79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.03.2023 Справа № 914/160/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання справу
за позовом: Керівника Самбірської окружної прокуратури,
в інтересах держави в особі: Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області,
до відповідача: Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС»,
про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Самбірської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області до Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Ухвалою від 13.01.2023 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.
Позиція прокуратури
Прокуратура обґрунтовує позовні вимоги тим, що у зв'язку з незаконною рубкою 14 дерев у кварталі №7 Самбірської дільниці Дрогобицького ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» невстановленими особами заподіяно шкоду навколишньому природному середовищу в розмірі 102 426,06 грн, що підлягає стягненню з Відповідача
Позиція відповідача
Відповідач позовні вимоги визнав, просив розстрочити заборгованість на 6 місяців з моменту набрання рішенням законної сили.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства проведеного Дрогобицьким дочірнім лісогосподарським підприємством «ГАЛСІЛЬЛІС» від 15.04.2022 та перелікової відомості самовільної рубки у кварталі №7 Самбірської техдільниці Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» було виявлено самовільну рубку кубомасою - 8,02 м3 - 9 (дев'ять) дерев породи дуб звичайний, діаметром пня в корі см - 30, 32, 32, 35, 37, 40, 52, 44, 54; 4 (чотири) дерева породи вільха чорна, діаметром пня в корі см - 24, 24, 26, 28; 1 (одне) дерево породи граб звичайний, діаметром пня в корі см - 42 см., що спричинило шкоди 102 426 грн 06 коп відповідно до розрахунку таксової вартості деревини.
Водночас, прокурором у кримінальному провадженні 1202014029000089 від 04.02.2020 залучено Державну екологічну інспекцію у Львівській області для нарахування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев у кварталі №7 Самбірської техдільниці Дрогобицького ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС».
На запит прокурора за №14.56/04-22-2318вих-22 від 04.08.2022 ДЕІ у Львівській області проведено розрахунок шкоди відповідно до додатку № 1 Постанови КМУ України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» (лист Інспекції №06-2637 від 15.08.2022), згідно якого сума збитків, завданих незаконною рубкою 14 дерев загальною кубомасою 8,02 м3, а саме:
- 9 (дев'ять) дерев породи дуб звичайний, діаметром пня в корі см - 30, 32, 32, 35, 37, 40, 52, 44, 54;
- 4 (чотири) дерева породи вільха чорна, діаметром пня в корі см - 24, 24, 26, 28;
- 1 (одне) дерево породи граб звичайний, діаметром пня в корі см - 42 см., становить 102 426 грн 06 коп.
Вказана шкода підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи №СЕ-19/114-21/1423-НК від 26.02.2021 розмір майнової шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки 14 дерев, пні яких були виявлені у кварталі №7 Самбірської техдільниці Дрогобицького ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» (питання №2 згідно висновку експерта).
Так, відповідно до висновку експертизи по другому питанню встановлено, що в обсязі наданих на дослідження документів, документально та розрахунково підтверджується розмір шкоди (збитків), що встановлено Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 15.04.2020 (квартал №7), польовими переліковими відомостями від 15.04.2020, та розрахунком таксової вартості деревини та розміру шкоди квартал №7 (лісотаксовий пояс - 1, розряд такс - II), що підписаний від імені в.о. інженера ОЗЛ ОСОБА_1 , у розмірі 102 426,06гривень (сто дві тисячі чотириста двадцять шість гривень 06 копійок), спричинена внаслідок порубки 9 (дев'ять) дерев породи «Дуб звичайний», 4 (чотири) дерев породи «Вільха чорна» та 1 (одне) дерево породи «Граб звичайний» у кварталі №7 Самбірської техдільниці Дрогобицького ДЛГП ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС».
Таким чином, загальна сума збитків нанесених державі внаслідок проведення незаконної порубки лісу становить 102 426 грн 06 коп. Вказані факти підтверджуються відповідачем.
