справа № 208/8196/20
№ провадження 2/208/597/22
Іменем України
25 серпня 2022 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Івченко Т.П.,
за участю: секретаря судового засідання - Задьори В.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам'янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного письмового провадження у місті Кам'янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості»,-
встановив:
30.11.2020 року Позивач, Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 12316,69 грн., а також просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2102 грн.00 коп.
04.01.2021 року Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська справу було призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до статуту Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.05.2018 № 519, змінено найменування Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк».
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 20.12.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач вважає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява, складає між ним та банком кредитний договір, відповідно до якого кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідач своєчасно не надав банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, іншими витратами відповідно до умов договору, отже, належним чином зобов'язання за договором не виконував.
Як зазначає позивач у позові, у відповідача станом на 14.10.2020 року є заборгованість у розмірі 12316 (дванадцять тисяч триста шістнадцять) гривень 69 копійок, яка складається з наступного: 8468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 8468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривня 00 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 321 (триста двадцять одна) гривня 38 копійок - заборгованість за простроченими відсотками; 3527 (три тисячі п'ятсот двадцять сім) гривень 31 копійка - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 гривень - нараховано комісії.
Як на докази по справі позивач посилається на розрахунок заборгованості, копію заяви позивальника, витяг з «Тарифів Банку» та з «Умов та правил надання банківських послуг».
Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву в якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, та розглянути справу без участі відповідача при заочному розгляду справи, без його участі та без застосування технічних засобів.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, згідно з вимогами ст.130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомила, судова повістка - виклик направлена відповідачці на останню відому суду адресу і в силу ст.131 ЦПК України вважається доставленою, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає причини неявки відповідача неповажними; є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відповідача відсутні, що дозволило суду за згодою позивача, згідно вимог ст. 280 ЦПК України, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ немає для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20.12.2010 року відповідач підписав з позивачем анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.12).
Як вбачається з наданого банком Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вони з відповідачем не погоджені та не підписані ним (а.с. 13-37).
З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 20.10.2010 року вбачається, що позичальник свої зобов'язання належним чином не виконує і протягом тривалого часу не здійснює погашення кредиту, внаслідок чого у позичальника перед банком утворилась заборгованість за кредитом, яка станом на 14.10.2020 року становить 12316 (дванадцять тисяч триста шістнадцять) гривні 69 копійок (а.с. 7-9).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка (пеня, штрафи) поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві, підписаній відповідачем не зазначений розмір процентів та умови щодо стягування процентів, штрафів, пені.
Відповідачем вимоги договору невиконані, грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом не повернуто, у зв'язку з чим у нього, як зазначає позивач, утворилась заборгованість станом на 14.10.2020 року є заборгованість у розмірі 12316 (дванадцять тисяч триста шістнадцять) гривень 69 копійок, яка складається з наступного: 8468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 8468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривня 00 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками; 321 (триста двадцять одна) гривня 38 копійок - заборгованість за простроченими відсотками; 3527 (три тисячі п'ятсот двадцять сім) гривень 31 копійка - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 гривень - нараховано комісії (а.с. 7-9).
Суд встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, приходить до висновку, що позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині суми нарахованих процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.10.2010 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цьому документі, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Згідно довідки наданої позивачем між позивачем та відповідачем був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано кредитні картки 09.07.2017 року № НОМЕР_1 з терміном дії до 07/21, 31.08.2018 року № НОМЕР_2 з терміном дії до 06/22, як вбачається дата підписання кредитного договору № б/н в довідці не зазначена (а.с. 11).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, 09.07.2017 року відбувся старт карткового рахунку НОМЕР_1 , на якому 30.10.2017 року було встановлено кредитний ліміт у розмірі 600,00 гривень, в подальшому: 15.11.2017 року кредитний ліміт було збільшено до 3000,00 гривень, 15.01.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 2270,00 гривень, 17.02.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 2130,00 гривень, 21.02.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 2130,00 гривень, 03.03.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 1990,00 гривень, 07.03.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 1990,00 гривень, 26.03.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 1790,00 гривень, 14.04.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 1560,00 гривень, 20.05.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 1470,00 гривень, 31.08.2018 року кредитний ліміт було збільшено до 5000,00 гривень, 05.01.2019 року кредитний ліміт було збільшено до 0,00 гривень (а.с. 10).
Разом з тим, із наданої позивачем виписки за договором б/н станом на 16.10.2020 року по рахунку вбачається, що відповідач фактично отримав у банку кредитні кошти, якими користувався, жодних заперечень щодо розміру заборгованості по тілу кредиту відповідач суду не подав (а.с. 46-47).
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків, наданим банком витяг з Тарифів та Умови та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі Закон).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання позивача на те, що процентна ставка нараховувалась відповідно до Умов та правил надання банківських послуг не ґрунтується на вимогах закону, так як вони не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20.10.2010 року.
Також, відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за порушення умов договору слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року № 6-2003цс15.
А тому ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20.10.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Вказаний висновок відповідає висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, таким чином, суд вважає, що заявлена позовна вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 8 468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 00 копійок, підлягає задоволенню.
Вказаний висновок відповідає висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 336/887/18 (провадження № 61-11747св19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Також суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на відповідача, в розмірі 1 445 (одна тисяча чотириста сорок п'ять) гривень 17 копійок оскільки його розмір є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265, ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» (р/рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.12.2010 року у розмірі - 8 468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» (р/рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570) судові витрати у розмірі - 1 445 (одна тисяча чотириста сорок п'ять) гривень 17 копійок.
В іншій частині вимог - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.
Сторони:
Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса реєстрації: місто Київ, вулиця Грушевського,будинок№1Д, ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення було складено - 31 серпня 2022 року.
Суддя Івченко Т. П.