Номер провадження: 22-ц/813/3753/23
Справа № 504/1003/21
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Пузанова Л. В.
01.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В.,
суддів: Кутурланової О.В.,
Орловської Н.В.,
секретар Зєйналова А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалт Солюшенс” до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
встановив:
У березні 2021 року, із врахуванням поданої в листопаді 2021 року заяви про зменшення позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю “Консалт Солюшенс” звернулося до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначило, що 14 січня 2008 року ВАТ КБ “Надра” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №05/01/2008/840-К/16, за умовами якого банк надав відповідачці кредит в іноземній валюті в сумі 154 169,99доларів США з кінцевим терміном повернення 13.01.2033 року та зі сплатою за користування кредитними коштами 12,49% річних.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним,14 січня 2008 року сторони уклали та нотаріально посвідчили договір іпотеки, предметом якого є належні ОСОБА_1 на праві власності земельні ділянки, розташовані на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області загальною площею 0,10 га кожна із цільовим призначенням- для садівництва та кадастровими номерами 5122786400:01:001:0810 і 5122786400:01:001:0811.
У зв'язку з порушенням відповідачкою умов кредитного договору, зокрема щодо погашення заборгованості, банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року цей позов було задоволено та визначено, що кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, слід направити на погашення заборгованості за кредитним договором від 14.01.2008 року перед ПАТ “КБ “Надра” у розмірі 275 580,45 доларів США, що по курсу НБУ станом на 26.09.2013 року становить 2 202 714грн 53коп. Розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком визначався станом на 02 грудня 2014 року.
Оскільки наведене судове рішення не виконано, 24 квітня 2020 року між ПАТ “Комерційний банк “Надра” та ТОВ “Консалт Солюшенс”, яке здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг на підставі розпорядження Нацкомфінпослуг №1739 від 10 вересня 2019 року, укладено та нотаріально посвідчено договір про відступлення прав вимоги, згідно із умовами якого товариство як новий кредитор набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним з нею кредитним договором щодо стягнення кредитної заборгованості в розмірі 250 394,89доларів США.
Посилаючись на те, що відповідачка має невиконане грошове зобов'язання, позивач просив суд застосувати до неї наслідки такого порушення, передбачені статтею 625 ЦК України, та стягнути на його користь три відсотки річних від простроченої суми за період прострочення з 16 березня 2018 року по 16 березня 2021 року, розмір яких становить 22 556,12 доларів США та станом на 23.10.2021 року за курсом НБУ дорівнює 593 823,69грн.
Ухвалою від 14 липня 2021 року Комінтернівський районний суд Одеської області передав справу за територіальною підсудністю до Приморського районного суду м.Одеси.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року позов задоволено. Судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Рогаліна Ганна Василівна, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи скарги обґрунтовані тим, що при вирішенні спору, який виник між сторонами, суд не врахував, що позивач допустив прострочення кредитора, пропустивши строк для пред'явлення рішення Комінтернівського районного суду Одеської області, ухваленого 26.02.2015 року у справі №504/4121/13 про звернення стягнення на предмет іпотеки (дві земельні ділянки), до виконання, тому відповідно до вимог частини четвертої статті 613 ЦК України законні підстави для стягнення з неї процентів відсутні.
Крім того, зазначила, що розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, в той час як за ціною позову вона не належить до малозначних справ та за приписами пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України не може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення по суті спору.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю “Консалт Солюшенс” викладені в ній доводи не визнало, рішення суду просить залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачка мала перед позивачем грошові зобов'язання, які не виконала, тому у останнього виникло право на застосування наслідків такого порушення згідно з вимогами статті 625 ЦК України.
В процесі розгляду справи суд встановив, що 14.01.2008року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №05/01/2008/840-К/16, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 153 169,99 доларів США строком до 13.01.2033року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком 14.01.2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 5122786400:01:0810 та земельну ділянку площею 0,10га, кадастровий номер 5122786400:01:001:0811, які стануть власністю іпотекодавця у майбутньому після отримання державних актів на право власності на земельні ділянки, що придбані іпотекодавцем на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчених нотаріально 14.01.2008. Земельні ділянки розташовані на території Фонтанської сільської ради Одеської області Комінтернівського району та надані з метою садівництва.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.02.2015 (справа 504/4121/13-ц) позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» задоволено, а саме: 1) звернуто стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно) земельні ділянки, 5122786400:01:0810, 5122786400:01:001:0811, які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ «КБ «Надра» права укласти договір купівлі-продажу з будь-якою особою покупцем на умовах та в порядку, викладених в статті 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, яка дорівнює вартості предмета іпотеки, що визначається іпотечним договором від 14.01.2008 року, у розмірі 848 840 грн., або за будь-якою іншою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на час укладення правочину щодо відчуження вищевказаного предмета іпотеки; 2) кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення заборгованості за кредитним договором № 05/01/2008/840-К/16 від 14.01.2008 перед ПАТ «Комерційний банк «Надра» у розмірі 275 580,45 доларів США, що по курсу НБУ станом на 26.09.2013 становить 2 202 714, 53 грн; 3) на час реалізації нерухомого майна передати його в управління ПАТ «Комерційний Банк «Надра» з наданням відповідних прав.
Рішення набрало законної сили.
24.04.2020року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір про відступлення права вимоги № GL3N216954_ПВ_188, в тому числі за кредитним договором №05/01/2008/840-К/16 від 14.01.2008 та іпотечним договором, які укладені із ОСОБА_1 .