Згідно статті 1 Лісового кодексу України (Далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст. 16 та ст.17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Встановлено, що рішенням Львівської обласної ради №409 від 28.12.2000, Дрогобицькому дочірньому лісогосподарському підприємству ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС», затверджено проект відведення земельних ділянок за межами населених пунктів та надано для ведення лісового господарства в постійне користування земельні ділянки за рахунок земель Самбірського району загальною площею 868 га, з них 706,3 га лісових земель та 161,7 га чагарників. В свою чергу, згідно додатку до вищевказаного рішення встановлено, що з загальної площі наданих лісових ділянок, на території Вільшаницької сільської ради Дрогобицькому ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» передано лісових земель на загальну площу 56 га.
Поряд з тим, відомості про державну вищезазначеного права за Дрогобицьким ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносились, державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками не виготовлялись.
Однак, Відповідно до ч. 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п.1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт (затверджено Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року), планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Згідно інформації від 07.09.2022 № 134 Дрогобицького ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» та долучені до листа копії планшету кварталу №7 Самбірської техдільниці Дрогобицького лісництва підтверджують право постійного користування останнього даними земельними ділянками.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Статтею 40 вказаного Закону передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
У той же час, стаття 41 вищезазначеного Закону встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому законом порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до приписів ст. ст. 68, 69 Закону порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Статтею 105 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) визначено, що особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема, у: незаконному видобуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Таким чином, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено в статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи, вина завдавача шкоди, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно з п. 1.6 роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища» від 27.06.2001 №02-5/744 вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.
Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 20.12.2018 у справі № 909/1193/17, від 22.07.2019 у справі №909/374/18 та інших при вирішенні спорів про стягнення з постійних лісокористувачів шкоди, заподіяної самовільною порубкою дерев.
Крім того, згідно п. 6.1.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/544 від 27.06.2001 «Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» у вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 ЛК України, покладено на постійних лісокористувачів.
Статтями 19, 86, 90 ЛК України в свою чергу передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження ослаблення та іншого шкідливого впливу захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Основними завданнями лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового господарства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Статтею 63 ЛК України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно положень Статуту Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» (нова редакція), затвердженого Наказом обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «ГАЛСІЛЬЛІС» №42 від 16.08.2017, основною метою діяльності відповідача є ведення лісового господарства на землях лісового фонду і землях, непридатних для сільськогосподарського використання, переданих підприємству в постійне користування (оренду).
Основними видами статутної діяльності підприємства є:
- лісовідновлення, лісівництво, посадка лісових культур і сприяння природному відновленню лісу, вирощування посадкового матеріалу та насіння лісових і декоративних порід. Вирощування та заготівля енергетичної верби, лікарських рослин;
- лісорозведення, створення захисних лісових насаджень і полезахисних лісових смуг;
- лісовирощування, догляд за лісовими насадженнями, проведення рубок, пов'язаних та не пов'язаних з веденням лісового господарства;
- надання послуг в лісовому господарстві. Проведення оцінки;
- охорона і захист лісів від самовільних рубок, лісових пожеж та засмічення, боротьба зі шкідниками та хворобами лісу. Здійснення протипожежних заходів.
- охорона навколишнього природного середовища, збереження природно - заповідного фонду та інше.
Відповідно до ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.
У той же час, статтею 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатись згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Основним елементом правового статусу земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).
З огляду на це, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням (правова позиція ВСУ з постанови від 27.01.2015, справа №21-570а 14).
Статтею 45 ЛК України передбачено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Відповідно до ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
З огляду на це, а також раніше викладене, земельні ділянки в кв. 7 відносяться до Самбірської техдільниці Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» та належать відповідачеві на праві постійного користування, а тому він є постійним лісокористувачем, який в порушення норм ст. ст. 19, 63, п. 5 ст. 64, ст. ст. 86, 89, 90 ЛК України та Статуту не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 16 шт.
