про залишення позовної заяви без руху
09 березня 2023 року справа № 580/1673/23
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Начальника Городищенського відділу державної виконавчої служби у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тараненко Інни Іванівни про скасування постанов,
06.03.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до начальника Городищенського відділу державної виконавчої служби у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тараненко Інни Іванівни (19502, м. Городище, вул. Миру, 118) в якому просить:
-визнати протиправною та скасувати постанову №44557193 від 11.08.2022 року начальника Городищенського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Тараненко Інни Іванівни про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого з бору в сумі 70727,64 грн.;
-визнати протиправною та скасувати постанову від 19.08.2022 року начальника Городищенського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Тараненко Інни Іванівни про відкриття виконавчого провадження №69690881 з примусового виконання постанови №44557193, виданої 11.08.2022 року Городищенським відділом державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого з бору в сумі 70727,64 грн.
Вивчивши позовну заяву, суддя вважає, що вона не відповідає вимогам ст. 160, 161 КАС України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, виходячи з наступного.
Приписами ч. 3 ст. 161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України “Про судовий збір” від 08.07.2011 № 3674-VI, з подальшими змінами та доповненнями.
Водночас, ставки сплати судового збору встановлено статтею 4 Закону України “Про судовий збір”, відповідно до якої за подання до адміністративного суду позовної заяви: немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; майнового характеру, який подано фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 3 ст. 6 ЗУ “Про судовий збір”, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 №2710-IX встановлено розмір прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб на 2023 рік, а саме у місячному розмірі з 1 січня - 2684грн.
Суд враховує, що позивач, не є суб'єктом, на якого розповсюджуються пільги щодо сплати судового збору визначені ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
Таким чином, за подання вказаної позовної заяви з однією вимогою немайнового характеру, позивачу необхідно сплатити 1073,60грн. та однією вимогою майнового характеру, позивачу необхідно сплатити 1073,60грн.
Отже, позивачу необхідно надати суду належний доказ сплати (перерахування) судового збору в розмірі 2147,2грн.
Крім того, у відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів позову вбачається, що позивачем оскаржуються постанова від 11.08.2022 про стягнення виконавчого збору та від 19.08.2022 про відкриття виконавчого провадження, проте позов подано до суду лише 06.03.2023.
З урахуванням строків звернення до суду визначених ст. 287 КАС України, останнім днем строку звернення за захистом своїх прав із позовними вимогами щодо скасування оскаржуваної постанови є 22.08.2022 та 29.08.2022 відповідно, тобто з пропуском десятиденного строку звернення.
При цьому, пояснення позивача про те, що останній дізнався про спірні постанови саме 01.03.2022 (з моменту отримання вимоги) є необгрунтованим, оскільки позивачем не надано доказів отримання спірних постанов та власне вимоги від 30.01.2023.
Відповідно до статті 9 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, повязаної з його або її правами та обовязками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom) від 21 січня 1975 року (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним. Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб". Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.
Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обовязків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі “Плахтєєв та Плахтєєва проти України” (заява №20347/03, §35) визначено, що “…пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом ... Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності…”.
В питаннях пов'язаних із застосуванням строків давності Європейський суд з прав людини висловив свою позицію в справі “Олександр Волков проти України” (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що “… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.”
Таким чином право особи на звернення до суду не є необмеженим.
У даному випадку для звернення до суду із позовною заявою законодавцем встановлений десятиденний строк і такий обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує, що позивач мав можливість дізнатися інформацію щодо постанов про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження з автоматизованої системи виконавчих проваджень, оскільки є стороною ВП.
Згідно з частиною 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали, особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Приписами ч. 6 ст. 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Отже, позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для його поновлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169 КАС України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Начальника Городищенського відділу державної виконавчої служби у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тараненко Інни Іванівни про скасування постанов - залишити без руху.
Надати позивачу строк тривалістю десять днів з моменту отримання копії даної ухвали, протягом якого останній має усунути недоліки позовної заяви.
У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Петро ПАЛАМАР