Справа № 640/15038/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
08 березня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №80111300003122 від 27.04.2020 року про відмову в оформленні громадянину Королівства Данії та Республіки Ірак ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 26.11.2019 року;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області здійснити оформлення та видачу громадянину Королівства Данії та Республіки Ірак ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання в Україні за заявою від 16.04.2020 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року значений позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином Королівства Данії, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , орган видачі Ком Копенгаген , виданий 05.08.2015 року, дійсний до 05.08.2025 року, та громадянином Республіки Ірак, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданий у Ербіль 03.01.2017 року, дійсний до 01.01.2025 року.
27.04.2020 року Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства управління Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №80111300003122 про відмову в оформленні (видачі) посідки на тимчасове проживання громадянину Данії, Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пп. 3 п. 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 далі по тексту - оскаржуване рішення).
За результатами перегляду рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, Державна міграційна служба України повідомило про відмову в оформленні (видачі) позивачу посвідки на тимчасове проживання відсутність підстав для його відміни.
Позивач вважаючи своє оскаржуване рішення незаконним та протиправним, звернувся з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що до моменту винесення оскаржуваного рішення позивач законно перебував на території України, а тому формальні описки (транслітеризації) в особистих даних позивача не можуть бути підставою для відмови у наданні останньому можливості перебувати на території України легально.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI), постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» від 25.04.2018 року №322 (далі - Порядок №322), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
В силу приписів пункту 18 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Частиною 14 ст.4 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Відповідно до положень ч.14 ст.5 Закону №3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право»
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі по тексту - Порядок № 322)(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 7 Порядку № 322 визначено, що обмін посвідки здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до посвідки;
2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;
3) закінчення строку дії посвідки;
4) непридатності посвідки для подальшого використання.
Пунктами 21-26 та 29 Порядку №322 передбачено, що працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі. Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.
У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.
Після формування заяви-анкети працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей. У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта вносить до неї відповідні виправлення.
Після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до неї відомостей про особу. Якщо іноземець або особа без громадянства через фізичні вади не можуть підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом.
Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету.
Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта сканує із застосуванням засобів Реєстру документи до заяви-анкети, які подаються іноземцем або особою без громадянства.
Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб'єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з метою отримання (обміну) посвідки на тимчасове проживання іноземець звертається до відповідного уповноваженого територіального органу / територіального підрозділу ДМС, де працівник такого органу на підставі поданих документів формує заяву-анкету та надає її заявнику, який після перевірки заяви-анкети власним підписом підтверджує правильність внесених до неї відомостей про особу.
Підпунктом 11 п.33 Порядку №322 передбачено, що крім документів, зазначених у пункті 32, залежно від категорії іноземців та осіб без громадянства, визначених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», подаються, зокрема: для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або які під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», уклали шлюб з громадянами України: документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України. Оригінал документа повертається іноземцеві або особі без громадянства, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати; паспорт громадянина України, з яким іноземець перебуває у шлюбі, який подається особисто громадянином України. Оригінал документа повертається громадянину України, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Пунктами 41-42 та 45 Порядку №322 передбачено, що працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 35 і 36 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийнято рішення від 27.04.2020 року №80111300003122 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Данії, та Іраку ОСОБА_1 , на підставі пп.3 п.61 Порядку №322.
У свою чергу, пп.3 пункту 61 визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки у разі коли, зокрема: дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відповідно до поданих документів, здійснити заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформлюється посвідка, та перевірку поданих нею документів унеможливлене, оскільки подані паспортні документи гр. Данії - Іраку різняться латинською транслітерацією.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін та висновки суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку позивачем на спростування різниці в латинській транслітерації документів позивача, останнім було надано ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області довідку, видану Посольством України в Королівстві Данії від 15.04.2020 року, якою підтверджено, що Посольством України в Королівстві Данія оформлювалась довготермінова віза для в'їзду в Україну типу D громадянину Данії - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ НОМЕР_3 , який надав Посольству свідоцтво про шлюб з громадянкою України - ОСОБА_6 , серія НОМЕР_4 від 11.02.2020 року, видане Київським міським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ). Під час заповнення візової анкети заявником було некоректно введено частину прізвища « ОСОБА_1 » ( ОСОБА_1 ) до відповідних граф з персональними даними заявника, що спричинило технічну помилку, та, як наслідок, не відображення згаданої частини імені в роздрукованій візовій етикетці.
Також, матеріали справи містять довідку з Посольства Республіки Ірак в Україні, якою підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_5 , виданий у Ербіль 03.01.2017 року, дійсний до 01.01.2025 року, є тією ж особою, що й ОСОБА_1 (диплом НОМЕР_6 , виданий 19.06.2009 року приватним закладом освіти Республіки Білорусь «Міжнародний гуманітарно-економічний інститут» (м. Мінськ)), а також ОСОБА_1 (диплом магістра НОМЕР_7 / реєстраційний номер НОМЕР_8 , виданий 30.06.2011 року Білоруським державним університетом (м. Мінськ)).
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до територіального підрозділу ДМС подано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_9 , виданим Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 26.09.2017 року, повторно видане Київським міським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), серія НОМЕР_4 від 11.02.2020 року, з громадянкою України ОСОБА_6 (а.с.15-16).
Як зазначає позивач, подружжя проживає на території України за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить позивачу, на підставі договору купівлі- продажу квартири від 15.05.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво- Святошинського районного нотаріального округу Київської області Братушкою А.В. (а.с.17-19).
Починаючи з 06.03.2017 року ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_10 , яка видана 06.03.2017 року, Управлінням ДМС у Чернігівській області (код органу 7401). В подальшому, термін дії посвідки продовжувався.
Відповідно, до моменту прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_1 законно перебування на території України протягом всього часу, маючи укладений шлюб з громадянкою ОСОБА_6 та квартиру на території України у праві власності, а тому відповідач формально підійшов до спірного питання та протиправно прийняв оскаржуване рішення №80111300003122 від 27.04.2020 року про відмову в оформленні громадянину Королівства Данії та Республіки Ірак ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні, відповідно вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області здійснити оформлення та видачу громадянину Королівства Данії та Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на тимчасове проживання в Україні, для уникнення повторного звернення до суду за захистом порушених прав з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 162 КАС України. Відповідно до п. 2 ч.1 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.
Аналогічна правова позиція зазначена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2014 (К/800/21944/14).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зобов'язання відповідачів вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушеного права позивача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про зменшення заявлених вимог до 6000,00 грн., що не оскаржується позивачем, а посилання відповідача не заслуговують на увагу суду, оскільки в матеріалах справи містяться належні докази надання правової допомоги ОСОБА_1 під час розгляду даної справи.
Враховуючи вищевикладені правові норми та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом скасування оскаржуваного рішення та зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання в Україні.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши обставини справи та доводи сторін, що відповідач, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано та незаконно.
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 08.03.2023 року