01 березня 2023 року Справа № 926/4560/22
За позовом Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України"
до Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни
про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 321474,80 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судового засідання Меленко О.С.
Представники:
від позивача (в режимі ВКЗ) - Сечко С.В.
від відповідача - не з'явився
Державна установа "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 321474,80 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено Договір оренди №15/04/19а від 15.04.2019 року та Договір №15/04/19к відшкодування комунальних, експлуатаційних послуг та податку на землю від 15.04.2019 року.
Позивач передав у користування відповідачу майно. Однак, відповідач не виконав свого зобов'язання в частині оплати орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг, відповідно до умов вказаних вище договорів.
З огляду на викладене у позовній заяві, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 321474,80 грн, яка включає: заборгованість за орендну плату за період з вересня 2021 року по березень 2022 року у розмірі 185497,40 грн; заборгованість по відшкодуванню комунальних, експлуатаційних послуг за період з вересня 2021 року по березень 2022 року у розмірі 118976,44 грн; заборгованість по відшкодуванню земельного податку за період з травня 2021 року по квітень 2022 року у розмірі 17000,96 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 листопада 2022 року, позовну заяву №926/4560/22 передано судді Тинку О.С.
Ухвалою суду від 21 листопада 2022 року постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14 грудня 2022 року.
02 грудня 2022 року представник Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" звернувся до суду із клопотанням (вх. №4764) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 02 грудня 2022 року задоволено заяву представника Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" про розгляд справи 14 грудня 2022 року о 10 годині 00 хвилин в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
У зв'язку із відсутністю електроенергії в приміщенні Господарського суду Чернівецької області, судове засідання 14 грудня 2022 року не відбулося, що підтверджується актом заступника керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання від 14 грудня 2022 року, який долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 14 грудня 2022 року призначено підготовче засідання на 16 січня 2023 року.
30 грудня 2022 року представник Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" звернувся до суду із клопотання (вх. №5384) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 02 січня 2023 року задоволено заяву представника Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" про розгляд справи 16 січня 2023 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
11 січня 2023 року представник відповідача подала до суду заяву (вх. № 137) про вступ представника у справу, яке судом задоволено.
12 січня 2023 року представник відповідача подала до суду заяву (вх. №168) про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку із тим, що відповідач не знала про відкрите судове провадження стосовно неї та задля надання часу для ознайомлення з матеріалами справи і підготовки відзиву на позовну заяву.
Однак, у зв'язку із відсутністю електроенергії в приміщенні Господарського суду Чернівецької області, судове засідання 16 січня 2023 року не відбулося, що підтверджується актом заступника керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання від 16 січня 2023 року, який долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 16 січня 2023 року призначено підготовче засідання на 30 січня 2023 року.
24 січня 2023 року представник Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" подав до суду клопотання (вх. №346) про участь в судовому засіданні у справі№926/4560/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 25 січня 2023 року задоволено клопотання представника Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" про розгляд справи 30 січня 2023 року на 10 годині 00 хвилин в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
26 січня 2023 року представник Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни подала до суду клопотання (вх. №388) про участь в судовому засіданні у справі№926/4560/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 27 січня 2023 року задоволено клопотання представника Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни про розгляд справи 30 січня 2023 року на 10 годині 00 хвилин в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
27 січня 2023 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву (вх. №407), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволені позову з підстав недоведеності позовних вимог.
Так, відповідач вказує, що між сторонами по справі дійсно були укладені договори 15.04.2019 року за яким відповідач прийняла у користування окремо визначене нерухоме майно строком до 14.03.2022 року.
Далі відповідач стверджує, що 14.03.2022 року вона повернула орендоване майно позивачу, про що сторони підписали акт приймання-передачі майна, де зазначили, що сторони не мають одна до одної претензії щодо стану та складу майна.
Не погоджуючись з позовною вимогою, відповідач вказує про те, що позивач не зазначив у позовній заяві та не долучив до неї докази, а саме платежі по оплаті оренди на загальну суму 238000,00 грн.
Додатково, відповідач наголошує на тому, шо позивач не направив відповідачу акт звіряння розрахунків за 2021 рік, що унеможливлює вирахувати чи зарахував та врахував позивач сплачені кошти за платежами у розмірі 238000,00 грн при підготовці позовної заяви.
Також, відповідач не погоджується із нарахованою сумою за відшкодування земельного податку. Так, сума виставлених рахунків у розмірі 17000,96 грн є сумою за період з травня 2021 року і аж до квітня 2022 року, тобто включаючи той період, протягом якого відповідач вже не користувалась орендованим приміщенням.
Окрім цього, відповідач у відзиві на позовну заяву звертає увагу на той факт, що з початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, коли з 24 лютого 2022 року велися активні бойові дії на території міста Києва, відповідач не могла здійснювати діяльність (магазин продуктів) за місцем орендованого майна, оскільки працівники магазину вимушені були покинути місто з метою збереження свого життя. При цьому, усі товари, що знаходились в магазині відповідача були одержані мешканцями гуртожитку позивача без жодної компенсації відповідачу.
Таким чином, відповідач вважає, що мали місце форс-мажорні обставини, що не залежали від волі сторін, та які сторони не могли упередити.
Ухвалою суду від 30 січня 2023 року постановлено: закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду по суті на 15 лютого 2023 року; встановити позивачу строк для подання відзиву на позовну заяву - до наступного судового засідання. Докази направлення відповідачу відповіді на відзив надати позивачем суду - до початку наступного судового засідання.
15 лютого 2023 року представник позивача продав до суду клопотання (вх. №655) про долучення доказів, а саме: копію бухгалтерської довідки по договорам оренди та комунальних послуг з ФОП Сагурська В.В. №04-34/501 від 15.02.2023 року.
В судовому засіданні 15 лютого 2023 року судом оголошено перерву до 01 березня 2023 року.
28 лютого 2023 року представник відповідача подала до суду додаткові пояснення у справі (вх. №850), в яких відповідач просить суд відмовити у задоволені позову з підстав недоведеності позовних вимог, оскільки подана позивачем бухгалтерська довідка не може вважатись достовірним доказом.
Відповідач явку належного представника в судове засідання 01 березня 2023 року не забезпечив.
При цьому, в матеріалах справи міститься клопотання представник відповідача (вх. №851 від 28 лютого 2023 року) про слухання справи без участі відповідача, у зв'язку із неможливістю взяти участь у запланованому судовому засіданні з причин участі у іншому судовому засіданні.
У судовому засіданні 01 березня 2023 року представник позивача позов підтримав та просив задовольнити, посилаючись на викладене у позові.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
15 квітня 2019 року між Державною установою "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сагурською Валентиною Василівною (орендар) було укладено Договір оренди №15/04/19а від 15.04.2019 року (далі - Договір оренди), де згідно з пунктом 1.1 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме визначене нерухоме майно: приміщення, загальною площею 141,92 кв.м., на 1 поверсі будівлі гуртожитку (реєстровий №5493562.1 АААДЕА 390) (далі - майно), розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі орендодавця.
Факт приймання відповідачем від позивача майна підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання-передачі майна від 15.04.2019 року, підписаного та скріпленого печатками обох сторін.
Пунктом 10.1 Договору оренди, передбачено, що цей договір укладений строком на 2 роки 11 місяців та діє з 15.04.2019 року по 14.03.2022 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, цей договір вважається подовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з письмової заяви орендаря та з письмового дозволу НАМН. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно пункту 10.4. Договору оренди, умови цього договору зберігають силу протягом усього терміну дії цього договору, у тому числі у випадках, коли після його підписання законодавством установлені правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме з копії акту приймання-передачі майна від 14.03.2022 року, підписаного та скріпленого печатками обох сторін відповідач повернула майно позивачу.
Так, у означеному вище акті, зазначається наступне: сторони підтверджують, що майно, що повертається орендарем, знаходиться в стані придатному для подальшої експлуатації, перебуває в належному стані та відповідає умовам Договору; сторони підтверджують, що на момент підписання даного акту, орендар вивіз все своє майно та звільнив об'єкт оренди від власних речей; сторони не мають претензій одна до одної по стану та складу майна (об'єкта оренди).
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Проаналізувавши укладений між сторонами Договір оренди №15/04/19а від 15.04.2019 року, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором найму (оренди).
Так, згідно зі статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Пунктом 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" закріплено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату своєчасно та в повному обсязі (далі -Закон).