Пунктом 188 Додатку №1 до договору № GL3N216954_ПВ_188 від 24.04.2020 визначено, що заборгованість ОСОБА_1 , яка переходить до ТОВ «Консалт Солюшенс» складає 149 415,02 доларів США - тіло кредиту та 100 979,87 доларів США - відсотки. Отже загальна сума заборгованості, права вимоги на яку отримало Товариство становить 250 394,89 доларів США.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 30.11.2020 (справа 504/4121/13-ц) замінено стягувача ПАТ «Комерційний банк «Надра» на його правонаступника - ТОВ «Консалт Солюшенс» у справі №504/4121/13-ц.
В період з 26.02.2015 по 23.10.2021 погашення заборгованості за кредитним договором не здійснювалось, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконувалося.
Розрахунок 3% річних ТОВ «Консалт Солюшенс» здійснило на суму боргу 250 394,89 доларів США за період з 16.03.2018 по 16.03.2021( дату направлення позову до суду), що становить 22 556,12 доларів США, а станом на 23.10.2021 за курсом НБУ еквівалентно 593 823, 69 грн (1 долар=26,3265).
Встановлені судом обставини жодна із сторін не спростовує, як і не спростовується розрахунок 3% річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідачки.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, яка підлягає застосуванню до кредитних правовідносин за приписами частини другої статті 1054 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Наведені висновки щодо застосування статті 625 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №14-134цс18, від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16ц, та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, підлягають врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи, що між сторонами існують договірні правовідносини з кредиту, наданого в іноземній валюті (доларах США), відповідачкою як позичальником не виконані зобов'язання перед кредитором, кошти, отримані у кредит, не повернуті, і наведені обставини нею не заперечуються та не спростовуються, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 3% річних від простроченої суми в межах трьох років, які передують зверненню позивача до суду з цим позовом.
При цьому колегія суддів вважає правильним та таким, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених вище постановах, стягнення з відповідачки 3% річних саме в іноземній валюті, однак не погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність зазначення в судовому рішенні, що стягненню підлягає сума боргу із перерахунком вказаної суми у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим станом на 23.10.2021року, оскільки при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає висновки суду по суті позовних вимог правильними та обґрунтованими за виключенням вказівки на визначений еквівалент суми коштів у іноземній валюті, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, у гривні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду по суті позовних вимог не спростовують та як такі, що не ґрунтуються на законі, підлягають відхиленню.
Зокрема, доводи скаржника про те, що позивач як кредитор прострочив виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (дві земельні ділянки), пропустив строк для пред'явлення рішення Комінтернівського районного суду Одеської області, ухваленого 26.02.2015 року в справі №504/4121/13-ц, до виконання, тому на підставі статті 613 ЦК України не має права вимагати стягнення відсотків з позичальника, є юридично неспроможними, оскільки за загальним правилом, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, чи про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не виконано, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу (відмовився повернути борговий документ).
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Отже, за законом кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив відповідних дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку, проте скаржник не наводить обставин, які б свідчили про будь-які перешкоди для виконання нею обов'язків щодо повернення кредиту чи сплати процентів за користування кредитними коштами в результаті відмови кредитора прийняти належне виконання або невчинення кредитором дій, від яких залежала можливість виконання позичальником обов'язків за кредитним договором.
Невчинення банком та новим кредитором дій, необхідних для виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, жодним чином не перешкоджали ОСОБА_1 виконувати зобов'язання за кредитним договором у визначеному рішенням суду розмірі, в тому числі шляхом задоволення вимог іпотекодержателя на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”, як це передбачено пунктом 5.3 укладеного сторонами договору іпотеки.
Заявивши в апеляційній скарзі про своє бажання передати дві земельні ділянки в рахунок погашення заборгованості по кредиту, ОСОБА_1 помилково вважає, що рішення Комінтернівського районного суду Одеської області, ухвалене 26.02.2015 року в справі №504/4121/13-ц, яким за позовом банку звернуто стягнення на предмет іпотеки-дві земельні ділянки, є перешкодою для цього та не посилається на вчинення нею необхідних для реалізації цього бажання дій та відмову кредитора прийняти запропоноване нею виконання зобов'язань за кредитним договором.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог, апеляційна скарга не містить.
Разом з тим, такими, що заслуговують на увагу, є доводи апеляційної скарги про те, що справа №504/1003/21 за позовом ТОВ “Консалт Солюшенс” до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 22 556,12 доларів США, що на час звернення до суду з позовом за офіційним курсом НБУ становило еквівалент в сумі 593 823,69гривень (1долар США-26,3265грн), не є малозначною справою, а є справою з ціною позову, що перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (250х2 270=567 500), тому відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України не могла бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
Без врахування викладених вище обставин та положень Цивільного процесуального кодексу України, Приморський районний суд м.Одеси ухвалою від 15 вересня 2021 року відкрив провадження у справі та визначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно із пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову як обґрунтовано пред'явленого з наведених вище підстав.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення, або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати сторін у цій справі складаються із судового збору, який за приписами частини першої статті 141 ЦПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, в результаті ухвалення апеляційним судом судового рішення про задоволення позову, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 8 907грн 36коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , частково задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалт Солюшенс”, яке знаходиться в м.Одесі, вул.Пушкінська,36, офіс 308, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42251700, грошові кошти у розмірі 22 556,12 доларів США (двадцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят шість доларів США 12 центів) та витрати на сплату судового збору в розмірі 8 907грн 36коп. (вісім тисяч дев'ятсот сім гривень 36коп.).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л. В. Пузанова
Судді: О.В. Кутурланова
Н.В. Орловська
Повний текст постанови складено 10 березня 2023 року
Суддя Л.В. Пузанова