Справа № 420/17439/22
08 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення №156050004393 від 10.10.2022 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.12.2022 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо відмови у перерахунку пенсії позивача періодів роботи: запис №3 про прийняття на роботу з 13.04.1982р. наказ № 68 від 19.03.1982р. та запис №6 про звільнення з роботи з 04.01.1987р. наказ №1 від 31.12.1986 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 - протиправною;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 10.10.2022р. №156050004393 «Про відмову у перерахунку пенсії»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: запис №3 про прийняття на роботу з 13.04.1982р. наказ № 68 від 19.03.1982р. та запис №6 про звільнення з роботи з 04.01.1987р. наказ №1 від 31.12.1986 р. згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона звернулась з заявою від 04.10.2022 р. № 1389 до відділу обслуговування громадян №17 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку пенсії. До заяви, крім інших документів, позивач додала трудову книжку НОМЕР_1 . Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 156050004393 від 10.10.2022 р. лист вих. № 10543/03-16 від 10.10.2022р. було відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Крім іншого, в рішенні про відмову у перерахунку пенсії було зазначено, що страховий стаж становить: 39р.10м.12дн. За результатами розгляду документів, доданих до заяви була розглянута трудова книжка НОМЕР_3 від 12.09.1977 р. із записом №3 про прийняття на роботу з 13.04.1982p. (наказ № 68 від 19.03.1982р.) та із записом №6 про звільнення з роботи з 04.01.1987р. (наказ №1 від 31.12.1986р.). Оскільки в записі на звільнення не читабельна печатка підприємства, даний період не зараховано до страхового стажу.
У позові вказано, що позивач звернулась до Головного архівного управління при Уряді республіки Таджикистан з заявою від 09.11.2022р. з проханням надати їй архівну довідку підтверджуючу стаж ОСОБА_1 роботи в Республіці Таджикистан, м. Душанбе, завод «Електромаш», дитячий садок №20, але моя заява залишена без відповіді. Отже, позивач вважає, що своїми діями відповідач порушує її законне право на перерахунок пенсії не враховуючи періоди роботи згідно трудової книжки.
Як стверджує позивач, записи у її трудовій книжці виконано без виправлень, у чіткій послідовності, із засвідченням підписами відповідальних осіб та печатками роботодавців. Однак, відповідачем вказані записи при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги не були прийняті. Натомість, пенсійний орган визначив, що до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів №3 та №6.
Позивач вважає, що дії відповідача є протиправним, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки усіх обставин, що мають значення при прийнятті рішення № 156050004393 від 10.10.2022 р.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення №156050004393 від 10.10.2022 року та зобов'язання вчинити певні дії.
15.12.2022 року (вх.№ЕП/37158/22) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками (а.с.24-34).
Як вказано у відзиві, з доводами викладеними позивачем у позовній заяві Головне управління не погоджується, оскільки вони не містять правового обґрунтування, а наведені доводи правильність дій Головного управління не спростовують, так як ґрунтуються на власному довільному трактуванні норм права позивачем. Враховуючи те, що запис у трудовій книжці не відповідає встановленим законодавством вимогам, в Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області відсутні підстави для зарахування спірного періоду з 13.04.1982 по 04.01.1987 до страхового стажу позивача лише на підставі трудової книжки. Однак, неналежне оформлення трудової книжки не позбавляє особу права на зарахування періоду виконуваної роботи до страхового стажу.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області вказано, що позивач має право підтвердити свій стаж іншими документами, які б свідчили про виконання нею роботи у зазначений період, або показами двох свідків у випадку неможливості отримання таких документів. Проте, жодних документів на підтвердження роботи у спірні періоди позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області не було надано, а отже відсутні законні підстави для врахування спірного періоду до страхового стажу позивача. Враховуючи викладене, неможливо дійти висновку про наявність у діях Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області ознак протиправної бездіяльності. Головне управління діяло в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством, як того вимагає ст. 19 Конституції України
Зважаючи на вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
19.12.2022 року (вх.№38639/22) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли копії матеріалів пенсійної справи позивача (а.с.35-79).
20.12.2022 року (ЕП/37547/22) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області до суду надійшов відзив на позову позовну заяву (а.с.80-85), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
17.01.2023 року (вх.№1548/23) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (а.с.86-89).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзивів на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні та з 31.08.2019 отримувала пенсію за віком відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (а.с.36).
04.10.2022 позивач звернулась до Головного управління з заявою про перерахунок пенсії з донарахуванням стажу за період з 13.04.1982 по 04.01.1987 року.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності було визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, яке уповноважене розглянути подану Позивачем заяву від 04.10.2022.