За умовами пункту 3.2 Договору оренди, орендна плата перераховується орендарем до 25 числа місяця, наступного за звітним таким чином: 100% орендної плати та відшкодування земельного податку в т.ч. ПДВ перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця.
Згідно з пунктом 3.3 Договору оренди, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендодавцем шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Крім того, на виконання вимог пункту 3.7 Договору оренди, сторони уклали Договір №15/04/19к відшкодування комунальних, експлуатаційних послуг та податку на землю від 15.04.2019 року (далі - Договір відшкодування).
Предметом Договору відшкодування є відшкодування орендарем комунальних, експлуатаційних послуг та послуг з дератизації, а також земельного податку (надалі - послуги) при строковому платному користуванні нерухомим майном частини приміщення загальною площею 141,92 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 49/51, переданих орендарю на підставі Договору оренди №15/04/19а від 15.04.2019 року (пункт 1.1. Договору відшкодування).
Підпунктом 2.1.1 Договору відшкодування передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати земельний податок та відшкодовувати комунальні, експлуатаційні послуги та послуги з дератизації згідно з тарифами, які встановлені згідно з законодавством.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Договору відшкодування, орендар здійснює оплату відшкодування за послуги на підставі рахунків-фактур, актів (рахунків) наданих балансоутримувачем (орендодавцем). Оплата відшкодування за послуги проводиться не пізніше 15 календарних днів з дня надання балансоутримувачем рахунків-фактур, актів (рахунків).
Згідно пункту 4.1 Договору відшкодування, договір набирає чинності з 15.04.2019 та діє до 14.03.2022 року.
Статтею 29 Закону передбачена відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором оренди, відповідно до законодавчих актів України.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як стверджує позивач, у зв'язку із систематичним невиконанням відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати та відшкодування комунальних, експлуатаційних послуг та послуг з дератизації, відповідач станом на вересень 2022 року заборгував по Договору оренди за період з вересня 2021 року по березень 2022 року 185497,40 грн.
За Договором відшкодування (комунальні, експлуатаційні послуги) за період з травня 2021 року по березень 2022 року станом на вересень 2022 року заборгованість складає 118976,44 грн.
Крім того, за Договором відшкодування (земельний податок) за період з травня 2021 року по квітень 2022 року станом на вересень 2022 року заборгованість складає 17000,96 грн.
Позивачем на підтвердження позовних вимог долучено до матеріалів справи: розрахунки заборгованості; рахунки за оренду плату та акти здачі-приймання робіт, рахунки за відшкодування витрат експлуатаційних послуг; акти (розрахунки) відшкодування в повному обсязі комунальних послуг.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням вищенаведеного судом вбачається, що позивач покладені на нього обов'язки виконав в повному обсязі, надавши відповідачу нерухоме майно в строкове платне користування, однак відповідач свої зобов'язання в частині оплати за укладеними договорами не виконала.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з претензією №04-34/1554 від 29.09.2022 року про сплату наявної заборгованості на загальну суму 321474,80 грн. Докази направлення претензії разом з рахунками містяться в матеріалах справи.
Разом з тим, сторонами не долучено, а матеріали справи не містять відповіді на претензію.
Оскільки, відповідач загальну заборгованість по договорам в розмірі 321474,80 грн не сплатила, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Доказів сплати відповідачем суми боргу до матеріалів справи не надано.
Однак, відповідач у поданих до суду відзиві на позовну заяву та додаткових пояснень зазначала, що нею було здійснено наступні платежі: 06.10.2021 - Орендна плата за дог №15/04/19a 44000 грн.; 13.10.2021 - Орендна плата за дог №15/04/19a 26000 грн.; 16.11.2021 - Орендна плата за дог №15/04/19 40000 грн.; 10.12.2021 - Орендна плата за дог №15/04/19a 28000 грн.; 23.02.2022 - Орендна плата за дог №15/04/19 50000 грн.; 31.05.2022 - Орендна плата за дог №15/04/19a 50000 грн.
Усього разом, відповідач вказує, що було сплачено за договором оренди 238000,00 грн. Проте, як стверджує відповідач, подані позивачем документи не містять відомостей про внесення відповідачем коштів у сумі 238000,00 грн за договором оренди.
Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи не долучено будь яких належних та допустимих доказів (підтверджуючі документи) здійснення оплати за договором оренди на суму 238000,00 грн.
