Справа № 640/31944/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Балась Т.П.
09 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року (розглянута у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,
У листопаді 2022 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області №КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 про накладення штрафу у розмірі 240 000,00 грн.
Одночасно з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив суд:
- зупинити стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області №КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 про накладення штрафу про порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.
29.12.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2022 відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови.
17.01.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2022 відмовлено задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2022 скасовано; заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено та зупинено стягнення на підставі постанови про накладення штрафу від 23.09.2021 року № КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126, заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області Стахівським Сергієм Миколайовичем, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/31944/21.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказав на протиправність оскаржуваної постанови з огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 не порушував законодавства про працю та зайнятість населення, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є співробітниками позивача, не виконували жодних робіт за його дорученням, що свідчить про відсутність підстав для накладення штрафу. Як зазначив позивач, вказані особи є співробітниками інших фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які здійснюють діяльність на території Ресторанно-готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Крім цього, позивач послався на те, що відповідач здійснював інспекційне відвідування на підставі порядку, який визнаний нечинним та протиправним в судовому порядку, а також не мав повноважень на проведення інспекційного відвідування. Додатково зауважив про те, що він не був повідомлений про розгляд справи про накладення штрафу, що позбавило його можливості надати особисті пояснення, пояснити специфіку діяльності ресторанно-готельного комплексу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Київській області №КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 про накладення штрафу у розмірі 240 000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 23.07.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Основним видом діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.
На підставі наказу «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » від 05.08.2021 №3241 та направлення на проведення інспекційного відвідування №2605 від 05.08.2021 у період з 05.08.2021 по 18.08.2021 проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_6 ), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , на предмет дотримання вимог законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці, а саме не оформлення трудових відносин.
Результати інспекційного відвідування оформлені актом №КВ2605/37/АВ від 18.08.2021 (далі - акт інспекційного відвідування).
У ході інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за фактичною адресою: АДРЕСА_2 допустив до роботи фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.
Вказані висновки посадових осіб відповідача базуються на поясненнях зазначених фізичних осіб про те, що вони працюють в ФОП ОСОБА_1 без укладення трудового чи цивільно-правового договору.
Розглянувши матеріали інспекційного відвідування на підставі обставин, зазначених в Акті інспекційного відвідування, Головне управління Держпраці у Київській області дійшло висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини 1 статті 21, частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України у зв'язку з допущенням фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до роботи без належного оформлення трудових відносин відповідно до чинного законодавства України.
За порушення позивачем вимог частини 1 статті 21, частин 1, 3 статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову №КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України позивачеві визначений штраф у розмірі 240 000,00 грн.
Не погоджуючись із застосованими штрафними санкціями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
У цьому випадку таким нормативно-правовим актом є Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (далі - Порядок №823, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до якого відсилає стаття 259 КЗпП України, що визначає порядок проведення контролю за дотриманням законодавства про працю.
Суд зважає на ту обставину, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 640/17424/19 постанову Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 визнано не чинною.
Водночас за змістом частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Зважаючи на викладене, постанова Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021.
Як слідує з матеріалів справи, інспекційне відвідування відповідачем проведено у період, коли Порядок №823 був чинним.
Таким чином, Порядок № 823 правомірно застосовувався відповідачем під час здійснення перевірки.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
За змістом підпункту 5 пункту 5 Порядку № 823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань є повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо не оформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
Підставами для здійснення інспекційних відвідувань є серед іншого, рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 823 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності).
Пунктом 10 Порядку № 823 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право: під час проведення інспекційних відвідувань за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги; наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; отримувати від органів державної влади, об'єктів відвідування інформацію та/або документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.
За змістом пункту 13 Порядку № 823 під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право: подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження до акта інспекційного відвідування (підпункт 5); перед підписанням акта інспекційного відвідування бути поінформованим про свої права та обов'язки (підпункт 7).
Відповідно до пункту 14 Порядку № 823 у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування, зокрема ненадання на письмову вимогу інспектора праці інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 10 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, перевищення строків проведення інспекційного відвідування, визначених пунктом 9 цього Порядку, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування із зазначенням відповідних підстав, який у разі можливості підписується об'єктом відвідування або іншою уповноваженою ним особою.
Пунктами 16, 17, 23 Порядку № 823 визначено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Другий примірник акта залишається в інспектора праці.
У разі відмови об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи від підписання або у разі неможливості особистого вручення акта та/або припису акт та припис складаються одночасно у трьох примірниках.
У разі відмови об'єкта відвідування підписати акт інспектор праці вносить до такого акта відповідний запис.
