09 березня 2023 року Справа № 160/20515/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянув в порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги,
22 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-1011-51У, яка складена головним управлінням державної податкової служби у Дніпропетровській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, проте з 30.08.2020 року не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки був офіційно працевлаштований.
На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Двід 23 грудня 2022 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/20515/22 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
На виконання вимог ухвали від 23 грудня 2022 року на адресу суду від відповідача 10 січня 2023 року надійшов відзив на позовну заяву.
У відзиві відповідач зазначив, що згідно із даними інформаційних систем ДПС України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 28.11.2022 перебував на обліку в Головному управління ДПС у Дніпропетровській області на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.І ст. 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» (далі - Закон №2464) був платником єдиного внеску. Стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку.
25.11.2022 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за його рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного внеску.
ГУ ДПС у Дніпропетровській області зазначає, що п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 передбачає, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами. Згідно із ч.1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці.
Отже, роботодавці та фізичні особи - підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники ЄСВ. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_1 зареєстрований як приватний підприємець з 30.05.1999 року.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення підприємницької діяльності ФОП (номер запису про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності ФОП 2002240060001159506); стан суб'єкта - припинено.
Відповідно до відомостей , наданих відповідачем до відзиву, за позивачем обліковується заборгованість у загальній сумі 37788, 74 грн по єдиному внеску.
За даними інформаційної системи податкового органу в ІКП ФОН ОСОБА_2 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 рн, а саме:
- автоматичні нарахування по строку сплати 09.02.2018 за рік 2017 - у сумі 8448,00 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2018 за І кв. 2018 - у сумі 2457.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2018 за II кв. 2018 - у сумі 1457.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2018 за III кв. 2018 - у сумі 2457.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 21.01.2019 за IV кв. 2018 - у сумі 1457.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2019 за І кв. 2019 - у сумі 1754.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2019 за II кв. 2019 - у сумі 1754.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 21.10.2019 за III кв. 2019 - у сумі 1754.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 20.01.2020 за IV кв. 2019 - у сумі 1754.18 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 21.04.2020 за І кв. 2020 - у сумі 1078,12 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 20.07.2020 за II кв. 2020 - у сумі 1039,06 грн;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2020 за III кв. 2020 - у сумі 3178,12 грн;
- .автоматичні нарахування по строку сплати 19.01.2021 за IV кв. 2020 - у сумі 2200,00 грн.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області винесло оскаржувану вимогу пор сплату боргу (недоїмки) № Ф-1011-51У від 12.11.2020 року у сумі 21 030,90 грн.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1011-51У від 12.11.2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону N 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правового висновку Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Згідно з інформації, наявної в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 11.04.1979 року, ОСОБА_1 у період нарахування оскаржуваною вимогою єдиного внеску працював з 2000 року був офіційно працевлаштований.
Сплата єдиного внеску за позивача роботодавцем також підтверджується реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Головне управлінням ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від роботодавців, не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік, 2018, 2019 та 2020 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Суд встановив, що позивач у період часу з 2017 по 2020 роки, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою від 12.11.2020 року №Ф-1011-51У, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми, виставленої оскаржуваною вимогою від 12.11.2020 року №Ф-1011-51У.
Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про обов'язок фізичної особи регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності не спростовують факту подвійного оподаткування сумами єдиного внеску в результаті винесення оскаржуваної вимоги, що є неприпустимим.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу від 12.11.2020 року №Ф-1011-51У, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню, а вимога Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 12.11.2020 року №Ф-1011-51У є такою, що прийнята за відсутності правових підстав для її прийняття, а тому підлягає скасуванню судом.
Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивач при зверненні до суду сплатив судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, в загальному розмірі 992,40 грн, що документально підтверджується квитанцією № 161 від 01.12.2022 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 992,40 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги - задоволити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-1011-51У, яка складена Головним управлінням державної податкової служби у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. з 20.02.2023 року по 24.02.2023 року перебувала на навчанні суддів та 27.02.2023 року по 01.03.2023 року у щорічній відпустці, тому рішення суду у даній справі прийнято суддею 09.03.2023 року.
Суддя С.В. Ніколайчук