65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/427/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, буд. 39, код ЄДРПОУ 01186691)
до відповідача: Ананьївської міської ради (66400, Одеська обл., Ананьївський р-н, м. Ананьїв(з), вул. Незалежності, буд. 51, код ЄДРПОУ 04056807)
про стягнення 29032,06 грн., -
за участю представників сторін: не з'явились
Суть спору: Акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Ананьївської міської ради про стягнення 29032,06 грн. заборгованості.
Позовні вимоги АТ “Укртелеком” в особі Одеської філії АТ “Укртелеком” обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем обов'язку з відшкодування вартості наданих позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян протягом періоду з 01.01.2022 по 30.11.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2023 позовну заяву Акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” (справа №916/427/23) розподілено судді Петрову В.С.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Одеської області №15 від 03.02.2023 призначено повторний автоматичний розподіл позовної заяви Акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023 справу №916/427/23 розподілено судді Бездолі Ю.С.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.02.2023 (суддя Бездоля Ю.С.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/427/23; визначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 28.02.2023 о 16:30.
17.02.2023 за вх.№5144/23 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач повідомив, що залишає вирішення справи на розгляд суду та просить розгляд справи проводити за відсутністю відповідача за наявними матеріалами справи. Відзив на позовну заяву відповідач до суду не надав. У судовому засіданні 28.02.2023 судом у протокольній формі задоволено клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутністю.
У судове засідання 28.02.2023 сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Справа №916/427/23 розглядалась судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України та оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом та оголошеним загальнодержавним карантином, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 28.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Між тим, повний текст рішення складено 09.03.2023 у зв'язку з введенням в м. Одесі екстрених відключень електроенергії через масовані атаки країни-агресора, обстріл об'єктів критичної інфраструктури, тривалу відсутність електроенергії у суді, нестабільність в роботі системи діловодства.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” (позивач) є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог ЦК України, ГК України, Закону України “Про телекомунікації”, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295 та інших законодавчих актів.
Ананьївська міська рада (відповідач) - представницький орган місцевого самоврядування Ананьївської міської територіальної громади Одеської області, відповідно до ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Надання послуг зв'язку населенню на пільгових умовах передбачене Законом України “Про телекомунікації”, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України “Про жертви нацистських переслідувань”, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Законом України “Про охорону дитинства”, якими встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку для категорій осіб, визначених цими законами.
Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, встановлено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Постановою Кабінету Міністрів від 29.01.2003 №117 запроваджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги та затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.
Відповідно до змісту вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг громадянам - жителям Ананьївської міської територіальної громади Одеської області, які мають право на пільги, є обов'язком позивача.
В матеріалах справи на підтвердження заявлених позовних вимог та виконання позивачем обов'язку з надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах відповідним категоріям громадян Ананьївської міської територіальної громади Одеської області у період з 01.01.2022 по 30.11.2022 наявні за кожний спірний місяць розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, на загальну суму 29032,06 грн. та акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між АТ “Укртелеком” в особі Одеської філії АТ “Укртелеком” та Ананьївською міською радою.
Вказані розрахунки видатків та акти звіряння розрахунків, з метою забезпечення розрахунків по відшкодуванню пільг позивачем за кожний місяць, направлялись відповідачу супровідними листами із проханням відшкодувати витрати за надані послуги зв'язку на пільгових умовах, перевірити надану в розрахунку видатків інформацію і повідомити у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг. Супровідні листи за кожний спірний місяць з додатками направлялись відповідачу засобами поштового зв'язку, про що свідчить наявні в матеріалах справи поштові повідомлення та описи вкладення з відміткою Укрпошти.
Також на підтвердження заявлених до стягнення сум позивачем надано розрахунок заборгованості відповідача з січня 2022 року по листопад 2022 року за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, на загальну суму щомісячних нарахувань 29032,06 грн.
В матеріалах справи відсутні докази відшкодування витрат позивача за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.
