Справа № 640/4163/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
09 березня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати всіх сум, належних ОСОБА_1 у день звільнення (невиплати грошового забезпечення в сумі 52627,85 грн);
- зобов'язати відповідача на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 26 вересня 2017 року по 30 грудня 2021 року, виходячи з одноденного заробітку 524,55 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2022 року позов задоволено частково, зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 26 вересня 2017 року по 30 грудня 2021 року у розмірі 52627,85 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки військовослужбовці ЗСУ отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім того позивач не звертався з рапортом щодо розбіжностей чи неповного розрахунку. Також апелянт посилався на порушення позивачем строку звернення до суду.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що він звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 26 вересня 2017 року, а остаточний розрахунок з ним проведений 30 грудня 2021 року, а тому відповідач має нарахувати та сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядались в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у Збройних Силах України та перебував на фінансовому забезпеченні Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Наказом Міністра оборони України від 22.08.2017 №572 позивача звільнено з військової служби в запас та наказом начальника генерального штабу від 26.09.2017 №172 полковника ОСОБА_1 з 26.09.2017 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.10-11).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року, у справі №640/1769/20 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нездійснення ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби; зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби, врахувавши виплачені суми. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.14-15).
На виконання вказаного судового рішення, 30.12.2021 відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошові кошти в сумі 52627,85 грн, що підтверджується випискою по карті позивача (а.с.16).
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити середньомісячне грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача конкретної суми середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 52627,85 грн.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що положеннями ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення, а в порушення вимог статті 116 КЗпП України 30.12.2021, тому позивач посилається на наявність підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Апелянт зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Колегія суддів звертає увагу, що спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, дійсно не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права підтриманий Верховним Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №640/10582/21.
Також колегія суддів відхиляє твердження скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки в даному випадку підлягає застосуванню спеціальний строк, встановлений ст.233 КЗпП України, а саме тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, який позивачем був дотриманий, оскільки остаточний розрахунок з ним проведено 30.12.2021, а позов подано до суду 02.02.2022, тобто в межах встановленого строку.
Разом з тим, в силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби наказом від 22.08.2017 №572 та з 26.09.2017 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. В той же час, із заявою про здійснення нового розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України позивач звернувся лише 10.12.2019 і вже після отримання листа від 03.01.2020 №305/28 про відмову у новому розрахунку, позивач звернувся до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.
Наведені обставини встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 у справі №640/1769/20 (набрало законної сили 17.08.2021), а тому не підлягають доказуванню в силу ч.4 ст.78 КАС України.
Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших двох років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.
Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди виник більш ніж через два роки після звільнення позивача.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищенаведеного, з огляду на те, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та тлумачення закону призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2022 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови складено 09 березня 2023 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма