29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
06 березня 2023 р. Справа № 924/1172/18
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., розглянувши матеріали заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі
за позовом акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”
до товариства з обмеженою відповідальністю “Кан трейд інновація”
про стягнення 122155928,98 грн
за участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача (заявника): Цапів І.М. - згідно з ордером від 06.03.2023
У засіданні оголошено вступну і резолютивну частини ухвали.
встановив: рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18 задоволено позов акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до товариства з обмеженою відповідальністю “Кан трейд інновація” про стягнення 122155928,98 грн, з яких 53283704,76 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн пені.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Кан трейд інновація” на користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” 53283704,76 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50741899,08 грн заборгованості з винагороди за користування майном, 18130325,14 грн пені, 616700,00 грн витрат зі сплати судового збору.
13.06.2019 на виконання рішення видано відповідний наказ.
23.02.2023 на адресу суду в порядку ст. 328 ГПК України надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю “Кан трейд інновація” (від 22.02.2023) про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині: стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 грн; стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 52283704,76 грн; стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016.
Заяву мотивовано тим, що 13.02.2023 боржником за односторонньою заявою про залік зустрічних однорідних вимог №2 відповідно до ст. 601 ЦК України частково зменшено зобов'язання перед АТ КБ “Приватбанк” по простроченій заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 гривні. У заяві про залік зустрічних однорідних вимог №2 зазначено про наявність взаємних зобов'язань між банком та товариством, строк яких настав: грошові зобов'язання ТОВ “Кан трейд інновація” на користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” 50741899,08 грн по сплаті заборгованості з відсоткової винагороди за користування майном та грошові зобов'язання акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” перед ТОВ “Кан трейд інновація” на суму 16084885,82 грн по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів, як сплату частини вартості об'єкту лізингу.
Крім того, повідомляє, що із заяви АТ КБ “Приватбанк” про відкриття провадження у справі про банкрутство товариства від 18.01.2023 стало відомо, що вся заборгованість по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, у тому числі в сумі, зазначеній у наказі Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019, була списана АТ КБ “Приватбанк” за рахунок резерву і станом на 27.10.2022 склала 0,00 гривні. Оскільки до складу зазначеної в наказі пені у сумі 18130325,14 грн входить пеня за прострочення заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, зобов'язання з чого припинені, тому і пеня як похідне зобов'язання є також припиненим в силу положень ст. 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язку.
Ухвалою суду від 24.02.2023 заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Кан трейд інновація” (від 22.02.2023) про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019 в частині, призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.03.2023.
Від АТ КБ «Приватбанк» надійшла заява (від 03.03.2023) про відкладення судового засідання, мотивоване неможливістю підготовки необхідних документів та інформації до визначеного в ухвалі від 24.02.2023 строку та необхідністю додаткового часу, межі якого виходять за дату призначеного засідання.
Від ТОВ «Кан трейд інновація» надійшло клопотання (від 06.03.2023), в якому у зв'язку із вступом у справі представника та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи просить перенести на іншу дату.
Вищезазначені клопотання представників сторін про відкладення судового засідання судом залишено без задоволення з огляду на положення ч. 3 ст. 328 ГПК України, якою встановлено 10-денний строк розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі, та не передбачено можливості його відкладення за межами такого строку.
Від ТОВ «Кан трейд інновація» надійшла заява (від 06.03.2023) про внесення змін до заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, і зв'язку із виявленням в тексті заяви описки щодо суми заборгованості з лізингових платежів. Відповідно, просить визнати наказ Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині: стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 грн; стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 53283704,76 грн; стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016.
Також ТОВ «Кан трейд інновація» надано письмові пояснення, в яких повідомив, що 26.10.2020 позивач в односторонньому порядку (повідомлення від 07.10.2020) розірвав договір лізингу, а 16.06.2017 за актом приймання-передачі відповідач повернув позивачу об'єкт лізингу. За час дії договору лізингу відповідачем сплачено позивачу лізингові платежі як сплату частини вартості об'єкта лізингу на загальну суму 16084885,82 грн, які з огляду на положення ст. ст. 1, 2, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 530, 628, 655, 692, 693 ЦК України як попередня оплата підлягають поверненню відповідачу. Робить висновок, що на час проведення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог за односторонньою заявою від 13.02.2023 №2 у позивача існувало грошове зобов'язання перед відповідачем в сумі 16084885,82 гр по сплаті заборгованості за повернення лізингових платежів як частини вартості об'єкту лізингу.
Позивач представника у засідання не направив.
Представник відповідача (заявника) у засіданні вимоги заяви підтримав.
