ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" березня 2023 р. справа № 300/419/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боднарчук Андрій Михайлович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боднарчук Андрій Михайлович, звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №091630013767 від 05.01.2023 ОСОБА_1 не зараховано до страхового стажу періоди: роботи в кооперативі «Мета» з 16.07.1990 по 01.07.1991, роботи в кооперативі «Бліц» з 01.07.1991 по 18.09.1992 та військової служби з 14.11.1980 по 25.11.1982. Як наслідок, протиправно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Тому просив суд скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 14.11.2022 пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його страхового стажу вказані періоди роботи.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 02.01.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Харківській області №091630013767 від 05.01.2023 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не зараховано до страхового стажу позивача періоди: роботи в кооперативі «Мета» на посаді наладчика технологічного обладнання третього розряду з 16.07.1990 по 01.07.1991, роботи в кооперативі «Бліц» на посаді наладчика технологічного обладнання третього розряду з 01.07.1991 по 18.09.1992 та військової служби з 14.11.1980 по 25.11.1982. Згідно ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Представник позивача вказав, що трудова книжка позивача містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Крім цього, зазначив що позивач не несе відповідальність за заповнення трудової книжки, а відсутність записів чи неточні записи в трудовій книжці не може бути підставою для незарахування періодів роботи до трудового стажу працівника. Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №091630013767 від 05.01.2023, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії, підлягає до скасування. Отже, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 14.11.2022 пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та військової служби.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. Вказав, що відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Вказав, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи в кооперативі «Мета» з 16.07.1990 по 01.07.1991, оскільки відсутні повні підстави зарахування на роботу; роботи в кооперативі «Бліц» з 02.07.1991 по 09.02.1992, оскільки у записі про звільнення наявне виправлення, яке не завірено належним чином; військової служби, оскільки прізвище у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 14.11.1980 не відповідає прізвищу позивача. Як наслідок, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просив суд в задоволенні позову відмовити.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Вказав, що відповідно до поданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 6 місяців 13 днів. Зазначив, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи в кооперативі «Мета» з 16.07.1990 по 01.07.1991, оскільки відсутні повні підстави зарахування на роботу; роботи в кооперативі «Бліц» з 02.07.1991 по 09.02.1992, оскільки у записі про звільнення наявне виправлення, яке не завірено належним чином. Також, ОСОБА_1 не зараховано до страхового стажу період проходження військової служби, оскільки прізвище у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 14.11.1980 не відповідає прізвищу у паспорті позивача. Звернув увагу суду, що довідка №5/1/3 від 11.01.2023, видана ІНФОРМАЦІЯ_1 не була подана до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Як наслідок стаж ОСОБА_1 є недостатнім, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області правомірно відмовлено в призначенні йому пенсії за віком. Відповідач вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком, а не зобов'язання призначити таку пенсію.
Відповідачем 27.02.2023 долучено до матеріалів справи копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.60-79).
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 02.01.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення йому пенсії за віком (а.с.61-62).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням №091630013767 від 05.01.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу періодів роботи з 16.07.1990 по 01.07.1991, оскільки відсутні повні підстави зарахування на роботу та з 02.07.1991 по 09.02.1992, оскільки наявне виправлення у даті наказу звільнення з роботи, яке не завірено належним чином. Також, до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби, оскільки написання прізвища у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 14.11.1980 не співпадає з написанням прізвища у паспорті позивача.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 6 місяців 13 днів. Вік заявника 60 років 1 місяць 19 днів (а.с.21-22).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 06.05.1986, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди: військової служби з 14.11.1980 по 29.11.1982, роботи в кооперативі «Мета» на посаді наладчика технологічного обладнання третього розряду з 16.07.1990 по 01.07.1991 та роботи в кооперативі «Бліц» на посаді наладчика технологічного обладнання третього розряду з 01.07.1991 по 18.09.1992 (а.с.14-16).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, пунктами 2.6, 2.8-2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Як встановлено судом, у оскарженому рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 16.07.1990 по 01.07.1991, оскільки відсутні повні підстави зарахування на роботу та з 02.07.1991 по 09.02.1992, оскільки наявне виправлення у даті наказу звільнення з роботи, яке не завірено належним чином. Таким чином, підставою незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу стало допущене виправлення при заповненні трудової книжки позивача.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певного періоду роботи до трудового стажу.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Разом з цим, як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №091630013767 від 05.01.2023, до страхового стажу роботи позивача не зараховано період роботи в кооперативі «Бліц» з 02.07.1991 по 09.02.1992, а не з 01.07.1991 по 18.09.1992 (а.с.21-22).
Таким чином період роботи ОСОБА_1 в кооперативі «Бліц» з 10.02.1992 по 18.09.1992 зараховано до його страхового стажу, тому позовна вимога до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу роботи позивача вказаний період роботи не підлягає задоволенню.