Враховуючи норми вищевказаного законодавства та положення ст. ст. 105, 107 ЛК України, ст. ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев, а відтак, відповідач на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дерев. (правові позиції, висловлені КГС/ВС у постановах від 20.12.2018 справа №924/12/18, від 24.04.2018 справа №910/6277/16, від 15.02.2018 справа №927/1096/16, від 20.08.2018 справа №920/1293/16, від 20.02.2020 справа №920/1106/17 та у постанові ОП КГС/ВС від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Отже, з огляду на вищенаведені вимоги законодавства, судову практику, цивільно -правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Аналогічні висновки КГС/ВС при розгляді цієї категорії справ містяться й у постановах від 23.08.2018 справа №917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17 та у постанові ОП КГС/ВС від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Крім того, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 19, 63, 64, 105, 107 ЛК України, ст. 1166 Цивільного кодексу України, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 (справа №927/1096/16), від 20.02.2020 (справа № 920/1106/17) та інших вказав, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Системний аналіз змісту положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ст. 64, ч.ч. 1, 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.
Таким чином, на підставі наведених вище норм лісового, земельного, цивільного законодавства відповідач зобов'язаний відшкодувати державі заподіяні внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки в сумі 102 426 грн 06 коп.
За загальним правилом застосуванням як договірної, так і деліктної відповідальності, що передбачено нормами ч. 2 ст. 614, ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція вини правопорушника. Тобто, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого Господарського суду України №907/556/15 від 09.02.2016).
Враховуючи наведене, встановлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду у справах №906/366/20 від 24.02.2021, №920/1106/17 від 20.02.2020, №927/1096/16 від 15.02.2018, №906/1338/18 від 09.12.2019, №909/1111/16 від 27.03.2018, №924/12/18 від 20.12.2018, №920/1293/16 від 20.08.2018, №917/1261/17 від 23.08.2018, у справі № 925/382/17 від 19.09.2018).
Відповідно до рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 №906/366/20 факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Згідно вимог ст. 142 Конституції України природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст. ст. 1, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.
Статтею 15 цього Закону визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності до ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 29 ч. 3 п. 7 та ст. 69-1 ч. 1 п. 4 Бюджетного кодексу України, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
При цьому встановлено, що територія кварталу 7 Самбірської техдільниці ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» (у межах якого виявлено факти незаконної порубки деревини), станом на 04.02.2020 перебувала в адміністративно-територіальних межах Вільшаницької сільської ради Самбірського району.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №718 - р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Львівської області» територію Вільшаницької сільської ради включено до складу території Ралівської територіальної громади Самбірського району (код населеного пункту - адміністративного центру територіальної громади згідно з ЄДРПОУ - 4624287201).
Крім цього, згідно з підпунктом 1 пункту 6 і Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зміни до Закону внесені в результаті прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» №1009-ІХ, який набрав чинності 06 грудня 2020 року) до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням положення, яким передбачено, що у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади).
Також, підпунктом 9 пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону передбачено, що юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.
Таким чином, на даний час Ралівська сільська рада Самбірського району є належним правонаступником Вільшаницької сільської ради Самбірського району.
Враховуючи викладене, шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Ралівської сільської ради, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.
В свою чергу, Ралівською сільською радою Самбірського району належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів територіальної громади не вжито.
Відповідно до ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За змістом ч.ч. 3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор, у кожному конкретному випадку, з посиланням на законодавство, самостійно визначає, в чому саме відбулося, чи може відбутися, порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Факт незвернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Враховуючи зазначені положення законодавства, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Ралівської сільської ради Самбірського району Самбірською окружною прокуратурою листом №14.52/04-22-2604вих-22 від 29.08.2022 повідомлено Ралівську сільську раду Самбірського району про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.
Однак, у відповідь на вказаний лист Ралівська сільська рада Самбірського району повідомила окружну прокуратуру (лист ради № 1133 від 30.08.2022), що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища не відшкодовані та що радою заходи до стягнення шкоди не вживались.
Самбірською окружною прокуратурою Львівської області, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, вдруге листом №14.52/04-22-3677вих-22 від 23.11.2022 повідомлено Ралівську сільську раду Самбірського району про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.
У відповідь на вказаний лист Ралівська сільська рада вдруге повідомила окружну прокуратуру (лист ради № 1622 від 29.11.2022), що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища не відшкодовані та радою заходи до стягнення шкоди не вживались, окрім цього рада надає реквізити для відшкодування збитків.
Така усвідомлена пасивна поведінка органу місцевого самоврядування безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів об'єднаної територіальної громади.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, у прокурора виникає законне право на звернення з позовом до суду першої інстанції з вимогою стягнення збитків, завданих Дрогобицьким дочірнім лісогосподарським підприємством ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС», здійснюючи надані законом функції, реалізуючи покладені на нього від імені держави повноваження по захисту державних інтересів.
Крім цього, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 20.12.2022 № 14.56/04-22-4015вих22 прокурором повідомлено Ралівську сільську раду Самбірського району Львівської області про те, що буде заявлено до Господарського суду Львівської області позов в інтересах держави в особі Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області до Дрогобицького ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» про стягнення 102 426 грн 06 коп шкоди на користь органу місцевого самоврядування.
Отже, володіючи відповідними повноваженнями та достовірно знаючи з повідомлення прокурора про факти заподіяння шкоди, позивачем при наявності відповідних повноважень не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.
Крім цього, ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 6 місяців суд повідомляє наступне.
Зважаючи на результати фінансово - господарської діяльності Відповідача за 2021, 2022 роки, суд вважає, що вказана сума стягнення у випадку її стягнення за одним платежем буде мати негативний вплив на подальшу діяльність ДЛГП «Галсільліс».
Так, відповідно до фінансового звіту за 2022 рік, зокрема вбачається що поточна кредиторська заборгованість становить: за товари, роботи, послуги, - 730 700,00 грн; за розрахунками з бюджетом - 933 800,00 грн. В той же час чистий прибуток за 2022 рік - 852 200 грн.
Загальна сума поточної кредиторської заборгованості 2 337 300,00 грн.
За 2021 рік, загальна сума кредиторської заборгованості становила 2 875 300,00 грн.
Фонд оплати праці за 2022 рік, усіх працівників Відповідача становив 6 058 400,00 грн.
Отже, одномоментне стягнення коштів в сумі 102 426,06 грн, з врахуванням поточних зобов'язань Відповідача може спричини затримку у тому числі у виплаті заробітної плати та погашення вже існуючої заборгованості.
Додатковими обставинами які впливають на необхідність розстрочення виконання рішення, є введення відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, військового стану на усій території України.
Дана обставина впливає на чисельність працівників, здійснення господарської діяльності, виконання договорів з контрагентами та розрахунки за такими договорами.
Отже, розстрочення виконання рішення суду не вплине негативно на інтереси Позивача, за викладених вище обставин гарантуватиме збереження балансу інтересів та забезпечить стабільну діяльність Відповідача.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача. (постанови від 16.01.2020 року, у справі №910/1820/19, від 03.09.2020 року у справі №905/30/16).
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що наведені Відповідачем та досліджені судом обставини суттєво впливають на спроможність своєчасного проведення розрахунків, обмежують безперешкодне провадження господарської діяльності.
Оскільки Відповідач визнав позов, суд вважає за необхідне в резолютивній частині рішення зазначити про розстрочку його виконання на 6 місяців з дня набрання таким законної сили (за винятком судових витрат).
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Зважаючи на викладене вище, суд доходить висновку, що позовна вимога про стягнення 102 426,06 грн є законною, обґрунтованою та підлягає стягненню з Відповідача шляхом розстрочення на 6 місяців рівними частинами по 17 071,01 грн.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 79, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити
2. Стягнути з Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» (82180, вул. Галицька, 8, смт. Підбуж, Дрогобицький район, Львівська область код ЄДРПОУ 00854506) на користь Ралівської сільської ради Самбірською району Львівської області (81473 вул. І. Франка, 28, с. Ралівка, Самбірський район, Львівська область, ЄДРПОУ 04370254) шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 102 426 грн 06 коп. Розстрочити виконання рішення на 6 місяців рівними частинами по 17 071,01 грн з дня набрання рішенням суду законної сили.
3. Стягнути з Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» (82180, вул. Галицька, 8, смт. Підбуж, Дрогобицький район, Львівська область код ЄДРПОУ 00854506) на користь Львівської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, МФО 820172, р/р UА 138201720343140001000000774 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02910031) понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2481 грн.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України
Повний текст рішення складено 09.03.2023.
Суддя Горецька З.В.