При розгляді заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, судом враховується таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 18, ст. 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
За приписами ч. 1 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Системний аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло підстав, з яких виконавчий документ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов'язується саме з відсутністю у боржника обов'язку сплатити борг за таким виконавчим документом у зв'язку з тим, що його видано помилково, або у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього документа до виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №755/15479/15-ц, від 13.03.2019 у справі №755/388/15-ц).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність дослідження питань щодо наявності чи відсутності обов'язку виконання судового рішення.
В заяві про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, боржник посилається на припинення зобов'язань.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав.
Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань визначені у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України, серед яких: припинення зобов'язання виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи, ліквідацією юридичної особи.
Як убачається з поданої заяви, в обґрунтування своїх вимог заявник стверджує про припинення відповідних цивільно-правових зобов'язань, зокрема, з підстав зарахування зустрічних однорідних вимог та прощення боргу.
Заявник зазначає, що 13.02.2023 ним за односторонньою заявою про залік зустрічних однорідних вимог №2 (поштове відправлення від 14.02.2023) частково зменшено зобов'язання перед АТ КБ «Приватбанк» по простроченій заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 гривні. Тому вважає, що обов'язок заявника перед позивачем по погашенню простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, що була зазначена у наказі Господарського суду Хмельницької області про примусове виконання рішення №924/1172/18 від 13.06.2019, припинився на суму 16084885,82 грн шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
У підтвердження наведеного заявником надано копію заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 13.02.2023 №2, адресованої позивачу, в якій вказується, що за даними ТОВ «Кан трейд інновація» між сторонами за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 (на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18, наказу про примусове виконання рішення №924/1172/18 від 13.06.2019 та вимоги ТОВ «Кан трейд інновація» №1 від 04.02.2023 між інших є наступні взаємні зобов'язання між собою, строк виконання яких настав: 1) грошові зобов'язання ТОВ «Кан трейд інновація» перед АТ КБ «Приватбанк» на суму 50741899,08 грн по сплаті заборгованості по оплаті відсоткової винагороди за користування майном; 2) грошові зобов'язання АТ КБ «Приватбанк» перед ТОВ «Кан трейд інновація» на суму 16084885,82 грн по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів, як сплату частини вартості об'єкту лізингу. Керуючись ст. 601 ЦК України ТОВ «Кан трейд інновація» повідомило про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 16084885,82 грн за наступними договірними зобов'язаннями: 1) грошові зобов'язання ТОВ «Кан трейд інновація» перед АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 16084885,82 грн по сплаті заборгованості по оплаті відсоткової винагороди за користування майном; 2) грошові зобов'язання АТ КБ «Приватбанк» перед ТОВ «Кан трейд інновація» на суму 16084885,82 грн по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежі, як сплату частини вартості об'єкту лізингу. У заяві заявник вказав, що за цією заявою на дату її складання взаємні зобов'язання сторін за вищенаведеними зобов'язаннями за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 між сторонами та на суми, зазначені в цій заяві, вважаються припиненими. Ця заява не стосується інших грошових зобов'язань сторін за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 та на суми, які не підлягають зарахуванню за цією заявою (до заяви додано опис вкладення у цінний лист та накладну відділення потового зв'язку від 14.02.2023).
Судом враховується, що згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини п'ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Аналогічні положення закріплені також у частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до яких господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19).
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.
У постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 Верховний Суд уточнив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
При цьому Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №910/9397/20 зауважив про неодноразове зазначення ним про те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.
Досліджуючи питання щодо наявності вимог, які би підлягали зарахуванню між сторонами на підставі заяви відповідача від 13.02.2023, судом враховується, що грошові вимоги позивача до відповідача у відповідному розмірі підтверджені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі №924/1172/18. З іншого боку, у заяві від 13.02.2023 про залік зустрічних однорідних вимог відповідач вказує про існування його права грошової вимоги до позивача на підставі Вимоги від 04.02.2023 №1.
Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.
Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям: належності, допустимості, достовірності, вірогідності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. п. 2, 4 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При цьому докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з частиною першою статті 76 ГПК України.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин (постанова КГС ВС від 15.11.2019 у справі №909/887/18).
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
Натомість заявником не надано доказів, які би підтверджували виникнення заборгованості позивача перед відповідачем з повернення сплачених лізингових платежів як сплати частини вартості об'єкту лізингу саме в сумі 16084885,82 грн за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016. Твердження відповідача про розірвання договору, повернення позивачу об'єкта лізингу, звернення до позивача із відповідною вимогою та зміст самої вимоги належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, не доведено.