Два примірники акта та припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об'єкту відвідування за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, рекомендованим листом з описом документів у ньому та повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування.
Об'єкт відвідування зобов'язаний повернути інспектору праці нарочно або поштовим відправленням з описом вкладення підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.
У разі ненадходження протягом семи робочих днів після дня відправлення об'єкту відвідування підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об'єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Матеріалами справи встановлено, що 05.08.2021 начальником Головного управління Держпраці у Київській області прийнято наказ №3241 від 05.08.2021 «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » з питань не оформлення трудових відносин у період з 05.08.2021 по 18.08.2021.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу про проведення інспекційного відвідування від 05.08.2021 № 3241 було оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування від 05.08.2021 №2665, у якому позаплановий захід доручено провести ОСОБА_8 .
На підставі наказу №3241 від 05.08.2021, направлення від 05.08.2021 №2665 інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області у період з 05.08.2021 по 18.08.2021 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 .
За наведених обставин, наведені аргументи позивача, в частині відсутності у відповідача повноважень на проведення інспекційного відвідування, є необґрунтованими.
Натомість, доводи позивача про те, що інспектор праці Павлов М.С. заповнив відомості щодо об'єкта відвідування у бланку направлення лише після прибуття на територію Ресторанно-готельного комплексу «Таверна», наведеного висновку суду не спростовує.
Щодо викладених у акті порушень, колегія суддів зазначає, що аналіз змісту статті 265 Кодексу законів про працю України та положень Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 17.07.2013 №509, дозволяє дійти висновку про можливість накладення штрафу на суб'єкта господарювання саме за фактичний допуск працівника до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору та лише за умови встановлення факту вчинення порушення вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.
Єдиною підставою для винесення оскаржуваної постанови №КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 про накладення штрафу у розмірі 240 000,00 грн. є твердження суб'єкта владних повноважень про існування між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 трудових відносин без укладання трудового договору.
У позовній заяві позивач зазначив, що він здійснює свою діяльність на території ресторанно-готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 . Позивач вказав, в цьому комплексі, крім позивача, господарську діяльність здійснювали також інші суб'єкти господарювання. Серед суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у комплексу, є фізична особа-підприємець ОСОБА_9 .
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що виявлені відповідачем під час проведення інспекційного відвідування особи ( ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ) перебували в договірних відносинах з ФОП ОСОБА_9 , що підтверджується наявними актами надання послуг за договорами про надання послуг.
Вказані обставини підтверджуються також листом фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 від 18.11.2021 б/н, згідно з яким повідомлено, що він здійснює свою діяльність на території Ресторанно-готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 та 05.08.2021 мав договірні відносини з ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
У свою чергу, ОСОБА_5 , як зазначив позивач, у готельно-ресторанному комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ніколи не працювала та надав суду лист від 18.11.2021 вих.№ 18/11/21 згідно з яким, в ресторані Таверна (ФОП ОСОБА_1 ) на посаді кухаря працювала ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ) з 01.06.2021 по 31.10.2021.
Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, про те що вказані відповідачем під час проведення інспекційного відвідування особи не мають жодного відношення до позивача, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 перебували у договірних відносинах з іншим суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність у Ресторанно-готельному комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ФОП ОСОБА_9 ), чим пояснюється присутність цих осіб у комплексі під час інспекційного відвідування, натомість ОСОБА_5 не є співробітником позивача, що не доведено відповідачем.
Як було установлено вище, що висновки контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 трудового законодавства були зроблені на підставі письмових пояснень фізичних осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .
Разом з тим, з письмових пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , що містяться в матеріалах справи, неможливо ідентифікувати осіб, які їх надали, оскільки вказані пояснення не містять даних щодо документів, які посвідчують їх особу, щодо місця їх проживання та реєстрації, реєстраційних номерів їх облікових карток платника податків, засобів зв'язку тощо.
При цьому, надані до суду письмові пояснення ОСОБА_2 не містять будь-яких відомостей, що вказана особа працює безпосередньо у ФОП ОСОБА_1 .
Викладені обставини вказують на те, що виявлені та зафіксовані у акті інспекційного відвідування службовою особою Головного управління Держпраці в Київській області висновки відповідача про виявлені порушення, сформовані за результатом такого відвідування є безпідставними.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту).
Абзацом сьомим пункту 2 Порядку №509 передбачено, що штрафи накладаються на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Пунктом 3 Порядку №509 передбачено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену під час розгляду справи №520/7901/19, -
Зокрема, згідно з п. 54-58, 67 постанови від 16.07.2021 у вказаній справі, «колегія суддів зауважує, що особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Положення пункту 6 Порядку № 509 покладає цей обов'язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
З'ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується....
