09 березня 2023 року Справа № 160/905/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач-2), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 19.10.2022 року № 046150001556 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV);
- визнати протиправною відмову відповідача-1 зарахувати до пільгового стажу періодів роботи з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 26.07.2007 року 31.07.2007 року, з 01.03.2010 року по 31.07.2011 року та з 24.08.2011 року по 31.08.2011 року;
- зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 24.09.2022 року зарахувавши до пільгового стажу означені періоди роботи.
Обґрунтовуючи ці вимоги позивач зазначає, що маючи достатній пільговий та загальний страховий стаж звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ). Утім, відповідач відмовив у її призначенні зазначивши про недосягненням пенсійного віку, посилаючись при цьому на пункт 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2023 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач-2 скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог наголошуючи про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, оскільки при вирішенні питання про набуття позивачкою права на пільгову пенсію застосуванню підлягали чинні на час її звернення до органу ПФУ положення статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції Закону № 2148-VIII. Також зазначив про відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 26.07.2007 року 31.07.2007 року, з 01.03.2010 року по 31.07.2011 року та з 24.08.2011 року по 31.08.2011 року, зважаючи, що страхувальником (АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») позивача не сплачено страхові внески за означені періоди.
Відповідач-1 також надав відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог зважаючи на їх необґрунтованість.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом установлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону № 1058.
14.10.2022 року позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»
На час звернення до відповідача за призначенням пенсії йому виповнилося повних 45 років.
Рішенням відповідача-2 від 19.10.2022 року № 046150001556 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Таке рішення відповідача обґрунтовано недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день його звернення за призначенням пенсії, становив 50 років.
У рішенні також зазначено, що загальний страховий стаж позивача складає 24 роки 09 місяців 29 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком № 1 становить 14 років.
Судом також установлено, що відповідно до листа відповідача-1 від 14.12.2022 року, до пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 26.07.2007 року 31.07.2007 року, з 01.03.2010 року по 31.07.2011 року та з 24.08.2011 року по 31.08.2011 року з посиланням на те, що в системі персоніфікованого обліку відсутні дані за означені періоди.
Вважаючи це рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах..
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливий для позивача, а не Закону № 1058-ІV, а тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачеві, який на час звернення із заявою про призначення пенсії досягнув 45 років, при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах за Списком № 1, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення ним необхідного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Суд не погоджується з посиланням відповідача на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку відповідача, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Суд вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону№ 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 з 24.09.2022 року, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, зважаючи, що звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому, у спірному випадку має місце саме призначення пенсії, а не переведення із пенсії по інвалідності, призначення якої здійснювалося за нормами іншого закону.
Поряд з цим, суд також уважає обгрунтованими доводи позивача у частині позовних вимог з приводу зобов'язання відповідача-1 зарахувати до пільгового стажу періодів роботи з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 26.07.2007 року 31.07.2007 року, з 01.03.2010 року по 31.07.2011 року та з 24.08.2011 року по 31.08.2011 року.
Матеріали справи свідчать про те, що мотивом відмови у зарахуванні цих періодів до пільгового стажу позивача є позиція відповідачів з приводу того, що страхувальником (АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») позивача не сплачено страхові внески за означені періоди.
З цього приводу суд зазначає, що згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За приписами ст. 113 Закону №1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Як вже неодноразово визначив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, обов'язок сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа та у випадку, якщо підприємства не виконало такого обов'язку, це не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до його страхового стажу.
Таким чином, приймаючи до уваги наведені висновки Верхового Суду, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 (за місцем обліку позивача) зарахувати період роботи позивача з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 26.07.2007 року 31.07.2007 року, з 01.03.2010 року по 31.07.2011 року та з 24.08.2011 року по 31.08.2011 року до його пільгового стажу за Списком № 1.
За таких обставин, суд доходить висновку, що відмова відповідача-1 з цього приводу, викладена у листі від 14.12.2022 року є протиправною, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі відповідно.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача у розмірі за правилами статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, який прийняв оскаржене рішення
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 19.10.2022 року № 046150001556.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену у листі від 14.12.2022 року, зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 26.07.2007 року 31.07.2007 року, з 01.03.2010 року по 31.07.2011 року та з 24.08.2011 року по 31.08.2011 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 26.07.2007 року 31.07.2007 року, з 01.03.2010 року по 31.07.2011 року та з 24.08.2011 року по 31.08.2011 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 24.09.2022 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три), 60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна