11.2022.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 40030, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.