Натомість, позивач подав до суду копію бухгалтерської довідки по договорам оренди та комунальних послуг з ФОП Сагурська В.В. №04-34/501 від 15.02.2023 року, з якої вбачається, що з 15.04.2019 року по 15.03.2022 року відповідачу були проведені нарахування в бухгалтерському обліку ДУ «НССХ ім. М.М. Амосова НАМН України» (надалі - Інститут) по договорам від 15.04.2019 року №15/04/19 та від 15.04.2019 №15/04/19к орендарю ФОП Сагурська В.В. , а саме: проведено нарахувань на суму - 1722715,01 грн; надійшли кошти на рахунок Інституту від орендаря - 1401240,21 грн; заборгованість орендаря на користь Інституту станом на 15.03.2022 в сумі 321474,80 грн.
Посилання відповідача на акт приймання-передачі майна від 14.03.2022 року, як на доказ підтверджуючий виконання усіх умов Договору оренди і відсутністю заборгованості в момент передачі орендованого майна судом не береться до уваги, оскільки означений акт стосується стану об'єкта оренди, а не виконання зобов'язання відповідачем щодо сплати за його користування.
Посилання відповідача на форс мажорні обставини, які були викликані повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 року, розібранням без компенсації усього майна відповідача, а також факт не використання відповідачем з 24.02.2022 по 14.03.2022 року орендованого нерухомого майна не підтверджено відповідачем будь якими належними та допустимими доказами (підтверджуючими документами).
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. А тому вказані вище обставини доведені позивачем перед судом належними та допустимими доказами, про які зазначено вище є такими, що встановлені судом.
Разом з тим, суд дослідивши матеріали справи встановив, що відповідач повернув орендоване нерухоме майно 14.03.2022 року, що підтверджується актом приймання-передачі майна, який скріплений підписами сторін.
Натомість, позивач нарахував відповідачу відшкодування земельного податку з 31 травня 2021 року по 30 квітня 2022 року.
Як підсумок, сума відшкодування земельного податку повинна розраховуватись лише до 14 березня 2022 року, а не до 30 квітня 2022 року.
Так, суд здійснивши перерахунок розрахунку заборгованості відповідача за Договором відшкодування земельного податку №15/04/19к від 15.04.2019 року за період з 31 травня 2021 року по 14 березня 2022 року встановив, що сума заборгованості становить 15547,27 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 4800,31грн.
При цьому, при дослідженні матеріалів справи судом також встановлено, що при поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у сумі 4787,29 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1638 від 09.11.2022 року.
Однак, заявлений позов несе матеріальний характер, оскільки позовна вимога стосується стягнення з відповідача заборгованості в сумі 321474,80 грн, отже сума судового збору становить 4822,12 грн, а не 4787,29 грн.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України 34,83 грн доплату судового збору за розгляд справи 926/4560/22.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" до відповідача Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна №15/04/19а від 15.04.2019 року та за договором відшкодування комунальних, експлуатаційних послуг та податку на землю від 15.04.2019 року в сумі 321474,80 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" (03038, м. Київ, вул. Амосова, 6, код 05493562) заборгованість за договором оренди нерухомого майна №15/04/19а від 15.04.2019 року та за договором відшкодування комунальних, експлуатаційних послуг та податку на землю від 15.04.2019 року в сумі 320021,11 грн.
3. У частині задоволення позовних вимог по стягненню з Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" (03038, м. Київ, вул. Амосова, 6, код 05493562) заборгованості за договором оренди нерухомого майна №15/04/19а від 15.04.2019 року та за договором відшкодування комунальних, експлуатаційних послуг та податку на землю №15/04/19к від 15.04.2019 року в сумі 1453,69 грн - відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сагурської Валентини Василівни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" (03038, м. Київ, вул. Амосова, 6, код 05493562) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4800,31 грн.
5. Стягнути з Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" (03038, м. Київ, вул. Амосова, 6, код 05493562) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 34,84 грн за реквізитами: отримувач коштів - Чернів.ГУК/Чернівецька ТГ/22030101; код отримувача - 37836095; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA528999980313171206083024405; код класифікації доходів бюджету - 22030101.
У судовому засіданні 01 березня 2023 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 10 березня 2023 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.С. Тинок