На підстави заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, 10.10.2022 прийнято рішення №15605004393 про відмову у перерахунок пенсії з донарахуванням стажу до 01.01.2004 року.
Згідно даного рішення за результатами розгляду заяви та документів, доданих до заяви, а саме трудової книжки НОМЕР_3 від 12.09.1977 року із записом №3 про прийняття на роботу з 13.04.1982 та із записом №6 про звільнення з роботи з 04.01.1987 не зараховано до страхового стажу даний період, так як в записі на звільнення не читабельна печатка підприємства.
Вважаючи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо відмови у перерахунку пенсії позивача періодів роботи: запис №3 про прийняття на роботу з 13.04.1982р. наказ № 68 від 19.03.1982р. та запис №6 про звільнення з роботи з 04.01.1987р. наказ №1 від 31.12.1986 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 - протиправною та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 10.10.2022р. №156050004393 «Про відмову у перерахунку пенсії», позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058).
Згідно ч.ч.2, 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 44 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, єдиною підставою для прийняття спірного рішення та не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 13.04.1982 року по 04.01.1987 року є твердження Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про те, що на записі на звільнення №6 не читабельна печатка підприємства.
З наданої до суду позивачем копії трудової книжки № НОМЕР_3 від 12.09.1977 року судом встановлено, що у ній наявні:
-запис №3, внесений на підставі наказу №68 від 19.03.1982 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу з 13.04.1982 року санітарною нянею до дитсадку №20 заводу «Електромаш»;
- запис №4 про переведення з 03.01.1983 року ОСОБА_1 на посаду вихователя дитсадку №20;
- запис №5 про переведення з 13.09.1985 року ОСОБА_1 на посаду контролера;
- запис №6, внесений на підставі наказу №1 від 31.12.1986 року про звільнення ОСОБА_1 з 04.01.1987 року у зв'язку із призовом в кадри збройних сил СРСР.
При цьому наступним записом є запис №7 про прийняття позивача на військову службу.
Крім того, позивачем до пенсійного органу було надано довідку №1349 за жовтень 2019 року, яка видана Ренійським містким територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (а.с.48), з якої вбачається, що з 05.01.1987 року ОСОБА_1 проходила військову службу.
Суд зазначає, що змістом частини 1 статті 56 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.1).
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, робітники та службовці, які надходять на роботу, зобов'язані пред'являти адміністрації підприємств трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.2).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пунктів 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).
Крім того, відповідно до п.20 Порядку № 637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників потрібно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
В той же час, усі необхідні записи у трудовій книжці позивача наявні.
Суд зазначає, що згідно з позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 зробив висновок, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З вищевикладеного вбачається, що при розгляді заяви позивача про перерахунок пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення без врахування усіх обставин, тобто необґрунтовано.
За вказаних обставин, суд вважає, що Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 10.10.2022р. №156050004393 «Про відмову у перерахунку пенсії» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).
Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Суд зазначає, що заяву позивача передано на розгляд та розглянуто саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Таким чином, зважаючи на предмет та підстави звернення позивача до суду, суд вважає, що необхідно відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо відмови у перерахунку пенсії позивача періодів роботи: запис №3 про прийняття на роботу з 13.04.1982р. наказ № 68 від 19.03.1982р. та запис №6 про звільнення з роботи з 04.01.1987р. наказ №1 від 31.12.1986 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
В той же час, вирішуючи похідні вимоги позивача, суд зазначає.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення).
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Водночас, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.
Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій.
За наявного правового регулювання та зважаючи на встановлені судом обставини, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, так як єдиною підставою для відмови у перерахунку пенсії позивача було його твердження про нечитабельність печатки підприємства, суд дійшов висновку, що похідні вимога позивача є такими, що підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 13.04.1982 року по 04.01.1987 року згідно записі трудової книжки НОМЕР_2 №3 та №6.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення №156050004393 від 10.10.2022 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 10.10.2022 року №156050004393 «Про відмову у перерахунку пенсії».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 13.04.1982 року по 04.01.1987 року згідно записі трудової книжки НОМЕР_2 №3 та №6.
У задоволенні вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо відмови у перерахунку пенсії позивача періодів роботи: запис №3 про прийняття на роботу з 13.04.1982р. наказ № 68 від 19.03.1982р. та запис №6 про звільнення з роботи з 04.01.1987р. наказ №1 від 31.12.1986 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул.Хмельницье Шосе, 7, м.Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя С.М. Корой