Зокрема, сума заборгованості позивача перед відповідачем саме в розмірі 16084885,82 грн підлягає встановленню та доказуванню у визначеному законодавством порядку, оскільки вимога щодо заборгованості може бути об'єктом зарахування за статтею 601 ЦК України лише у випадку її визначеності, доведеності та безспірності. Саме лише твердження однієї особи про наявність перед нею зобов'язання іншої особи не є доказом наявності заборгованості та не може підтверджувати існування такої заборгованості.
З огляду на наведене, вимоги заявника про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 гривні не підтверджені належними та допустимими доказами в порядку, передбаченому ст. ст. 13, 74 ГПК України.
Також в обґрунтування заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач зазначає, що із заяви АТ КБ «Приватбанк» про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Кант рейд інновація» від 18.01.2023 йому стало відомо, що вся його заборгованість перед позивачем по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, у тому числі в сумі, зазначеній у наказі Господарського суду Хмельницької області про примусове виконання рішення №924/1172/18 від 13.06.2019 на суму 53283704,76 грн (з урахуванням змін до заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню), була списана позивачем за рахунок резерву і станом на 27.10.2022 склала 0 гривень. У підсумку, заборгованість по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна не потрапила до переліку вимог позивача, заявлених ним як ініціюючим кредитором до відповідача як боржника.
З наведеного відповідач робить висновок, що його обов'язок перед позивачем по погашенню простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна припинився на суму 53283704,76 грн внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків.
Так, приписами ст. 605 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).
Як зауважено у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №303/2983/19, правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься прощення боргу.
Під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов'язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.
Разом з тим, належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем одностороннього правочину у вигляді прощення боргу відповідача на суму 53283704,76 грн лізингових платежів у рахунок вартості майна шляхом його списання суду не подано. Посилання відповідача на заяву позивача про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача (від 18.01.2023), в якій зазначено про списання заборгованості, без надання підтверджуючих волевиявлення позивача доказів не свідчить про фактичне вчинення позивачем такого одностороннього правочину та не відповідає вимогам, встановленим ст. 77 ГПК України, щодо належності доказів.
З огляду на положення ст. ст. 546, 549 ЦК України відповідач, враховуючи те, що до складу пені у сумі 18130325,14 грн, яка зазначена у наказі Господарського суду Хмельницької області про примусове виконання рішення №924/1172/18 від 13.06.2019, входить також пеня за прострочення заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, зобов'язання з чого припинене, стверджує, що і пеня як зобов'язання додаткове і похідне є також припиненим.
Однак, беручи до уваги відсутність належних доказів про прощення позивачем заборгованості відповідача зі сплати лізингових платежів в сумі 53283704,76 грн, а також відсутність підстав для припинення зобов'язання відповідача зі сплати пені, визначеної у наказі Господарського суду Хмельницької області від 13.06.2019 у справі №924/1172/18, доводи відповідача про припинення зобов'язання зі сплати пені у відповідній частині також є необгрунтованими.
При цьому заявником не визначено та у заяві не зазначено розміру пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016, зобов'язання зі сплати якої заявник вважає припиненими та заявляє у відповідній частині вимоги про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Отже, виходячи із вищенаведеного, наявності передбачених у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України матеріально-правових підстав для припинення зобов'язання зі сплати позивачу заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном в сумі 16084885,82 грн, заборгованості зі сплати лізингових платежів в рахунок вартості майна на суму 52283704,76 грн та пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна, за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 відповідачем не доведено та не підтверджено.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, з огляду на наведене вище, оскільки заявником у порушення ст. ст. 13, 74 - 77 ГПК України на час розгляду судом заяви не доведено та не підтверджено наявності підстав, визначених ст. 328 ГПК України, для визнання наказу Господарського суду Хмельницької області від 13.06.2019 у справі №924/1172/18 в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16084885,82 грн; стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 52283704,76 грн; стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу №4К16040ЛИ від 01.07.2016, таким, що не підлягає виконанню, суд доходить висновку про залишення поданої заяви без задоволення.
Керуючись ст. ст. 234, 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю “Кан трейд інновація” (від 22.02.2023) про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області №924/1172/18 від 13.06.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині, відмовити.
Ухвала набирає законної сили 06.03.2023 та може бути оскаржена у строки та порядку, встановлені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 10.03.2023.
Суддя В.В. Виноградова
1 - до справи,
2, 3, 4 - позивачу (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50; 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30, 7-й поверх), help@pb.ua, sud@privatbank.ua, advokat.serhach@gmail.com
5 - відповідачу (69014, м. Запоріжжя, вул. Миколи Краснова, 18; kantrade@ukr.net).