ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"07" березня 2023 р. Справа № 300/446/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Біньковська Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області, відповідно до змісту якого просить: визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000,00 грн. щомісячно за період з 01.03.2022 по 14.12.2022; зобов'язати здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 01.03.2022 по 14.12.2022 в розмірі 30000,00 грн. щомісячно.
Ухвалою суду від 21.02.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу, з дня отримання копії цієї ухвали, десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вказаної ухвали позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зазначає, що пропустив строк звернення до суд з поважних причин, оскільки після звільнення зі служби згідно наказу №511 о/с від 12.12.2022, з 14.12.2022 неодноразово викликався в 2 відділ Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та проходив медичне обстеження. На підтвердження вказаного надав суду довідку №3/813 від 27.02.2023 та повістку від 13.01.2023, якою позивача призвано до Збройних Сил України по мобілізації.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У відповідності до частини 1 статті 161 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (надалі також - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Частинами 1-3 статті 162-1 Закону №1402-VIII встановлено, що до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.
Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.
На державних службовців Служби судової охорони поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Служби судової охорони відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, проходження служби співробітниками Служби судової охорони є публічною службою.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначено відповідним Порядком, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 за № 384, розробленим на виконання статті 165 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 за № 289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони".
Відповідно до пунктів 4 - 7 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України 26.08.2020 за № 384 (надалі також - Порядок №384), грошове забезпечення включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення; 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) надбавка за стаж служби. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: 1) підвищення посадового окладу; 2) надбавки; 3) доплати; 4) премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: 1) винагороди; 2) допомоги.
Отже, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» входить до структури грошового забезпечення (заробітної плати) співробітників Служби судової охорони.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Отже, після внесення Законом №2352-IX вказаних змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Суд зазначає, що спірні правовідносини стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 під час проходження ним служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, внаслідок чого, зазначені положення статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
Отже, єдиною чинною процесуальною нормою, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду.
Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, встановлену постановою №168, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно за період з 01.03.2022 по 14.12.2022.
Водночас, зазначена винагорода підлягала виплаті щомісячно, а тому про порушення свого права щодо неотримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за місяць березень 2022 року позивач повинен був дізнатися при отриманні не пізніше 31.03.2022 грошового забезпечення за місяць березень 2022 року.
Надалі, позивач був обізнаний 30 або 31 числа кожного наступного місяця, а також 14.12.2022 за грудень місяць 2022 року, у яких не отримував спірну винагороду за кожний попередній місяць окремо.
Відлік місячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за березень 2022 року розпочався з 01.04.2022 (та з першого числа наступного місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць) і закінчився 30.04.2022 (в останній день місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць).
Аналогічно, відлік місячного строку на звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою щодо виплати спірної додаткової винагороди за квітень-грудень 2022 року розпочинається з першого числа наступного місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць та закінчується в останній день місяця щодо виплати додаткової винагороди за минулий місяць.
У позовній заяві позивач зазначає про порушення свого права на належний розмір додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, втім з рапортом про виплату такої винагороди звернувся до відповідача тільки 05.10.2022.
До суду із цим позовом ОСОБА_1 звернувся тільки 09.02.2023, тобто з порушенням визначеного частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду, хоча відповідь відповідача про відмову у задоволення його рапорту оформлена листом від 13.10.2022.
Обгрунтовуючи пропуск строку звернення до суду із цим позовом позивач зазначив, що з 14.12.2022 неодноразово викликався в 2 відділ Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та проходив медичне обстеження. На підтвердження вказаного надав суду довідку №3/813 від 27.02.2023 та повістку від 13.01.2023, якою позивача призвано до Збройних Сил України по мобілізації.
Зі змісту довідки Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №3/813 від 27.02.2023 слідує, що ОСОБА_1 у період з 04.01.2023 по 17.01.2023 проходив медичне обстеження Рожнятівською ВЛК при другому відділу Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно повістки Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 13.01.2023 ОСОБА_1 наказано прибути 24.01.2023 о 16:00 год. до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з адресою: АДРЕСА_1 .
З цього приводу, суд зазначає, що позивачем не зазначено та не надано доказів на підтвердження протягом якого саме дня (днів) за період з 04.01.2023 по 17.01.2023 він проходив ВЛК у 2 відділі Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з огляду на те, що повістка датована 13.01.2023).
Щодо повістки Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 24.01.2023 позивачу то суд зауважує, що позивачу наказано прибути до центру комплектування тільки на 16:00 год.
Щодо твердження позивача про те, що він після звільнення 14.12.2022 неодноразово викликався в другий відділ Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає, що позивачем не надано доказів його виклику до центру комплектування у грудні 2022 року. Як і не зазначено про обставини неможливості звернення до суду у період з 25.01.2023 по 09.02.2023 (дата звернення до суду із позовом).
Отже, вказані обставини не є тією об'єктивною перешкодою для своєчасної реалізації права на звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, та не можуть бути підставами для висновку про його поновлення.
Суд зазначає, що законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у рішенні від 08.08.2019 справа № 127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський Суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У пункті 47 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016) зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
З огляду на зазначене, вказані позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними. Позивачем не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадку, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 2 статті 123 КАС України передбачено, зокрема, що у разі, якщо вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі наведеного, керуючись ч.2. ст.123, п.1 ч.4,ч.5 ст.169, ст.241, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду, в порядку встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.