10 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 910/3191/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.
розглянув матеріали касаційної скарги Державної казначейської служби України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023
у складі колегії суддів: Яковлєва М. Л. (головуючого), Шаптали Є. Ю., Станіка С. Р.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022
у складі судді Баранова Д. О.
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Томин Оксани Михайлівни
до
1. Пенсійного фонду України
2. Державної казначейської служби України
про відшкодування моральної та матеріальної шкоди
Фізична особа-підприємець Томин Оксана Михайлівна (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України та Державної казначейської служби України, в якому просить суд:
- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 8 000, 00 грн, заподіяну незаконною бездіяльністю Пенсійного фонду України;
- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн, заподіяну незаконною бездіяльністю Пенсійного фонду України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 910/3191/21 позов задоволений частково, до стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача присуджено матеріальну допомогу в сумі 8 000,00 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення, змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 залишено без змін.
17.02.2023 Державна казначейська служба України звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 910/3191/21.
Одночасно, у прохальній частині касаційної скарги скаржником порушені питання про поновлення строку на касаційне оскарження, а також звільнити скаржника від сплати судового збору або відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/3191/21 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Картере В. І., Погребняк В. Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2023.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.
Відповідно до статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Згідно цієї норми суд касаційної інстанції, у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.
Оскаржена постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята 24.01.2023, отже останній день строку, встановленого для оскарження судового рішення в касаційному порядку припадав на 13.02.2023.
Однак, касаційну скаргу подано 17.02.2023, тобто з порушенням строку на касаційне оскарження.
Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, скаржник зазначає, що повний текст оскарженої постанови надійшов в електронному вигляді 30.01.2023, на підтвердження чого, до касаційної скарги долучено картку реєстрації вхідного документа Державної казначейської служби України.
Зазначені обставини, на думку скаржника підтверджують наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Однак, колегія суддів зазначає, що копія картки реєстрації вхідного документа Державної казначейської служби України не є належним підтвердженням отримання копії судового рішення, оскільки є внутрішнім одностороннім актом скаржника, а відтак не може бути самостійним доказом дати отримання копії повного тексту оскарженого судового рішення. Таким чином неможливо встановити дату отримання скаржником оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, оскільки належними доказами факту отримання копії судового рішення можуть бути, зокрема, поштовий конверт з відтиском календарного штемпеля поштового відділення, довідка суду про дату видачі копії відповідного судового рішення тощо.
Відтак, оскільки належних доказів на підтвердження вищезазначеного скаржником до скарги додано не було, Касаційний господарський суд позбавлений можливості перевірити чи встановити дійсну дату отримання постанови суду апеляційної інстанції, що є предметом касаційного оскарження та встановити дату початку обчислення строку.
Відтак, колегія суддів, розглянувши наведені обґрунтування причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, дійшла висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважатися поважними з огляду на таке.
На підтвердження істинності твердження скаржника щодо наявності підстав для поновлення строку не надано жодних належних і допустимих доказів, що свідчили б про отримання скаржником оскаржуваного рішення.
Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.
Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Лише факт подання стороною заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк, оскільки заява про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи статті 119 ГПК України повинна містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
Верховний Суд відзначає, що матеріали справи у суду касаційної інстанції відсутні. За положеннями частини першої статті 294 ГПК України матеріали витребовуються судом касаційної інстанції лише у разі відкриття касаційного провадження. Таким чином, суд самостійно не може перевірити факт направлення сторонам судового рішення. Вказана обставина не звільняє скаржника від доведення тих обставин, на які він посилається у своїх доводах, та не перекладає на суд обов'язку встановлювати певні обставини.
Отже, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави покладатися на істинність твердження скаржника про те, що копію оскарженої постанови Північного апеляційного господарського суду прийнята 24.01.2023 він отримав 30.01.2023, за відсутності можливості перевірити відповідні докази за матеріалами справи щодо направлення судом копії судового рішення учасникам справи за допомогою поштового зв'язку та/або електронною поштою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.89 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності/неповажності причин пропуску строку.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскарженого рішення суду апеляційної інстанції.
У даному випадку доказами, що підтверджують дату отримання скаржником копії оскаржуваної постанови, є, зокрема, копія конверта з трек-кодом разом з роздруківкою з вебсайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштових пересилань, копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про дату її отримання, розписка про отримання копії судового рішення тощо.
Саме по собі твердження скаржника про те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 24.01.2023 він отримав 30.01.2023 не розцінюється судом як належний доказ наявності підстав для поновлення строку на касаційне оскарження. Тому істинність твердження має бути підтверджена належними і допустимими доказами, а в даному випадку відсутні підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на підставі частини першої статті 288 ГПК України.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів отримання/неотримання повного тексту оскаржуваної постанови суду скаржник не надав, що унеможливлює перевірку судом обставин дотримання скаржником положень статті 288 ГПК України, у зв'язку з чим відповідне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження може бути розглянуте після надання належного обґрунтування підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
У справі "Устименко проти України" (Рішення від 29.10.2015) Європейський суд з прав людини зазначив, що задовольнивши клопотання про поновлення процесуального строку, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежившись вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, національним судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Приписами частини третьої статті 288 ГПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що скаржником до клопотання не додано належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність поважних причин, що перешкоджали скаржнику звернутися до суду касаційної інстанції.
Можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку, обов'язок доведення яких відповідними доказами покладено на скаржника.
З огляду на викладене колегія суддів визнає неповажними підстави, наведені скаржником в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 910/3191/21.
Крім того, статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір".
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Приписами пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що ставка судового збору за подання позову майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року встановлений у розмірі 2 270,00 грн.
Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відтак, за подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 4 540,00 грн (2 270,00 грн * 200 %).
Проте, до касаційної скарги Державної казначейської служби України не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Разом з тим, скаржником порушено питання щодо звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати, посилаючись на те, що казначейство утримується за рахунок державного бюджету, є державним органом з відповідним обсягом фінансування та затвердженим кошторисом для фінансування та затвердженим кошторисом для фінансування.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Так, з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Слід зазначити, що встановлений у статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.
Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).
Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Відтак, скаржник не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір" та зазначені ним у заяві підстави не передбачені вказаною нормою.
З огляду на те, що скаржником не зазначено обставин та доказів поширення на нього умов передбачених в частині першій статті 8 Закону України "Про судовий збір", не вбачається правових підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частиною другою статті 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відтак, суд зазначає, що касаційна скарга Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 910/3191/21 підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, а саме надання:
- доказів, що підтверджують сплату судового збору в розмірі 4 540,00 грн;
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з відповідним обґрунтуванням та наданням доказів на підтвердження дати отримання оскарженої постанови суду апеляційної інстанції (поштового конверту суду в якому надійшла саме оскаржувана постанова, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, довідка органу зв'язку, довідка суду апеляційної інстанції тощо).
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292, 304, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
1. Визнати неповажними підстави, наведені Державною казначейською службою України в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 910/3191/21.
2. Відмовити у задоволенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати.
3. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 910/3191/21 залишити без руху.
3. Надати скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.
4. Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде або повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді: В. І. Картере
В. Я. Погребняк