Невідшкодування відповідачем витрат позивача за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
У відповідності до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295 (далі - Правила №295), установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних і електронних комунікаційних послуг та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено, зокрема: Законом України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; Законом України від 28.02.1991 №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; Законом України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; Законом України від 23.03.2000 №1584-III “Про жертви нацистських переслідувань"; Законом України від 26.04.2001 №2402-III “Про охорону дитинства”; Законом України від 24.03.1998 №203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку. Розрахунки і обгрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до цього Закону. Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій. Залучення підприємствами, установами, організаціями соціально-культурного, житлово-комунального, побутового обслуговування, закладами охорони здоров'я та освіти коштів з додаткових джерел фінансування, не заборонених законом, не є підставою для зменшення бюджетного фінансування відповідно до нормативів.
Згідно з ст. 22 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України. Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту.
Згідно з ч.1 ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до ч.2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Частиною 4 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.
За умовами ч.5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч.6 ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань. Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Статтею 49 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.
За умовами ст. 82 Бюджетного кодексу України видатки бюджетів поділяються на: 1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню; 2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності; 3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.
Статтею 83 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки, визначені пунктом 1 частини першої статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.
Згідно з п.20-4 ч.1 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.
За ст. 61 Закону України “Про місцеве самоврядування” органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Складання і схвалення прогнозів районних і обласних бюджетів, складання і виконання відповідних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 64 Закону України “Про місцеве самоврядування” видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами. Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування. Видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України. У складі витрат спеціального фонду місцевого бюджету виділяються витрати бюджету розвитку. Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаної із здійсненням інвестиційної діяльності, здійснення інших заходів, пов'язаних з розширеним відтворенням, а також на погашення місцевого боргу.
Відповідно до п.3 Положення “Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 (далі - Положення №117), структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма “1 - пільга” затверджується Мінсоцполітики; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Пунктом 4 Положення №117 передбачено, що уповноважені органи з дотриманням вимог Законів України “Про інформацію” і “Про захист персональних даних” мають право, зокрема, отримувати відомості від пільговиків, а також від державних органів, де перебувають на обліку пільговики, підприємств та організацій, що надають послуги, житлово-експлуатаційних організацій.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України” від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України” від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд зазначає, що з системного аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що держава на виконання функцій з соціального захисту населення встановила певним категоріям осіб пільги з оплати послуг зв'язку. Такі державні соціальні гарантії є обов'язковими, зокрема, для операторів та провайдерів телекомунікацій, які зобов'язанні надавати послуги з урахуванням установлених законами пільг відповідним споживачам за їх місцем проживання, в той же час у надавача таких послуг виникає право на отримання компенсації понесених втрат доходу.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши наявні матеріали справи, господарським судом встановлено, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обставину щодо надання позивачем у спірному періоді пільговій категорії осіб послуг зв'язку, витрати позивача, понесені внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах у спірному періоді, становлять 29032,06 грн., що підтверджується наявними матеріали справи, відповідачем не спростовано та відповідно вказані витрати мають бути компенсовані позивачу за рахунок видатків бюджету, а отже є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги Акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” про стягнення з відповідача 29032,06 грн. заборгованості.
Іншого відповідачем не доведено.
Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” задовольнити повністю.
2.Стягнути з Ананьївської міської ради (66400, Одеська обл., Ананьївський р-н, м. Ананьїв(з), вул. Незалежності, буд. 51, код ЄДРПОУ 04056807) на користь Акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Одеської філії Акціонерного товариства “Укртелеком” (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, буд. 39, код ЄДРПОУ 01186691) 29032 /двадцять дев'ять тисяч тридцять дві/ грн. 06 коп. основного боргу та 2684 /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/ грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 09 березня 2023 р. у зв'язку з введенням в м. Одесі екстрених відключень електроенергії через масовані атаки країни-агресора, обстріл об'єктів критичної інфраструктури, тривалу відсутність електроенергії у суді, нестабільність в роботі системи діловодства.
Суддя Ю.С. Бездоля