Щодо незарахування позивачу до страхового стажу періоду проходження військової служби, окрім вищезазначених висновків, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як вже встановлено судом, у оскарженому рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не зараховано до страхового стажу позивача період проходження військової служби, оскільки прізвище у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 14.11.1980 не відповідає паспортним даним позивача.
Згідно пункту 6 Порядку, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово- лікувальних установ.
Відповідно до запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.05.1986, ОСОБА_1 у період з 14.11.1980 по 29.11.1982 проходив службу у рядах Радянської Армії. Підстава внесення запису: військовий квиток серії НОМЕР_1 (а.с.14-16).
Суд зазначає, що вказаний запис повністю відповідає відомостям військового квитка серії НОМЕР_1 від 14.11.1980, а саме: згідно пункту 8 позивач призваний на строкову військову службу і направлення у військову частину 14.11.1980; згідно пункту 12 позивач звільнений із військової служби 25.11.1982 та направлений до Івано-Франківського РВК, щоб стати на військовий облік до 29.11.1982 (а.с.17).
При цьому суд констатує, що довідка №5/1/3 від 11.01.2023, видана ІНФОРМАЦІЯ_1, хоча і не була подана до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, однак вкотре підтверджує правильність відомостей зазначених у трудовій книжці та військовому квитку позивача щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у період з 14.11.1980 по 29.11.1982 (а.с.19).
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи та військової служби.
За таких обставин, відповідачем протиправно не зараховано позивачу до його страхового стажу періоди служби в лавах Радянської армії з 14.11.1980 по 29.11.1982, роботи в кооперативі «Мета» з 16.07.1990 по 01.07.1991 та роботи в кооперативі «Бліц» з 02.07.1991 по 09.02.1992.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів: військової служби з 14.11.1980 по 29.11.1982, роботи в кооперативі «Мета» з 16.07.1990 по 01.07.1991 та роботи в кооперативі «Бліц» з 02.07.1991 по 09.02.1992, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказані період роботи.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №091630013767 від 05.01.2023 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Проаналізувавши рішення №091630013767 від 05.01.2023 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше 60 років, а страховий стаж позивача - 25 років 6 місяці 13 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше обов'язкових 29 років.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 02.01.2023, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку. Отже, позивачу слід призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення ним пенсійного віку, а саме 14.11.2022.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії №091630013767 від 05.01.2023, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду до якого позивач звернувся із заявою від 02.01.2023) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби з 14.11.1980 по 29.11.1982, роботи в кооперативі «Мета» з 16.07.1990 по 01.07.1991 та роботи в кооперативі «Бліц» з 02.07.1991 по 09.02.1992, та як наслідок призначити йому пенсію за віком з 14.11.2022.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боднарчук Андрій Михайлович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій підлягає до часткового задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
З огляду на зазначене, оскільки рішенням суду позовні вимоги задоволено частково, згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 900 грн. підлягають до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн., позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 23.01.2023, укладений між позивачем та адвокатом Боднарчуком А.М.; ордер серії АТ №1036622; акт приймання-передачі виконаної роботи від 23.01.2023; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001728 від 09.06.2020; квитанцію до прибуткового касового ордеру №35 від 23.01.2023 на суму 3000 грн. (а.с.28-35).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи в суді, суд враховує таке.
Згідно акту приймання-передачі виконаної роботи від 23.01.2023 вбачається, що адвокатом вчинено наступні дії: ознайомлення з документами, аналіз судової практики та законодавства, усна консультація, підготовка адвокатського запиту вартістю 1000 грн., складання позовної заяви, підготовка та друк необхідних документів, виготовлення копій - 2000 грн. (а.с.33).
Беручи до уваги зміст виконаної роботи (наданих послуг), суд вважає, що витрати на ознайомлення з документами, надання консультації, аналіз судової практики та законодавства, підготовка адвокатського запиту, не є тими витратами, що підлягають окремому відшкодуванню, а охоплюються витратами на підготовку і друк необхідних документів та складання позовної заяви.
Враховуючи приписи ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що підлягають відшкодуванню позивачу витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн., так як факт їх понесення позивачем підтверджуються документами, передбаченими в частині 4 статті 134 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, оскільки рішенням суду позовні вимоги задоволено частково, згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені витрати зі сплати правничої допомоги в розмірі 1700 грн. підлягають до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області №091630013767 від 05.01.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди його військової служби з 14.11.1980 по 29.11.1982, роботи в кооперативі «Мета» з 16.07.1990 по 01.07.1991 та роботи в кооперативі «Бліц» з 02.07.1991 по 09.02.1992.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) з 14.11.2022 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, пл.Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м.Харків) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 900 (дев'ятсот) грн. та 1700 (одна тисяча сімсот) грн. витрат на правничу (правову) допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.