Висновку про необхідність встановлення факту не лише направлення уповноваженими посадовими особами повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу, але й отримання такого суб'єктами господарювання/роботодавцями згідно з положеннями Порядку №509 та доведення саме відповідачем факту поінформованості позивача про дату та час розгляду справи про накладення штрафу під час вирішення спорів про скасування постанов про накладення штрафу дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12.06.2019 у справі №813/3415/18, від 15.01.2021 у справі № 1340/3731/18 та від 04.03.2021 у справі № 160/8027/18».
В даному випадку під час розгляду справи про накладення штрафу причини неповідомлення позивача про її розгляд не з'ясовувалися. Підстави для висновку про навмисне неотримання позивачем інформації про виклик на розгляд справи у суду відсутні.
Таким чином, розгляд справи відбувся за відсутності позивача, на порушення його права надати докази та пояснення по суті обставин, встановлених під час інспекційного відвідування.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що постанова Головного управління Держпраці у Київській області №КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 про накладення штрафу у розмірі 240 000,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв'язку із чим прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
06 березня 2023 року через систему «Електронний суд» направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду представником ФОП ОСОБА_1 - Кондратенко Тетяною Миколаївною клопотання про відшкодування судових витрат, а саме витрат на надання правової допомоги у суду апеляційної інстанції, сумі 30 000, 00 грн.
Дослідивши обґрунтування заяви про ухвалення додаткового судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що її слід задовольнити частково з таких підстав.
Так, згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.
Так, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, згідно ч.3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення ч.6 та ч.7 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 13.03.2019 у справі №826/7806/17, 20.12.2018 у справі №316/4923/16-а, 01.10.2018 у справі №815/4619/17.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2021 року між позивачем та Адвокатським обєднанням «Адвокатська фірма «АКТІО» укладено додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги № 2138 від 01.09.2021 року (далі по тексту - «Додаткова угода»), відповідно до якої АО «АФ «АКТІО» зобов'язувалось надати професійну правову допомогу Товариству щодо оскарження постанови № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Відповідно до умов Додаткової угоди, адвокати АО «АФ «АКТІО», зокрема, опрацювали апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2022 року; опрацювали актуальну судову практику щодо даного питання; підготували відзив на апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області та направили відзив Апелянту та до суду (разом з доказами направлення іншій стороні).
Згідно пункту 3 Додаткової угоди, сторони погодили, що розмір гонорару Адвокатського об'єднання буде визначатися на основі фактично витраченого часу на надання послуг Клієнту, виходячи із погодинної тарифної ставки в розмірі 4 000 грн., але не більше 30 000 грн.
Відповідно до звіту про виконану роботу, адвокати Адвокатського об'єднання, вартість витрат на правову допомогу становить 30 400 (двадцять шість тисяч вісімсот) грн. (4000 (вартість однієї години роботи)*7,3 (кількість годин), таким чином розмір витрат, який підлягає відшкодуванню становить 30 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано:
копію Додаткової угоди,
копію акту надання послуг № 5 від 22.02.2023 року,
звіт про виконану роботу,
детальний опис наданих послуг з професійної правничої допомоги,
ордер Серія АІ №1352300 від 20.02.23 р.,
копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС №6136/10 від 07.07.2017 р.
Враховуючи приписи ч. 7 ст. 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 04.06.2021 року у справі №160/13273/19, та у справах №№ 923/560/17, 329/766/18, 178/1522/18.
Надаючи оцінку всім доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України, ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 у справі №648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, зроблено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Щодо визначення співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката за ціною позову та (або) значенням справи для сторони, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 134 КАС України підлягають розподілу судові витрати на професійну правничу допомогу, яка надається саме адвокатом.
Згідно ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Таким чином, оскільки відповідно до рішення суду позовні вимоги позивача були задоволені, на його користь підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, які надавались йому в ході розгляду справи адвокатом згідно з поданими документами та розрахунком.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Колегія суддів, враховує ціну позову у справі, кількість судових засідань у яких брав участь адвокат, затрачений час в ході розгляду справи в судовому засіданні та підготовки відзиву на апеляційну скаргу, а також враховує інший витрачений адвокатом час під час надання позивачу правничої допомоги та приходить до висновку, що вказана сума витрат у розмірі 30 000, 00 грн. є неспівмірною з наданою позивачу правничою допомогою.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення суми витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача до суми 3 000, 00 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу понесені при розгляді справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000, 00 грн.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року - без змін.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, ЄДРПОУ 39794214) витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000 (трьох тисяч) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль